Економіка гібридної війни

На більшість питань у політиці і на будь-які питання в історії слід шукати відповіді в економіці. Вони мають часом цинічний вигляд, але від цього не стають менш правдивими. За багатьма діями людства стояла вигода. Життя держав незмінно приводило як до внутрішніх, так і до зовнішніх громадських конфліктів. Іноді ці конфлікти переростали у збройне протиборство і бойові дії, що отримали коротку і зрозумілу всім назву — війна, яка в більшості випадків зводиться до нав’язування противнику своєї волі. Війна є продовженням політики насильницькими методами і засобами.

Для нинішнього українського становища придумано назву «антитерористична операція». Проте операція — це стратегічна розробка, що має якісь плановані часові терміни. Що планується в нинішніх умовах — незрозуміло нікому. Завжди справедливіше називати речі своїми іменами: реквізицію — грабунком або мародерством (від фр. maraudeur — грабіжник), військові трофеї — вкраденим майном. Іменування страти вищою мірою тільки заплутає ситуацію. Війну ж потрібно називати війною.

У державі Україна йде війна, хай би там що говорили всі інтерпретатори. Те, що відбувається сьогодні, — це комбінація відкритих і таємних військових дій, провокацій та диверсій, організованих тими, хто не заявляє про свою причетність до цих подій. Засоби масової інформації гаряче і не завжди послідовно викладають власні позиції. Щодня гинуть люди, використовуються різні види озброєння, є лінія протистояння. Все назване підходить під наявне визначення — гібридна війна.

Але мета подібних дій — нав’язування опонентові своєї волі — не буде досягнута ніколи. Це закладено в самому понятті «гібрид» (від лат. hibrida, hybrida — помісь), що прийшло з біології. До речі, «гібрид» з’явився тільки наприкінці XIX століття, раніше це називалося характерним словом «ублюдок». Тому, звертаючись до історії, нинішню війну можна назвати ублюдочною. Також, пам’ятаючи біологію, ми знаємо, що поява гібрида призводить до його стерильності. У поколінні його нащадків значна частка нежиттєздатних особин. Гальмування потужності та плодючості в гібридному потомстві призводить до руйнування. Будь-який гібрид у природі призводить до вимирання. Сперечатися з природою — самовпевнено і безглуздо.

Сучасній людині зрозуміло, що біля витоку багатьох конфліктів — гроші, з їх різноманітною функціональністю. Існують, звичайно, амбіції та інші почуття різної сили, здатні стати джерелом конфлікту, який може перерости у війну. Прикладом, що абсолютно не має під собою економічного підґрунтя, може служити Фолклендська війна 1982 року між Аргентиною і Великою Британією, рішуче виграна британцями навіть без її оголошення. Позиції Маргарет Тетчер різко посилилися, та й патріотизм небачено зріс.

Ну а що стосується не таких віддалених від нас днів і територій, то величезний уламок СРСР, іменований нині Російською Федерацією, у стані війни перебуває практично завжди, гідно виконуючи роль спадкоємця комуністичного і царського режимів. Постійно агресивно придушуючи внутрішніх паразитів і впевнено роздаючи зуботичини оточуючим. У 1900 році генерал Куропаткін у доповіді своєму цареві зазначав, що з останніх 200 років Росія 128 воювала і 72 роки жила в мирі, причому п’ять років припадали на оборонні та 123 — на завойовницькі війни. Якщо скласти всю російську історію, то дві третини свого життя вона воювала. Тому вкрай доречне поняття: «Русский мир — це війна». Невгамовна російська держава постійно має претензії до всіх без винятку сусідів — від Японії до Фінляндії.

Війна повинна себе годувати. З цією наполеонівською фразою можна сперечатися, особливо сьогодні, але загальний вектор усе одно незмінний. Війська повинні наступати, нові території повинні бути пограбованими. Тільки так можна мінімізувати зростання військових витрат. З Криму до Слов’янська приїхав із товаришами ввічливий зелений Гіркін для початку власне бойових дій. Адже там постріляти не вдалося, а зробити це повинен будь-який реконструктор. «Укропи», які вважали раніше, що людське життя важливіше за території, і втратили в цьому зв’язку цілий півострів, тут вчинили неадекватно. Прислали військових, все стало на свої місця. Почалася війна.

Росія розуміє війну і живе в цьому стані дуже часто, навіть у новітній історії. Навколо війни будувалася вся економіка великого радянського попередника. Більшості російського народу «дуже хочеться в Радянський Союз». Україні туди не хотілося. Головне ідеологічне розходження наших країн полягає в тому, що «ватники» будують своє життя та ідеологію навколо війни, а «вишиватники» роблять це навколо миру. Росії просто необхідні військові конфлікти для стабільного існування. Останній московський парад довів це. Росія піднялася з колін і встрибнула в «Армату».

За часів воєн завжди існували економіки, суспільство дихало і працювало, держави жили і вмирали, змінювалися системи управління і влада, пріоритети й цілі, списувалося і забувалося багато чого. «Кока-кола» не тільки була спонсором Олімпійських ігор 1936 року, але й може вважатися співучасником інших гітлерівських починань. Standard Oil постачала Німеччині нафту, через Іспанію. А Генрі Форд отримав Залізний хрест від фюрера. Не відставала від Штатів Англія, продаючи німецькій промисловості, що розвивалася, мотори, мідну руду і продукцію хімічної промисловості. СРСР ще в червні 1941 року активно перевозив у Рейх різноманітну сировину — від нафти і руди до зерна і бавовни, а перед цим вчив у себе німецьких офіцерів. Економіка завжди існує й підлаштовується під мінливу політику, тим більше що історія частенько все виписує потім найчистішими радісними фарбами.

Ну і людина звикає і пристосовується до всього. Навіть до війни, навіть не будучи військовим. Бертольд Брехт напередодні Другої світової війни створив п’єсу «Матінка Кураж та її діти», в якій описав поведінку сім’ї, що жила та заробляла гроші під час Тридцятилітньої війни, яка стала останньою європейською великою релігійною бійнею. З XVII століття змінилося багато чого — тільки не поведінка простих людей.

У конфлікті на Донбасі з обох сторін бере участь близько 80 тисяч осіб зі зброєю в руках, що становить менше 2% від усього населення країни. 98% населення не воює, а переважна більшість взагалі не бажає війни. Люди живуть по обидві сторони конфлікту, що триває вже понад рік. Військові роблять свою справу — воюють, мирні жителі — мирно живуть. Війна втручається в економіку, у відповідь економіка втручається у війну.

Відбувається перемішування термінів і методів. Конвертація полонених проходить за різними курсами: ціна свого велика, ціна ворога від’ємної величини. Вартість життя рядового значно нижча офіцерського життя, на навчання другого потрібно витратити більше сил і коштів. Цінність мирного населення дорівнює нулю. Нині війна не за території, поля і ліси, а за міста. В умовах міського бою курс втрат нападників і захисників, за підручниками, вважається 7 до 1. Ми чуємо і спокійно вимовляємо економічні терміни сучасної гібридної війни.

Нам постійно говорять про вартість амуніції, технічних засобів, медикаментів, продовольства. Робляться різні заяви про вартість одного дня війни, наприклад, президент нашої країни називав і 100 млн грн, і 5–7 млн євро.

Але перемоги і поразки стаються в кінцевому рахунку на полях матеріального виробництва і споживання, в сприйнятті людьми власного рівня життя, а отже — в економіці. Вона ж є й основним полем битви за майбутнє. Нечисленна кількість тих, хто безпосередньо воює, — всього лише один із інструментів, що працюють на цьому полі. В економіці, а не в окопах, формуватимуться напрямки сприйняття майбутнього країни. У цьому і буде патріотизм, без «бендерівців» і «колорадів», без «ватників» та «укропів».

(Далі буде)