Новини
Ракурс

Генерали — про зброю і український оборонно-промисловий комплекс

Фронт потребує зброї. Росія використовує у війні проти України найкраще, що має на озброєнні. Чим можемо відповісти ми, окрім нашого палкого патріотизму? Поки наші закордонні друзі вирішують, чи варто поставляти Києву зброю, Збройні сили України користуються підлатаними виробами оборонної промисловості часів царя Панька, і тим, що вона виробляє нині. Тобто отримує наша армія те, що дають, а не те, що їй справді потрібно.

Loading...

Про зброю та український оборонно-промисловий комплекс наразі говорять багато, різні експерти, на різних заходах, але цікаво було почути про цю проблему з вуст генералів — і тих, хто ще при посадах, і тих, хто вже у відставці.

Генерал Андрій Артюшенко, заступник директора Департамента розробок і закупівлі зброї та військової техніки Міністерства оборони:

— На мій погляд, розвал армії і втрата боєздатності почалися з того, що шановні політичні лідери сказали: в армії треба служити один рік. За рік неможливо навчити ані навідника-оператора, ані механіка-водія. Ці солдати повинні півроку вчитися в учебці, півроку свої навички відточувати і тільки на другий рік вони готові прийняти зброю. А тоді цілий рік цього фахівця потрібно шліфувати в ході батальйонних і ротних тактичних навчань. Та що там казати, в нас військові льотчики не літали — не було гасу. Міністр оборони колись мріяв, щоб наш військовий льотчик мав хоча б 100 годин нальоту.

Я цілком погоджуюсь із твердженням, що добре навчені та мотивовані бійці, грамотні командири — це основа армії. Проте без кардинального переозброєння ні про яку реформу армії говорити не можна. Навіть американці, які мають бездоганно підготовлених морських піхотинців, переходять до стратегії безконтактних війн, в основі яких лежить застосування зброї, що діє на відстані. Ми ж дискутуємо з приводу тактичної ракетної і оперативно-тактичної зброї вже років 10, але, на жаль, віз і нині там. І це відбувається в країні, яка має космічні технології «Южмаша».

Нам поки що доводиться розраховувати лише на власний оборонний комплекс. Але й його ми використовуємо десь на 70%, це очевидно. Раніше нам катастрофічно не вистачало коштів. Блискучі ідеї наших розробників, що дістали найвищі оцінки, були реалізовані лише як зразки. Ці зразки, що не поступалися світовим стандартам, були взяті на озброєння, проте їх серійне виробництво так і не розпочалося — держава не вклала жодної копійки  у підготовку та розвиток виробництва.

Цілком очевидно, що максимальне придушення супротивника відбувається через знищення вогневих опорних пунктів. На жаль, у нас в Генштабі така ідеологія: «Давайте ліквідуємо артилерійські бригади. Навіщо нам артилерія? Це вчорашній день. У нас не буде такої війни, де стала б у пригоді артилерія». Тепер, під час бойових дій, з'ясовується, що артилерія — це запорука успіху. А у нас з нею проблеми, починаючи з артилерійських стволів, засобів артилерійської розвідки, управління артилерійській комплексом. Найголовніше — де взяти навчених артилеристів? У Росії є «гради», «урагани», «смерчі». У нас, до речі, є аналогічні системи, їх потрібно запустити у виробництво, щоправда, удосконаливши, надавши їм дальності.

Необхідно модернізувати літаки і вертольоти, але ми не можемо цього зробити, не вистачає виробничих потужностей — через те, що немає державної програми реформування оборонно-промислового комплексу. Ті державні програми, що розробляє Міноборони, не виконуються. Ми завалили «Корвет», не дали втілитися блискучій ідеї — оперативно-тактичному комплексу «Сапсан». Лише наявність такої зброї стримування вплинула б на ситуацію, що є нині. Це була б реальна відповідь російським «іскандерам», якими вони всіх залякують.

Головна проблема полягає у тому, що сьогодні відсутня вертикаль управління оборонною промисловістю. Хто, наприклад, відповідає за ДОЗ (державне оборонне замовлення. — Ред.)? На сьогодні це Міноборони, яке перебуває в ситуації, коли треба миттєво реагувати на виклики часу. Тому та струнка система, яка повинна бути у рамках оборонного замовлення, порушується, бо виникають нагальні проблеми, які вимагають внесення змін в оборонне замовлення. При тому, що останнім часом чути багато нарікань на адресу «Укроборонпрому», він має міцну і суттєву державну підтримку. Повірте, вони теж працюють на межі своїх можливостей. А усі нарікання, на мій погляд, виникають тому, що усі стали займатися оборонним замовленням, усі стали виступати у ролі критиків і експертів в області озброєнь, часто навіть не уявляючи, про що йдеться, як працює державна машина, спрямована на переозброєння армії.

У 2014 році ДОЗ на поточний рік затвердили лише 1 серпня, адже він напряму залежить від держбюджету, а минулого року, як ви, очевидно, пам'ятаєте, державний бюджет формували дуже довго через об'єктивні причини. А ДОЗ приймають за місяць після бюджету. Цього року ДОЗ було ухвалено в лютому. Формула «Війна навчить усіх» спрацювала. Але такий досвід — нехороший, він нам коштує дуже дорого.

Сьогодні, коли Росія перейшла на нові метальні речовини, ми дивуємося, чому вони підривають наші танки. Начальник Генштабу сказав, що три чверті танків ми втрачаємо при попаданні осколково-фугасної міни або артилерійського боєприпасу у верхню напівсферу, в дах або корму танка. Ми ж традиційно підсилювали бічну і лобову броню танку. Досвід війни показав, що ми були не на тому шляху. Знову-таки, війна навчила.

Та все не так погано, як видається. На сьогодні ми підписали контракти з підприємствами «Укроборонпрому» на 2 млрд грн. «Укроборонпром» працює день і ніч. І гроші на це дають вчасно, а раніше ми повинні були 75% оборонного замовлення освоїти в IV кварталі поточного року.

У нас зараз розроблений керований високоточний боєприпас з полуактивною головкою лазерного наведення, але його виробництво гальмувалося через те, що 25% комплектуючих було з РФ. Ці комплектуючі було дуже непросто замінити на європейські, але ми це робимо. Ми почали працювати над тактичним ракетним озброєнням, але тут виникає маса проблем, причому банальних — фінансування.

Ми розробляємо і робимо один з найкращих у світі протиударних ракетних комплексів. Брати американські «джевелліни» з головкою самонаведення — це величезні гроші, тому була поставлена задача, і сьогодні є вітчизняні конструкторські бюро, які її виконують.

Генерал Олександр Стеценко, заступник генерального директора державного концерну «Укроборонпром»:

— Згадую, що будучи свого часу заступником міністра по озброєнню, я багато разів бував у міністра, ми вирішували безліч питань, пов'язаних з модернізацією озброєння, оборонним замовленням. Тоді було багато зроблено для того, щоб наш оборонно-промисловий комплекс розвивався. Але то вже історія. Що ж сьогодні? Війна змусила нас зрозуміти, що було зроблено за останні роки. Те керівництво держави, що пограбувало її і кинуло напризволяще, цілеспрямовано руйнувало все, що можна було зруйнувати.

На сьогодні ми в «Укроборонпромі» розробили концепцію розвитку оборонно-промислового комплексу, завершуємо створювати відповідну програму. Але до цієї роботи чомусь не долучається Міністерство економіки, яке перебрало на себе функції ліквідованого Мінпромполітики та навіть деякі функції Міноборони. Хто повинен робити за Мінекономіки його роботу? Це все відбувається через відсутність структури, яка б координувала роботу оборонно-промислового комплексу країни. На сьогодні головне питання — створення спеціальної урядової комісії і призначення відповідальної особи. Я вважаю, що такою особою повинен бути прем'єр-міністр, а заступником — перший віце-прем'єр. І щоб саме урядова комісія розглядала питання забезпечення ЗСУ усім необхідним для виконання поставлених перед ними задач.

Зараз ми маємо техніку, що 20–30 років стояла. Якби ви бачили, якою вона приходить на капітальний ремонт, жахнулися б. Міноборони каже, що ця техніка потребує планового ремонту або ремонту за технічним станом. Та який технічний стан, питаю я вас, якщо двигуни зняті, прицілів немає?!

У нас ведеться статистика, скільки техніки і боєприпасів відправляється на фронт. А хтось рахував, яка ефективність застосування цієї зброї, скільки кинутої техніки залишилося в зоні бойових дій? Звичайно, якщо так з нею поводитися, її завжди не вистачатиме. Ми кричимо: давайте ще грошей на зброю! Витягуємо, висмоктуємо гроші з держбюджету, а з чим ми житимемо завтра? Зрештою, хто відповість за кинуту зброю? Її ж кидають десятками. Чи виконала ця зброя свою бойову задачу, сьогодні це ніхто не аналізує. Наприклад, ми маємо переносні протиударні ракетні комплекси «Стугна». Якою є на сьогодні їхня ефективність? Три бійця в посадці залягли, бахнули по танку і пішли звідти миттєво, кинувши цей комплекс, бо їх засікли. Це ж високоефективна зброя! Скільки її вже залишено?

Колись, за радянських часів, я служив у ППО офіцером наведення. Коли ми воювали у Єгипті, нам казали: «Ви можете збити один фантом, але, якщо знешкодите чотири зенітно-ракетних дивізіони С 125, вважайте, що ви свою бойову задачу виконали». Хто сьогодні дасть відповідь, якою є бойова задача?

Щодо «Укроборонпрому», то хто б там що не казав, ми робимо все можливе, аби оновити техніку, модернізувати її, випустити нову техніку, організувати імпортозаміщення. Нам необхідно замістити близько 30 тис. видів імпортної продукції по вузлах, блоках, агрегатах. На кінець листопада минулого року ми виконали імпортозаміщення на 23,6%, сьогодні ж замістили понад 30% видів імпортної продукції. Для цього діє окрема державна програма, до якої залучили генеральних конструкторів і науковців.

Слід розвивати державні підприємства. Маємо значний дисбаланс підприємств державної форми власності і приватної. Державні оборонні підприємства, щоб у важкі для них часи протриматися на плаву, якось платити людям зарплату, розпродали за кордон і технічні розробки, і документацію, і техніку...

Дмитро Уманець, генерал-лейтенант запасу, кандидат військових наук, воєнний експерт:

— Проблема з особовим складом, на щастя, вирішується — і непогано, в нас є чудові навчальні центри. А от з технікою, зі зброєю справи не дуже хороші. А нам вона необхідна. Якщо б США нам надали летальну зброю, відбулася би серйозна зміна балансу сил, чого так боїться Путін. В нас поки немає високоточної зброї, яка могла б знешкодити ту армаду важкої техніки, що йде з боку Росії. Щодня звідти приходить не менше сотні танків. Нам потрібна в першу чергу зброя, яка застосовується проти броні — танків, БТРів.

Налякати Путіна санкціями, міжнародною ізоляцією, як ми вже впевнилися, неможливо. Він не відмовиться від своїх цілей і задач, що поставив перед собою. Він йтиме далі. Тому нам потрібно озброюватися до зубів і чинити опір. Якщо ми почнемо відступати, він піде далі і далі. На одній лише мові дипломатії розмовляти з Росією немає сенсу. Слід вести діалог, підкріплюючи дипломатію мовою сили. Власне, так само, як це роблять вони. З одного боку в них є Лавров, який щось там говорить, а з іншого — російська армія, яка витискає нас з нашої ж території.

Якщо б ми за один бій знищували не один танк і півтора сепаратисти, як хвалиться прес-центр АТО, а 300 танків і 10 тис. живої сили противника, то, скоріш за все, Путін би замислився, чи варто йому продовжувати війну.

Ми зі своєю розваленою армією залишилися сам на сам з бандитами, яким допомагає Росія — зброєю, технікою, паливно-мастильними матеріалами, людьми, в решті решт фінансами. Чому ми не маємо права просити про допомогу в інших країн, які гарантували нам безпеку?

Тепер щодо «Укроборонпрому». Скажу прямо: він з самого початку був організований для того, щоб мати найбільш короткі корупційні схеми, прямий доступ до оборонних підприємств, які були підпорядковані Мінпромполітики. Це за домовленістю з Януковичем зробив Саламатін (Дмитро Саламатін, що був 2010 року призначений генеральним директором «Укрспецекспорту», з 2011-го став гендиректором «Укроборонпрому», а з 8 лютого по 24 грудня 2012 року обіймав посаду міністра оборони, був членом РНБО, до 2004 року мав російське громадянство. — Ред.).

Мінпромполітики знищили, а 50 заводів, що були в його розпорядженні, підпорядкували державному концерну «Укроборонпром». Ще 30 заводів вивели з-під Міноборони і теж віддали цій структурі. Під неї також підвели і «Укрспецекспорт», державну компанію, яка ще з 1996 року займалася експортом української зброї і надлишкового військового майна. «Укроборонпром» через «Укрспецекспорт» почав продавати за кордон найкраще, що було у нас на озброєнні.

Та й наразі, на мій погляд, «Укроборонпром» не дуже переймається тими заводами, головна задача підприємства комерційна — щось продати за кордон і заробити. Вони й досі займаються зовнішньоекономічним бізнесом. А оборонні заводи варяться у власному соку.

Куди поділися десятки мільярдів, що заробив «Укрспецекспорт» з 1996 року? Жодної копійки з тих грошей, на жаль, не було витрачено на переозброєння і модернізацію армії...

До речі, деякі експерти схиляються до такої думки: для того, щоб постачати армії саме те, що їй необхідно, слід перейти від імпорту зброї до спільних міжнародних проектів з виробництва озброєнь. Це дасть можливість завантажити українські оборонні підприємства, які нарешті почнуть випускати власну продукцію, що відповідає сучасним вимогам.

Озвучу ще одну думку, яка може здатися дещо крамольною: а що як до оборонного замовлення підключити сучасні компанії приватної форми власності? Не секрет, що приватні компанії дають фору державним з точки зору професійної підготовки, технологій, організації праці та управління. До того ж, конкуренція з приватним капіталом має змусити неповоротку державну машину бути більш мобільною, гнучкою. Звичайно, це одразу відкриває нові можливості для корупційних схем, проте їх можна не лише викрити, але й попередити — було б бажання.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter