Копирів кінець наполеонівських планів забудовного божевілля

15 березня 2016 року Київський апеляційний господарський суд ухвалив постанову, що перекреслила плани бізнесменів спорудити кам’яні джунглі в історичному куточку столиці, який за часів Київської Русі називався ремісничим передмістям Копирів кінець.

Почалася ця катавасія в епоху мерства Черновецького в самий розпал забудовного божевілля. Так, 6 грудня 2007 року Київська міська рада ухвалила рішення про передачу в оренду на п’ять років земельної ділянки площею 1 гектар, розташованої у Киянівському провулку, 12-а, що в Шевченківському районі, такому собі ТОВ «Компанія «Веста-I». І не для чого-небудь, а для будівництва офісно-житлового комплексу з підземною стоянкою. А вже 19 лютого 2008 року на підставі цього рішення між Київміськрадою і названою фірмою було укладено відповідний договір оренди.

Проте світова економічна криза, напевне, завадила фірмі «Веста-I» реалізувати свої наполеонівські плани, тому вона передала їх іншому підприємству, а саме ТОВ «Кафі Кафікаф», якому й продала у грудні 2012-го кілька належних їй невеличких нежитлових будиночків, розташованих на території тієї самої ділянки у Киянівському провулку. В договорі купівлі-продажу вони були названі гордим терміном «майновий комплекс». У зв’язку з цим 22 травня 2013 року Київміськрада ухвалила нове рішення про передачу того самого гектару в оренду іншій фірмі — «Кафі Кафікаф», і вже не на п’ять, а на десять років. Але теж для будівництва кам’яного монстра з підземним паркінгом, у зв’язку з чим 15 липня 2013 року було укладено новий договір оренди.

Та поки новий господар землі примірявся, з якого боку почати грандіозне будівництво, влада нарешті збагнула, яку дурницю вона зробила, і в 2014 році заступник прокурора Києва звернувся до місцевого господарського суду з позовом про визнання незаконними і скасування рішень Київміськради, а укладених на їх підставі договорів оренди — недійсними. Покопирсавшись у нормативній базі, працівники прокуратури встановили, що вони грубо порушують низку чинних кодексів, законів та інших актів, найстарший з яких датовано 27 січня 1970 року. Саме в цей день виконавчий комітет Київської міської ради народних депутатів прийняв рішення віднести зону, де розташована ділянка, до території пам’ятки археології «Культурний шар Копиріва кінця XI–XIII століть».

Але це ще не все. Відповідно до постанови Ради міністрів УРСР від 18 травня 1987 року ця ділянка є частиною території державного історико-культурного заповідника «Стародавній Київ», а згідно наказу Міністерства культури від 3 лютого 2010 року — частиною території пам’ятки історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини Дніпра». Одним словом, пам’ятник на пам’ятнику: якщо не архітектурний, то археологічний.

Далі посилання на більш вагомий нормативний акт — Земельний кодекс України, відповідно до якого на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Мало того — навколо історико-культурних заповідників встановлюються зони охорони пам’яток, де заборонена діяльність, що шкідливо впливає або потенційно може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Розібравшись у картах, в прокуратурі визначили, що частина спірної ділянки у Киянівському провулку належить до території заповідника, а частина — до його охоронної зони. Відповідно до розпорядження Київміськдержадміністрації від 17 травня 2002 року, на історико-культурні заповідники та їх охоронні зони поширюється режим з обмеженим перетворенням історичного середовища. Так, на території заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов’язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для їх обслуговування. А в охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова, і дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд з індивідуальними проектами, що регламентуються за висотою з урахуванням архітектурної та масштабної ув’язки з існуючою забудовою і загальним силуетом міста.

Що ж стосується запроектованого офісно-житлового комплексу з усім його причандаллям, то він ні за якими параметрами не підходив під категорію особливо важливих споруд. У зв’язку з цим Господарський суд м. Києва своїм рішенням від 9 вересня 2015 року задовольнив позов заступника прокурора, визнавши незаконними рішення Київміськради і недійсними договори з нею про оренду земельної ділянки.

Не погодившись із таким рішенням, ТОВ «Кафі Кафікаф» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду аби скасувати цей вердикт, але колегія суддів КАГС, вивчивши всі надані матеріали у справі та вислухавши доводи сторін, дійшла висновку, що рішення було прийняте правильно і підстав для його скасування немає. Таким чином, своєю постановою від 15 березня 2016 року апеляційний господарський суд зобов’язав комерційні структури повернути до державної власності цілий гектар землі історико-культурного призначення.