Суспільство дуже ризикує, забуваючи головне правило лікування ВІЛ-інфікованих

Ще не так давно діагноз ВІЛ-інфекції/СНІДу означав неминучу смерть. Завдяки антиретровірусній (АРВ) терапії це захворювання перейшло з розряду смертельних у хронічні. Якщо на міжнародному рівні 2015-й було визнано роком успіху в боротьбі з чумою ХХ століття (15 млн ВІЛ-інфікованих у країнах із низьким і середнім рівнем доходу отримали доступ до лікування, простіше кажучи, їм дали шанс на життя), то ситуація в Україні цього року стала критичною.

Згідно з даними ВООЗ, епідемію ВІЛ/СНІДу можна зупинити, якщо лікувати 90% інфікованих. Проводячи лікування, слід не забувати про головне правило: АРВ-терапія ефективна тільки при безперервному прийомі препаратів. В іншому разі є ризик розвитку резистентної форми захворювання (що не піддається лікуванню звичайними препаратами) і переходу в термінальну стадію — СНІД.

Іще один ключовий момент. Лікування ВІЛ-інфікованих — це важливий профілактичний засіб, що не тільки дозволяє зберегти життя самим хворим та покращити його якість, але й запобігти поширенню інфекції. Хвора людина, що приймає лікування (терапія складається з декількох препаратів, які приймаються щодня), в контексті інфікування практично безпечна для суспільства. Зберігаючи своє здоров’я, вона оберігає й інших: завдяки прийому АРВ-препаратів, кількість вірусу в її крові знижується до мінімального рівня, а отже, і зменшується ризик зараження. До того ж, попереджаючи поширення ВІЛ-інфекції, ми боремося із  серйозними супутніми захворюваннями, такими як туберкульоз та гепатити.

На жаль, в Україні така стратегія боротьби не реалізується через нестачу лікарських засобів. У нашій країні вони не закуповуються в необхідному обсязі, незважаючи на наявність закону, що гарантує людям, які живуть із ВІЛ, право на отримання такого лікування.

За інформацією Українського центру контролю за соціально небезпечними захворюваннями, в нашій країні понад 218 тис. зареєстрованих ВІЛ-інфікованих. А от лікування отримують лише трохи більше 64 тис. Згідно Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу на 2014–2018 рр.», до кінця 2015-го якісне лікування мають отримувати 85 тис. 698 ВІЛ-інфікованих громадян України.

Це теорія, а от на практиці ситуація з доступом до лікування таких хворих залишається критичною. Безумовно, війна на Сході країни, складна економічна ситуація, що вплинули на всі сфери нашого життя, поставили перед ВІЛ-інфікованими додаткові виклики. Але як виявилося, не тільки об’єктивні причини призвели до такого жалюгідного наслідку.

Історія бере початок минулого року, коли в жовтні 2014-го Кабміном були внесені зміни до постанови №117 «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти», яке дало право бюджетним установам здійснювати 100-відсоткову передоплату за ліки та вироби медичного призначення з відстрочкою поставки лікарських засобів до 180 днів. Чиновники врахували та легалізували юридичні пріоритети в інтересах фармацевтичних компаній, а не пацієнтів, «забувши», що резерв життєво-необхідних ліків був ліквідований іще раніше — з метою економії.

Про те, що в нашій країні така довіра неприпустима, кричали всі громадські організації, навчені гірким досвідом. Історія 2013 року з фірмою «Альба Україна», що, збанкрутувавши, не поставила оплачені ліки, тільки підтверджувала побоювання.

Компанія «Вектор Фарм», що отримала 52,6 млн грн бюджетних грошей за препарати для антиретровірусного лікування ВІЛ-інфікованих виробництва «Ренбаксі Лабораторіз Лімітед» (Індія) ще в грудні минулого року, згідно з договором, могла зволікати з їх постачанням півроку, тобто до 23 червня 2015-го.

Однак, чого боялися, те і сталося: компанія «Вектор Фарм», отримавши гроші, зовсім не збиралася поставляти ліки. Група фахівців у сфері корупційних ризиків Всеукраїнської мережі людей, які живуть із ВІЛ/СНІД (мережа ЛЖВ) провела низку переговорів із представником компанії-виробника в Україні, у результаті яких виявилося, що компанія «Сан Фармасьютикал» (правонаступник «Ренбаксі» після операції поглинання в квітні 2014 року) протягом лютого 2015-го виконала свої зобов’язання з виробництва АРВ-препаратів у повному обсязі. А от українська компанія «Вектор Фарм», із незрозумілих для індійської сторони причин, їх не сплатила. Як стверджують фахівці мережі ЛЖВ, було встановлено, що бюджетні кошти у розмірі 52,6 млн грн були проконвертовані компанією у валюту й виведені за межі України.,

Для залучення уваги до цієї кричущої ситуації Мережа ЛЖВ провела низку зустрічей із представниками МОЗ, прес-конференції та акції. Здавалося б, нарешті їх почули. У відповідь на акцію під Кабміном «Кладовище замість ліків» Арсеній Яценюк звернувся до Міністра внутрішніх справ Арсена Авакова «допомогти» фірмі невідкладно виконати цей контракт, знайти директора цієї компанії і зробити все, щоб препарати, оплачені з державного бюджету, були поставлені. Міністру охорони здоров’я Олександру Квіташвілі було доручено розробити «план Б» щодо забезпечення цими препаратами пацієнтів.

«Для того, щоб уникнути переривання лікування 63 тис. пацієнтів і не допустити нового витка епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, Всеукраїнська мережа ЛЖВ на прохання МОЗ двічі здійснила екстрену закупівлю антиретровірусних препаратів на кошти Глобального Фонду по боротьбі з ВІЛ/СНІД, туберкульозом та малярією, що дало змогу зберегти життя тисячам українських пацієнтів. Ми передали їх у клініки МОЗ. Перша закупівля була зроблена, щоб покрити недостачу на початку цього року, друга повинна покрити недостачу початку наступного року. Однак препаратів все одно не вистачить, якщо «Вектор Фарм» не виконає контракт», — зазначає Голова Координаційної ради Всеукраїнської мережі ЛЖВ Володимир Жовтяк.

Однак, незважаючи на всі зусилля громадськості, керівництво «Вектор Фарм» замість виконання своїх зобов’язань подало до суду на МОЗ із метою отримання ще 10 млн грн компенсації внаслідок коливання курсу валют.

Відразу ж після подачі позову до суду компанія змінила власника, директора, змінила назву на «Фіоліс Трейд ЛТД», а 27 травня цього року в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій з’явилася інформація про те, що ТОВ «Фіоліс Трейд ЛТД» перебуває в стані припинення (ліквідації).

Зусиллями мережі ЛЖВ вдалося привернути увагу громадськості, правоохоронних органів, були проведені переговори між «Фіоліс Трейд ЛТД», мережею ЛЖВ та Міністерством охорони здоров’я, що дозволило зупинити процес ліквідації компанії-постачальника. Мережа ЛЖВ вступила в судовий процес між постачальником і МОЗ України як третя особа (що не заявляє самостійних вимог на предмет спору) на стороні відповідача (МОЗ України), надала додаткові докази, що призвело до відмови суду в задоволенні позову «Фіоліс Трейд ЛТД». Але компанія не здалася і подала апеляцію: на 30 вересня призначено засідання суду.

У результаті комплексних дій все ж вдалося добитися, щоб компанія «Вектор Фарм» оплатила і поставила поки лише частину (20%) препаратів на територію України. Також було підписано додаткову угоду з виробником із прийнятним графіком поставки і зменшенням ціни АРВ-препаратів на 0,5 млн грн. Щодо компанії «Фіоліс Трейд ЛТД» відкрито кримінальне провадження. Ця війна триває.

Ситуація із забезпеченням ВІЛ-інфікованих АРВ-терапією ускладнюється ще й тим, що МОЗ досі не провів жодного тендеру з ВІЛ/СНІДу. Розглядається питання про передачу цієї програми міжнародним організаціям. Проте досі ніхто не може дати однозначної відповіді: чи будуть міжнародні організації закуповувати ці препарати? Якщо так, то коли саме вони зможуть потрапити в нашу країну?

Академія медичних наук України, на лікуванні у якої перебувають понад 20 тис. ВІЛ-інфікованих пацієнтів, також не провела жодного тендеру в цьому році. Втім, як і в минулому, коли 2 млн грн, призначені на закупівлю діагностичного обладнання, були повернуті назад у бюджет, а 2 тис. пацієнтів залишилися без контрольованого лікування. У 2015-му провалені також тендери на закупівлю засобів діагностики, які обов’язкові для супроводу лікування.

Свій внесок у критичну ситуацію з лікуванням ВІЛ-інфікованих вносить, безумовно, війна. Схід України і в мирний час був серед лідерів із поширення ВІЛ-інфекції. Коли ліки і товари медпризначення, закуплені на державні гроші, перестали надходити на неконтрольовану Україною територію, мережа ЛЖВ за допомогою організації «Лікарі без кордонів», МОЗ організували сюди поставку життєво-необхідних препаратів. Сьогодні функцію закупівлі та постачання ліків для АРВ-терапії взяв на себе UNICEF, що логічно, адже на неконтрольованій території повинні працювати ООНівські структури.

Як виявилося, на території, що перебуває під контролем України, є також великі проблеми з доступом до лікування. «Два великих обласних спеццентри з лабораторіями, оснащеними матеріально-технічно, з людськими ресурсами залишилися на неконтрольованій території Луганської та Донецької областей, — каже Олександр Гатіятуллін, фахівець мережі ЛЖВ з доступу до лікування на Сході України. — Сьогодні ситуація в Луганській і Донецькій областях відрізняється в корені.

У Луганській області завдяки рішенню колишнього губернатора був створений обласний спеццентр у Сєвєродонецьку, триває його матеріально-технічне забезпечення, призначений головний лікар, набирається штат, координується видача антиретровірусної терапії. У них ще немає лабораторії для діагностики ВІЛ-позитивних людей, але за погодженням із Харківським спеццентром туди щотижня направляються зразки крові для імунологічного та вірусологічного обстежень. У департаменті охорони здоров’я Луганської області є чіткий план з надання допомоги ВІЛ-позитивним людям.

У Донецькій області картина протилежна. Обласний спеццентр юридично зареєстрований у Слов’янську (контрольована Україною територія), проте довго залишався тільки на папері — там немає ні штату, ні лабораторії. Головного лікаря обласного спеццентру призначити не можуть, у зв’язку з тим, що у керівника обласної військово-цивільної адміністрації немає повноважень призначати і знімати керівників установ, що перебувають у віданні обласної ради. Бюджет, який виділявся на Донецький обласний спеццентр, заморожений, а це близько 9 млн гривень. Звідси й проблеми: немає якісного епідеміологічного моніторингу, немає своєчасного розподілу препаратів, немає елементарного складу, який би приймав препарати і міг забезпечувати зберігання згідно зі стандартами.

На півдні Донецької області, завдяки злагодженій роботі Маріупольського спеццентру, близько 2 тис. ВІЛ-інфікованих регулярно отримують лікування. Але препарати, закуплені державою, везуться в Слов’янськ. «Укрвакцина» категорично відмовляється доставляти їх у Маріуполь, посилаючись на лист СБУ піврічної давності, де не гарантується безпека при транспортуванні вантажу на цій території. Працівники центру ризикують власним життям, перевозячи настільки необхідні ліки уздовж лінії перетину (а це 700 км в один бік!), прекрасно розуміючи, що від них залежать життя їхніх пацієнтів».

Як зазначають у мережі ЛЖВ, серед бійців АТО виявлено випадки ВІЛ-інфікування. Однак роботу з виявлення та профілактики не проводить ніхто. Чиновники Міністерства охорони здоров’я, керівники обласних станцій переливання крові запевняють, що ні краплі неперевіреної крові не потрапляє до поранених. Служба крові, з їхніх слів, працює чітко. Однак замовчується, що кров мобілізованих не перевіряють ні на ВІЛ/СНІД, ні на вірусні гепатити В і С, що поширюються в нашій країні, на жаль, дуже швидкими темпами (про що писав «Ракурс» у статті «Вірус, страшніший за кулю»).

Медики та волонтери розповідають про сотні випадків, коли пораненим переливали кров (безпосередньо від донора) у військово-польових умовах, тому що вивезти в госпіталь не могли по дві-три доби. Переливаючи кров, рятують життя. А що далі? Доведеться лікувати пацієнта від усіх хвороб, які занесли йому разом із кров’ю. Якщо ці проблеми замовчувати й далі, суспільство дуже ризикує — Україну можуть захлеснути важкі інфекційні захворювання.

Чи візьме на себе держава витрати на лікування бійців, яких інфікували на війні? Напевно, навряд чи. Адже сьогодні Україна не в змозі приборкати ВІЛ-інфекцію, забезпечивши доступ до життєво-необхідних ліків для всіх, хто їх потребує. Ні МОЗ, ні силові відомства не можуть вирішити проблему з фірмою-прокладкою «Вектор Фарм», що цинічно нагріла країну, в якій іде війна, на величезні суми. Історія з «Вектор Фарм» — одна з багатьох, цеглинка в системі. І ніхто не ставить головного запитання: як узагалі така ситуація стала можливою і хто в цьому винен?