Новини
Ракурс

Рецепт миру в Україні: амністія, примирення й досвід інших країн

Через багато років після падіння Берлінської стіни по всьому світу залишаються стояти перепони, що розділяють країни і спільноти. Колючий дріт перетинає Корейський півострів, від Африки огороджена іспанська Мелілья, Ізраїль і Газа, Мексика й США...

Loading...

Примирення в Північній Ірландії

Стіни миру в містечках Північної Ірландії свого часу зводилися ненадовго, але багато з них стоять донині. Ідея розмежувань була проста: розділити райони, де проживали переважно католики, і райони протестантів, щоб перешкодити зіткненням між цими групами. Найновішу лінію миру побудували нещодавно — в 2008 році. Такі бар'єри допомагають знизити загострення і сьогодні: опитування жителів розділених районів в 2012 році показало, що понад дві третини досі не готові відмовитися від стін. Проте уряд Північної Ірландії обіцяє вилучити всі секторальні кордони до 2023 року.

Сьогодні символ найбільшого міста Північної Ірландії Белфаста — графіті, які прикрашають стіни миру і досі нагадують про релігійні та політичні розбіжності в регіоні. Останнім часом стала з'являтися й мирна тематика, наприклад, знаменитий «Титанік», побудований на верфях цього міста.

Заворушення в Північній Ірландії почалися через розбіжності щодо статусу країни: чи повинна вона залишитися у складі Сполученого королівства Великої Британії і Північної Ірландії або вийти з нього, щоб стати частиною об'єднаної Ірландії. Протистояння, що призвело до загибелі понад 3700 людей, тривало майже тридцять років — з кінця 1960-х до підписання в 1998 році мирної угоди напередодні Великодня, відомої як Угода Страсної п'ятниці.

Документ передбачав створення в Північній Ірландії власних органів законодавчої та виконавчої влади, що складалися з рівної кількості католиків і протестантів, північноірландської поліції, роззброєння всіх збройних формувань і багато інших основоположних пунктів будівництва нового життя для півтора мільйонів північноірландців.

Республіка Ірландія офіційно відмовлялася від територіальних претензій на шість північних графств острова, що входять до складу Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії.

Лідери двох північноірландських партій Ольстера — Джон Х'юм з Соціал-демократичної робітничої партії та Девід Трімбл з Ольстерской юніоністської партії стали лауреатами Нобелівської премії миру 1998 року «за зусилля в пошуку мирного вирішення конфлікту в Північній Ірландії».

Реалізація угоди на практиці зіткнулася з низкою проблем, що розтягнулися на роки. Роззброєння незаконних збройних формувань, включаючи екстремістські угруповання, що відкололися від ІРА (Ірландська республіканська армія), завершилося тільки в 2006 році. Безумовно, розбіжності між конфліктуючими сторонами залишаються й нині, проте в країні більше не ллється кров.

Україна сьогодні намагається знайти свій рецепт миру. Напевно, чіткі паралелі між Північною Ірландією і ситуацією на Донбасі проводити не зовсім коректно, проте певні механізми втілення примирення можна запозичити.

«Досвід Північної Ірландії корисний для України, тому що в цьому конфлікті був вироблений певний механізм, який продемонстрував свою ефективність і послідовність дій. Сьогодні вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей подаються як початок врегулювання, як рецепт для вирішення конфлікту. Однак вибори на Донбасі не є ні вирішенням конфлікту, ні початком врегулювання — а навпаки, його кінцевим етапом, — вважає експерт Юлія Тищенко, яка вивчала досвід вирішення конфлікту і примирення громадян в Північній Ірландії. — Однією з основних відправних точок вирішення конфлікту в Північній Ірландії стала Угода Страсної п'ятниці, схвалена громадянами на референдумі. Угода окрім гарантування прав людини, рівності різних релігійних, расових груп, закріпила процес політичного врегулювання. Була створена Північноірландська асамблея (складається зі 108 депутатів, що обираються і дотримуються різних політичних поглядів на майбутнє Північної Ірландії), яка відала вирішенням економічних і соціальних проблем. Оборона, зовнішня політика, фінанси залишилися за Лондоном.

Після Угоди Страсної п'ятниці почався процес амністії терористів. Це не відбувалося спонтанно — стосовно всіх цих людей існували рішення суду, які були доведені. Були прецеденти, коли з в'язниці виходили люди, що мали дев'ять довічних ув'язнень. Громадськість була дуже вороже до цього налаштована. Це зайняло роки комунікації.

Засоби комунікації з розділеними громадами, які тоді були використані, стануть у нагоді в будь-якому конфлікті. Угода Страсної п'ятниці приймалася на референдумі. А ось обговорення документа тривало 22 місяці. Угода обговорювалася в кожній церкві (як католицькій, так і протестантській), відбувалася плідна комунікація урядових структур з суспільством. Наприклад, тодішній міністр Ірландії часто приїжджав у Белфаст до сімей, які постраждали від терористичних актів. Це були чаювання без камер. Він годинами пояснював, для чого потрібна амністія — для того, щоб насильство не відтворювалося, не повторювалося. Сьогодні існує низка проектів, покликаних пом'якшити напруженість у відносинах між протестантами і католиками, обмежити насильство всередині спільнот і між ними. Чимало їх спрямовані на те, щоб молоді люди не втягувалися в збройні угруповання і не порушували закон.

Люди в Північній Ірландії часто говорять, що їх купили. Паралельно з процесом політичного врегулювання, амністії, тривав процес надання інвестицій, грантів, субвенцій. Громади зрозуміли, що примирення, яке гарантує в тому числі й економічне зростання, і зниження існуючих протиріч, може сприяти розвитку регіону, поліпшити життя всіх і кожного».

Рецепт миру в Хорватії

В Хорватії вибори відбулися тільки через два роки після початку процесу врегулювання в Східній Славонії (короткочасна держава сербських повстанців на території Хорватії). Ці вибори були підготовлені демілітаризацією (за допомогою міжнародної місії ООН була проведена кампанія з викупу зброї у населення), поверненням внутрішніх переселенців, стабілізацією, введенням миротворчого контингенту. Всі процеси відбувалися під керівництвом місії ООН. Широка міжнародна присутність в регіоні забезпечила успішність всіх цих дій. Був забезпечений також міжнародний контроль на кордоні між Сербією і Хорватією.

«Вибори проходили в нових якісних політичних умовах. Була проведена амністія, на якій наполягало міжнародне співтовариство, — розповідає Дарія Гайдай, експерт-балканіст. — Амністія проходила досить складно: хорватський уряд не хотів приймати цей закон, спочатку він був досить розмитим. Однак під натиском міжнародного співтовариства став більш чітким: було визначено, які військові злочини не підлягають амністії, з ким переговори не ведуться. Під тиском міжнародних сил хорватський уряд підготував список осіб, що не підлягають амністії. Цей список постійно переглядався, але все ж він був. Міністерство юстиції вело цілеспрямовану роботу для ідентифікації підозрюваних, їх заздалегідь повідомляли про вироки або підозри щодо них. Фактично це дало їм певний час для того, щоб залишити країну. Справедливості заради слід відзначити, що багато сербів покинули територію Хорватії, знаючи, що їх будуть переслідувати. Процес амністії в Хорватії був чітким, персоналізованим, і став підготовчою стадією до виборів.

Серби і хорвати не сіли після п'яти років війни домовлятися про те, що будуть жити разом. Цей процес координувала ООН і змушувала обидві сторони йти на переговори. У Східній Славонії була створена місія ООН, яка здійснювала тимчасову адміністрацію до моменту (більше двох років), поки обидві сторони не погодилися, що міжнародна організація може залишити регіон.

Однією з головних стратегій в Хорватії було не поспішати, адже вирішити конфлікт, який тривав п'ять років, нашвидкуруч навряд чи можливо. Тому й прийняли рішення про введення широкого міжнародного контингенту на ці території. Ситуація стабілізувалася також на психологічному рівні, коли внутрішньо переміщені особи почали повертатися до своїх будинків.

Звісно, не всі питання у Східній Славонії були вирішені — ні за часів роботи місії, ні багато років потому. Однак з тих пір в регіоні немає конфлікту, а Хорватія і Сербія мають плідні двосторонні відносини».

Сьогодні багато хто вважає, що переселенцям слід дати можливість голосувати. Вибори в поспіху викликають найбільше занепокоєння. Важливо, щоб створювалися умови для того, аби люди почали повертатися додому. Це справить психологічний ефект на населення, яке там живе, стане демонстрацією того, що ситуація стабілізується. Стабілізація у свою чергу є необхідною умовою того, щоб вибори відбувалися свідомо. Навіть якщо буде введений широкий міжнародний контингент спостерігачів, якщо вдасться досягти певних домовленостей і гарантувати чесність результатів, в нинішній психологічній ситуації важко очікувати від виборців проукраїнських рішень, розуміння того, що вони голосують за стабільність свого регіону.

Досвід країн, які пройшли через примирення конфліктуючих сторін, говорить про те, що є величезний ризик, коли рішення приймаються обмеженою кількістю людей, а не доносяться до цільових груп по різні боки. Це величезна робота уряду — роз'яснити, що ми робимо, як ми робимо, які будуть наслідки, якщо ми це робити не будемо. І головне — навіщо?

Зрештою, усвідомлення того, що конфліктувати або воювати набагато гірше, ніж домовлятися, приходить колись до всіх сторін конфлікту. Немає «зради чи перемоги», коли гинуть люди. Україна може запозичити механізми переконання, спілкування з громадами з міжнародного досвіду. Це відбувалося не в форматах прес-конференцій, не задля піару, а було і є щоденною рутинною роботою влади, яка день за днем закладає фундамент для довгострокової стабілізації ситуації, для того, щоб суспільство заспокоїлося і примирилося, а не лише припинилися бойові дії.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter