Современная украинская литература и средняя школа: место встречи изменить нельзя?

Проект «С.Е.К.С.»

У День української мови, 21 лютого, у Києві стартувала акція «С.Е.К.С.» громадської організації «Не будь байдужим!». У рамках акції в українських школах хочуть поговорити на дуже дражливу й актуальну тему, якої у спілкуванні зі школярами часто воліють уникати навіть учителі, — про сучасну українську літературу. У назві проекту тему розмови зашифрували, придумавши для сучасної української літератури, яку часто скорочують як сучукрліт, нове визначення — Сучасне Епатажне Креативне Слово (С.Е.К.С.). У рамках акції, яка триватиме всю весну, студенти-філологи проводитимуть уроки про сучасну українську літературу в школах Києва, а також Вінниці, Одеси, Сум, Харкова, Запоріжжя та Сімферополя.

Керівник проекту Катерина Поправка розповіла, що волонтерів проекту не обмежуватимуть у виборі письменників або поетів для їхніх уроків. «Кожен наш волонтер може сам обирати, про кого говоритиме, але мені, наприклад, дуже хотілося б, щоб старшокласники дізналися про тексти Тараса Прохаська, Юрія Іздрика, Віктора Неборака, Івана Андрусяка, Мар’яни Савки, бо їх це може зацікавити не менше, аніж більш відомі твори Забужко, Андруховича, Карпи чи Жадана. Так само важливо, щоб вони почули і про молодше покоління сучукрліту —- Сашка Ушкалова, Карину Тумаєву, Олега Коцарєва, Грицька Семенчука. Ми не зможемо, звісно, охопити все, проте сподіваємося цікаво і нестандартно розказати школярам про те, що сучасна українська література існує. Вона є тут і зараз, вона жива, яскрава, повнокровна і різнобарвна», — зауважила Катерина Поправка. Щодо провокативної назви проекту організатори акції запевняють, що це не буде основною темою уроків, однак оминати цієї теми вони теж не збираються: «Запалити вогник в очах, увімкнути цікавість — це, мабуть, основне. А чи будемо говорити про секс? Звісно! Література, вона така — охоплює всі сфери життя, тому й говоритимемо відверто про все. Немає сенсу притримуватися давніх табу. Молодь хоче знати все і потребує, щоб з нею говорили. Ми просто розпочнемо цю розмову».

Метою проекту є не лише донести школярам те, що українська література не закінчується на Ліні Костенко і Павлові Загребельному і що українські письменники бувають... живими, а й спростувати негативні стереотипи про українську літературу як таку.

«Все, що вивчалося в школі, в програмі української літератури, для мене було нитьйо і депресняк, я це завжди так і називав, і так воно чомусь і було... А ми ж любимо говорити останнім часом, що думки матеріальні, що треба думати позитивно, і тоді в нас буде позитивний затишний день. І тому мені дуже хочеться, щоб з допомогою цього проекту з цікавою назвою ми відродили позитивний затишний день української молоді», — сказав музикант з гурту «Т.Н.М.К.» Фагот, який підтримав проект «С.Е.К.С.» на презентації в книгарні «Є».

Сучукрліт відома і невідома

Сучасна українська література, яка взяла старт на початку 90-х років минулого століття, станом на сьогодні може похвалитися багато чим. Адже за понад 20 років свого існування вона має не лише довгий список імен і книжок, а й сякі-такі міжнародне визнання (переклади іншими мовами), власну інфраструктуру (щорічні премії різних мастей, своїх — сучасних — критиків, видання і видавництва, регулярні літературні презентації иа перформанси). Ба більше, за цей час виросло вже кілька поколінь сучасних письменників і поетів. Проблема лише в тому, що бурхливий розвиток сучукрліту відбувається переважно «серед своїх» і «для своїх», залишаючись невидимим для більшості населення країни. Чому так відбувається, стара тема окремої розмови, в якій сказано вже чимало — від нарікань на відсутність державної гуманітарної політики до звинувачень сучукрліту в неспроможності і недолугості. Втім, зрозуміло одне: щоб бути просто почутим, досить сказати щось цікаве, а щоб тебе почули мільйони, треба мати до них доступ. Доступу до мільйонів українців сучасна українська література не має з огляду на позалітературні чинники економічного і політичного характеру.

Нагадаємо, станом на початок 2013 року для 45 з половиною мільйонів громадян України працюють аж півтори тисячі книгарень (1517, за даними Держкомтелерадіо) і 7,6 тис. книжкових яток. Ще більш промовисті цифри у видавничій справі: за попередніми даними Книжкової палати, у 2012 році вийшло друком 13,7 тис. назв книжок українською мовою (тобто 0,0003 нової книжки на кожного українця) накладом 25,95 млн штук (0,57 книжки на душу населення). При цьому, не забуваймо, Книжкова палата рахує всі видані в Україні книжки, а не лише художню літературу, у тому числі й підручники.

А що ж підручники? Чи вдалося сучукрліту завоювати собі місце під сонцем у середній школі? Чи знають там узагалі про її існування?

Сучукрліт у шкільній програмі

Як виявилося, нова шкільна програма для 5–9-х класів, розроблена за новим Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти, включає чимало творів сучасних дитячих прозаїків і поетів. Щоправда, вчитися за нею почали лише з цього навчального року, і тільки учні 5-х класів.

У програмі з української літератури для 5-го класу є книжка сучасної української письменниці Галини Малик («Пригоди Алі в країні Недоладії» 1990 року). Шестикласники мають змогу дізнатися про Емму Андієвську (казки-притчі «Казка про яян», «Говорюща риба»), Ірину Жиленко (вірші «Жар-Птиця», «Підкова», «Гном у буфеті»), яких хоч і не можна з чистим серцем віднести до сучукрліту, але, на відміну від інших у підручнику, вони принаймні є живими класиками. У 6-му класі вивчатимуть також Лесю Вороніну з книжкою «Таємне Товариство боягузів, або Засіб від переляку № 9».

У підручнику для 7-го класу є один твір сучасної дитячої письменниці Марини Павленко — казкова повість «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських». У 8-му класі школярі з «живих класиків» читають вірші Василя Голобородька. До програми восьмикласників потрапила також книжка українського фантаста ХХ ст. Олеся Бердника (1926–2003) «Хто зважиться — вогняним наречеться». Неймовірно, але факт: у програмі для 9-го класу творів сучасних письменників і поетів узагалі немає.

У списку літератури для додаткового читання можна побачити твори Галини Пагутяк («Лялечка і Мацько», «Втеча звірів або Новий бестіарій», «Королівство»), Софії Майданської («Чарівна шабля-веселка з гаптованої хмарки»), Сергія Оксеника («Лісом, небом, водою») і Степана Процюка («Марічка і Костик»).

Що ж стосується курсу української літератури для 10–11-х класів, яка передбачає хронологічне вивчення письменників і поетів ХІХ—ХХ століть, то шкільна програма обривається на Валерієві Шевчуку («Дім на горі») і Павлові Загребельному («Диво»). З сучасною українською літературою старшокласників пропонують ознайомити на оглядовому уроці (2 години), де їм мають розповісти про «історико-культурну картину літератури кінця ХХ — початку ХХІ ст. (на шляху до нового відродження)», літературні угруповання початку 90-х і постмодернізм. Серед сучасних українських письменників програма пропонує зупинитися на творчості Галини Пагутяк, Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Ігоря Римарука, Василя Слапчука, чиї твори є в списку, рекомендованому для самостійного читання. Окрім них, там також згадуються Євгенія Кононенко, Олександр Жовна, В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Степан Процюк, Олег Лишега, Володимир Діброва та Юрій Іздрик. У програмі ЗНО на 2013 рік згадано вже тільки Андруховича, Забужко і Римарука.

У Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України «Ракурсу» розповіли, що мають розробити нову програму для 10–11-х класів, однак зробити це зможуть лише після того, як буде готова Концепція профільного навчання, робота над якою щойно почалась. У МОН не виключають, що в нову програму для старшокласників можуть потрапити сучасні українські письменники, але вважають це питання дуже делікатним і непростим. «Багато хто в Україні вважає, що твори письменника можуть потрапити в шкільну програму лише через 50–60 років після смерті автора. Коли ми готували програму з української літератури для 5–9-х класів, до нас обурено писали з різних регіонів України, питали, чому ми включили того, а не іншого письменника. Були навіть погрози. Неможливо підібрати письменника, який задовольнив би всю Україну», — розповіла головний спеціаліст департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН Катерина Валеріївна Таранік-Ткачук. За її словами, ввести сучасних українських письменників до шкільної програми складно ще й тому, що вони часто є редакторами видавництв або журналів, тож МОН можуть запідозрити в просуванні чиїхось комерційних інтересів.

«Учитель має 8 годин резервного часу і 8 годин позакласного читання на рік, усього 16 годин, якими він може на свій розсуд розпорядитися для вивчення сучасної української літератури. Я вважаю, що це нормально, коли, наприклад, у Львові вчитель розкаже дітям про Мар'яну Савку, а в Криму — про іншого поета», — вважає Катерина Таранік-Ткачук.

Що на практиці?

Навчальна програма для 11-го класу загальноосвітніх навчальних закладів передбачає 2 години позакласного читання і 2 години резервного часу. Вчителі української літератури кажуть, що програму виконують і оглядовий урок про сучукрліт проводять, хоча і скаржаться, що часу на це часто бракує. Наприклад, у Маріупольському технічному ліцеї на ньому розповідають про місцевих донецьких поетів (Станіслава Жуковського), а також про Юрія Мушкетика, Миколу Литвина, Наталю Ткаченко (усі троє — члени Спілки письменників України ще з радянських часів), не забуваючи і про згаданих у програмі Забужко й Андруховича. Детальніше з сучукрлітом знайомлять школярів, яких готують до олімпіад і конкурсів. У Хмельницькій гімназії № 1 на оглядовому уроці дають Андруховича, Марію Матіос і місцевого хмельницького поета Павла Гірника. «В основному читаємо вірші, бо на великі твори не маємо часу», — розповіла Наталя Кундельська, вчителька української мови і літератури в гімназії № 1 у Хмельницькому.

Експрес-опитування старшокласників показало, що мало хто з них чув про сучасну українську літературу (воно й недивно, адже урок про сучукрліт хронологічно останній, а до літа ще далеко). Однак дехто з нинішніх першокурсників пригадав, що вчив у школі Андруховича, Кононенко, Олександра Ірванця і навіть Таню Малярчук. Як з’ясувалося, їхні твори входять до хрестоматії-довідника для 11-го класу (за редакцією О. Борзенко): вірш Андруховича «Пісня мандрівного спудея», вірш Ірванця «Мій хрест», оповідання «Віра, Надя, Яна» Кононенко і «Цвєтка і її я» Малярчук.

Як бачимо, сучасна українська література таки почала підточувати неприступні мури шкільної освіти, проте похитнути класичний канон у підручнику їй поки що не вдалося...