Новини
Ракурс

Польща і Крим підлягали повному підпорядкуванню Росії

25 чер 2015, 11:40

Багатовікова історія Криму — це історія перемог і поразок, історія воєн і, як наслідок, окупацій та анексій. Дії, які вчинила Російська Федерація в Криму у лютому 2014 року, в міжнародному праві визначаються як окупація — тимчасове захоплення території або частини території однієї держави збройними силами іншої. Якщо звернутися до історії, то можна простежити, що окупаційна влада Криму нині щосили застосовує методи царської Росії часів імператриці Катерини II.

Loading...

Перші спроби захопити території Кримського ханства були зроблені за Івана Грозного в 1556–1559 роках під час військових походів. Але Московська держава в ХVІ–ХVІІ ст. не могла проводити в Північному Причорномор’ї активної завойовницької політики, оскільки воювала з Литвою і Польщею. Але вже в 1689 році походами князя В. Голіцина царський уряд починає боротьбу з Кримським ханством і Туреччиною за вихід до Чорного моря.

Відомий російський історик В. Возгрін так пише про період ХVІ–ХVІІ ст.:

«В предшествовавшее завоеванию Крыма столетие на троне России сидели весьма непохожие монархи — от «тишайшего» Алексея Михайловича до весьма «громкой» Екатерины II. И политика державы по отношению к ряду европейских стран менялась, и зачастую на 180°, едва на престол восходил новый император. Удивительное постоянство характерно, пожалуй, лишь для двух направлений — польского и крымского. И Польша, и Крым подлежали, по мысли еще политиков XVII в., полному подчинению России». («Історичні долі кримських татар», 1992 рік).

Далі росіяни здійснюють ще два походи під командуванням генерал-фельдмаршала Бурхарда Мініха (1736 рік) і Петра Лассі (1737–1738 роки). Вони спалюють Бахчисарай, колишньої пишноти якого так і не вдасться відновити, займають кілька міст, але голод і хвороби змушують їх знову відступити.

Після такого натиску з боку Росії знесилене ханство здає свої позиції. Черговий похід у 1771 році під командуванням генерала Ф. Щербатова та князя Долгорукова приносить успіх. Кримський хан Селім-Гірей капітулює і тікає з Криму. Росія отримує можливість проходити через Босфор і Дарданелли і створити військовий флот, а Криму обіцяють незалежність.

Щоб дотриматися номінальної обіцянки, Катерина II садить на престол свого ставленика Шагін-Гірея, який мріяв обійняти ханський престол. 1 листопада 1772 року з його допомогою домагається проголошення незалежного Кримського ханства, а потім у 1774 році підписує з Туреччиною Кючук-Кайнарджийський договір, за яким гарантувалася незалежність Криму. У цей час російські генерали вже розробляли плани захоплення Криму. Для цього необхідно було посварити між собою татар, до чого Кремль вдається і тепер.

Щоб уникнути домагань з боку Туреччини, хан попросив ввести війська, які на законних підставах окупували б усю територію півострова. У 1777 році населення Криму підняло повстання проти хана і Росії. Генерал-фельдмаршал Румянцев-Задунайський ввів додаткові війська і придушив заколот.

Незалежне Кримське ханство проіснувало лише 9 років, до 1783 року. Росія, порушивши Кючук-Кайнарджийський договір, заволоділа Кримським півостровом, а Шагін-Гірей за порадою Катерини зрікся престолу.

Офіційний привід, під яким проводилася безприкладна в кінці XVIII ст. акція з поглинання однієї держави іншою, викладений у трактуванні його Катериною II:

«Преобразование Крыма в вольную и независимую область не принесло спокойствия России и обратилось лишь в новые для нее заботы со значительными издержками. Опыт времени с 1774 года показал, что независимость мало свойственна татарским народам и, чтоб охранять ее, нам нужно всегда быть вооруженными и при существовании мира изнурять войска трудными движениями, делая большие затраты как бы во время войны... Такая канитель с крымской независимостью принесла уже более семи миллионов чрезвычайных расходов... Принимая во внимание все эти обстоятельства, мы приняли решение дать другой оборот крымским делам... и сделать на будущее время Крымский полуостров не гнездом разбойников и мятежников, а территорией Русского государства. Ввиду этих соображений мы с полной доверенностью объявляем всем нашу волю на присвоение Крымского полуострова и на присоединение его к России» (цитується за «Історією» С. Соловйова, 1862 рік).

8 квітня 1783 року Катериною ІІ був підписаний Маніфест «О принятии полуострова Крыма, острова Тамана и всей Кубанской стороны под Российскую державу». У преамбулі цього документа «повне право залишити на користь» Росії незалежне ханство обґрунтовувалося не якимись законними підставами, традиціями і т. п., а тим, що це право дали цариці «сили і перемоги зброї Нашої». І те, що росіяни не скористалися правом завойовників раніше, призвело лише до останніх подій, коли «татары... стали действовать вопреки собственному благу (!), от Нас им дарованному». Згубні походи своїх солдатів на незалежний Крим імператриця також пояснює турботою про благо татар — виявляється, без каральних акцій «не могли бы существовать мир, тишина и устройство посреди Татар». Та й саме «преобразование в вольную область при неспособности их ко внушению плодов таковой свободы», виявляється, також украй турбувало Катерину II.

На закінчення цариця від імені свого і всіх наступників обіцяла татарам «свято и непоколебимо... содержать их наравне с природными Нашими подданными, охранять и защищать их лица, имущество, храмы и природную веру...», за що «благодарности новых подданных требуем и ожидаем Мы». А вже 22 лютого 1784 року послідував закон про дозвіл князям і мурзам татарським на отримання всіх переваг російського дворянства — хід, розрахований на поглиблення розколу нації.

Після встановлення царського режиму на півострові відбуваються докорінні зміни в усіх сферах життєдіяльності. Практично територія стала звичайною областю Російської імперії. За твердженням В. Возгріна, російська адміністрація спочатку не усвідомлювала труднощів такого завдання. Річ у тім, що їй було відомо в основному два види поземельної власності: державна і приватна (головним чином, дворянська). У Криму ж вона зіштовхнулася з перших днів роботи з кодифікацією земель щонайменше з десятьма формами місцевого землеволодіння та користування. І в оцю складну систему, де одні форми власності на землю перекривалися іншими, втручалися нові моделі землекористування, що виникли в зовсім інших політичних і соціально-економічних умовах. Причому провідники нових форм насилу розбиралися в старих. Вже тому почалася реакція відторгнення нових порядків, боротьба з ними, природно, не принесла татарам нічого, крім лиха.

Першим об’єктом реформ стала дрібна власність трудового населення, потім ханські й турецькі землі, колишні державні й ті, що належали емігрантам. Усі ці території були оголошені «пустопорожніми». При цьому інтереси селян, котрі жили на них, до уваги не бралися, оскільки в більшості випадків документів на землю не було.

Почалося велике пограбування кримського народу, в ході якого майже все дісталося царським чиновникам та їхнім наближеним. Уже в перші після анексії роки прийшлим, а також місцевим дворянам було роздано 380 тис. га найкращої землі. Потьомкін відрізав собі 13 тис. десятин в Байдарській долині, а секретар Потьомкіна Попов — 28 тис. десятин і дачу в Тевелі (4 тис. десятин). Метмет-шах Ширинський отримав Коккозький округ (27 тис. десятин).

Багато татар змушені були залишити свою рідну землю й емігрувати до Туреччини. Великою проблемою для Росії стала Кримська війна 1853–1856 років, коли країни Західної Європи (Англія, Франція і Сардинське королівство) разом із Османською імперією завдали нищівної поразки Російській імперії. Війна закінчилася Паризьким миром 1856 року, який позбавив Росію права мати військовий флот на Чорному морі, фортеці та прибережні арсенали. Російська імперія відмовилася від претензій на Молдавію, Валахію й південну Бессарабію. Російського царя позбавили покровительства над християнами Османської імперії. План розширення впливу Росії на південь безславно провалився...

Після анексії Криму Росією в 2014 році реалії змінилися докорінно. Типовим проявом «русского мира» в Криму стали обшуки в мечетях та оселях кримських татар, перевірка літератури в медресе і мечетях на предмет «екстремізму».

Розглядаючи історію Криму, його непрості стосунки з Росією, видно, що Крим був і є великою проблемою російської «геополітики» і російської свідомості. З Кримом пов’язана одна з найбільших поразок Російської імперії — Кримська війна. За часів СРСР росіяни так і не змогли самостійно освоїти Крим. Реальність така: Крим для росіян не був надбанням, а радше створював проблеми.

За матеріалами XXXII Міжнародної історико-правової конференції «Сила права і право сили: історичний вимір та сучасне бачення проблеми», м. Полтава


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter