Новини
Ракурс

Громадська рада при ГПУ: важкий шлях у світле майбутнє

Два роки тому, 3 квітня 2014 року, наказом генерального прокурора України №41 була створена Консультативна рада — постійно діючий колегіальний консультативний орган при Генпрокуратурі. На відміну від органів виконавчої влади, при прокуратурі ніколи не створювалось жодних громадських рад. Тому зі створенням Консультативної ради ми отримали перший корисний досвід співпраці наглядової інстанції та представників громадянського суспільства.

Loading...

Яка мета діяльності Консультативної ради?

Відповідно до п. 2 Положення про Консультативну раду, її завданнями є сприяння Генеральній прокуратурі України у наступному:

Здійсненні визначених Конституцією та Законом України «Про прокуратуру» завдань органів прокуратури щодо утвердження верховенства права, захисту інтересів громадян і держави від неправомірних посягань, прозорості та відкритості діяльності прокуратури, підвищенні авторитету прокуратури в суспільстві.

Реформуванні органів прокуратури відповідно до міжнародних та світових стандартів і принципів, кращих практик функціонування зарубіжних прокуратур.

Налагодженні ефективних взаємовідносин з інститутами громадянського суспільства.

Ухваленні рішень з питань діяльності органів прокуратури, що потребують урахування громадської думки, обговоренні, розробленні та впровадженні громадських ініціатив, що стосуються органів прокуратури.

Реалізації принципу гласності в діяльності органів прокуратури, зокрема при вирішенні питань щодо підбору кандидатур на прокурорські посади, забезпеченні прозорості та відкритості для суспільства інформації про роботу прокуратури (за винятком інформації з обмеженим доступом).

Сприянні у створенні умов, які унеможливлюють використання органів прокуратури для обмеження прав і свобод громадян, а також в інтересах окремих осіб, політичних партій, громадських організацій.

Попередженні корупції та зловживання владою в органах прокуратури та в інших державних органах.

Слід зауважити, що члени Консультативної ради не обіймають посад в органах прокуратури і не отримують зарплати в касі ГПУ за свою роботу. З іншого боку, запевняю, що керівництво ГПУ жодного разу не давало вказівок Консультативній раді, які рішення слід ухвалювати.

Оскільки для ГПУ ця справа була нова і ще не опанована, то до формування кадрового складу підійшли дуже відповідально і навіть ліберально. Перший склад Консультативної ради було затверджено наказом генпрокурора №50 від 15 травня 2014 року.

До участі в роботі Ради запросили корифеїв кримінальної та юридичної журналістики: Володимира Бойка, Олега Єльцова, Євгена Лауера, Сергія Лещенка, Олександру Примаченко, зірок телеекрану Ольгу Герасім’юк, Сергія Пояркова, відомих громадських діячів Віталія Шабуніна, Дар’ю Каленюк, багатьох інших авторитетних юристів, адвокатів, правозахисників, науковців.

На жаль, з перших днів роботи виявилась неприємна тенденція: борців з корупцією більше, аніж пасажирів у метро в годину пік, галасу створюють багато, а працювати нікому, конкретики, доказових викривальних матеріалів насправді — нуль на виході.

Відразу відмовились співпрацювати з Консультативною радою Лещенко і Лауер. Швидко зійшов з дистанції Єльцов. На жаль, Ользі Герасім’юк тоді ж запропонували іншу поважну роботу, що була не сумісна з реальною роботою у нашій Раді.

Згодом замість вибулих до роботи долучились нові члени — адвокати Павло Дикань, Сергій Ярош.

Першим головою Консультативної ради було обрано Володимира Бойка — одного з найвідоміших журналістів в жанрі кримінального розслідування, непримиренного критика правоохоронної та судової системи. Цей крок мав засвідчити, що Консультативна рада є незалежним громадськім органом, що діє в інтересах суспільства. Бо ще ніхто і ніколи не зміг запідозрити Володимира Бойка у тому, що він є агентом ГПУ.

До речі, на посаді голови шановний Володимир Маркович проявив себе зовсім з несподіваної площини — як талановитий бюрократ та міцний «господарник», що вміє організувати практичну роботу. У всіх документах Консультативної ради він завжди прискіпливо перевіряв кожну кому, аби наші рішення не були голослівними, кожна теза підкріплювалась посиланням на факти та документи і щоби наші рішення не виходили за межі чинного законодавства.

Пригадую, були в наших рядах Віталій Шабунін та Дарина Каленюк, але щоб вони внесли корисний вклад в роботу Консультативної ради, принесли конкретну інформацію про факти корупції у вищих ешелонах влади — такого не було.

Коли у ЗМІ з’явилися повідомлення, що Центр протидії корупції пані Каленюк виграв суд у ГПУ щодо нереєстрації злочину в ЄРДР, я особисто електронним листом попрохав Дарину повідомити подробиці справи або хоча б назвати номер судової справи на підтвердження інформації. Відповідь — мовчання. Очевидно, ми маємо розуміти, що «боротьба» з корупцією — це дуже високооплачувана робота, і кожен факт в цій «боротьбі» — коштовне надбання, як золотий самородок, котрим ні з ким ні за що не варто ділитися. Через деякий час обидва — і Шабунін, і Каленюк — були виключені зі складу Консультативної ради, оскільки втратили інтерес до участі в нашому товаристві.

Парадокс полягає у тому, що Консультативна рада при ГПУ — єдиний легітимний орган громадського контролю, який має право ухвалювати рішення щодо недоліків у роботі органів прокуратури та вносити відповідне рішення-подання генеральному прокурору України з пропозиціями про усунення обставин і підстав, що сприяють порушенню прав та законних інтересів громадян, а генпрокурор має розглянути і повідомити про своє рішення. Натомість справді доказових матеріалів щодо фактів корупції та тяжких злочинів, вчинених високопосадовцями, з боку «активістів» та інших рецидивістів у сфері професійної боротьби з корупцією до нас потрапляє обмаль. У цьому я переконався, зокрема, під час епопеї з багаторівневим тестуванням та конкурсом на заняття адміністративних посад в місцевих прокуратурах.

Але зроблю деякий відступ в своєму оповіданні. Так склалося, що Консультативна рада працює переважно «за кадром», не роблячи галасливих заяв та не вчиняючи брудних скандалів. Ми діємо в інтересах громадян, український народ — наш довіритель, ми — його довірені особи. Практикуючі юристи підтвердять, що не завжди робота в інтересах клієнта має супроводжуватись епатажем, інколи це заважає справі.

Головним напрямком нашої роботи є моніторинг та узагальнення правозастосовчої практики у сфері розгляду скарг і звернень громадян, у сфері реєстрації, а вірніше сказати — укривання злочинів від реєстрації в ЄРДР, а також щодо захисту прав та законних інтересів учасників кримінальних проваджень. Системний аналіз негативної практики ми викладаємо у формі рішень Консультативної ради, де вносимо пропозиції щодо внесення змін до відповідних галузевих наказів генерального прокурора або пропозиції про ухвалення нових наказів, методичних листів керівника ГПУ.

Оскільки така робота є несумісною з епатажем та метушнею, то про перебіг цього двобою громадськості та прокурорської бюрократії стає відомим здебільшого завдяки інформаційному зливу.

Нещодавно сталася неприємна і дещо кумедна історія із заявою Національної асоціації адвокатів України (НААУ) від 16 березня 2016 року, де повідомлялося: «Під тиском НААУ ГПУ змусила слідчих дотримуватися прав адвокатів. Зусиллями Національної асоціації адвокатів України нарешті вдалося добитися першої публічної реакції з боку прокуратури. Сьогодні стало відомо, що керівництво ГПУ нагадало працівникам прокуратури про необхідність дотримуватися права адвокатів бути присутніми при слідчих діях за участю їхніх підзахисних...»

Далі на сайті НААУ наводилась фотокопія листа за підписом в. о. генерального прокурора Юрія Севрука від 22 лютого 2016 року щодо запобігання випадкам недопуску адвокатів до участі в слідчих діях при проведенні обшуків та іншого порушення права на захист.

Мені давно відомо, що чимало практикуючих юристів, адвокатів видають збіг обставин за результати своєї нелегкої та дуже недешевої роботи, розповідаючи постфактум клієнтові, скільки це коштувало нервів та грошей. Але треба мати ще трохи мізків, аби тебе не викрили в примітивній брехні.

Ініціатива вирішити проблемне питання недопуску до участі в проведенні обшуків (оглядів) адвокатів та/або законних представників осіб, які є власниками та/або фактичними володільцями обшукуваного житла (іншого володіння особи), належала члену Консультативної ради Сергію Ярошу. Ця пропозиція була підтримана і оформлена рішенням Консультативної ради від 17 вересня 2015 року, яке було офіційно оприлюднене, і кожен бажаючий може ознайомитись з ним на сайті Генеральної прокуратури України.

Далі голова Консультативної ради Олександра Примаченко витратила багато зусиль та свого власного часу в різних високих кабінетах на вул. Різницькій, аби переконати керівництво ГПУ інколи щось робити і для народу також, і примусити Генпрокуратуру йти назустріч нашим рішенням. Остаточно це питання було погоджено на зустрічі членів Консультативної ради з керівництвом ГПУ. На цій нараді з нашого боку були присутні Герман Галущенко, Олександра Примаченко, Юрій Спектор та Тетяна Яблонська, з боку ГПУ — особисто Юрій Севрук, в. о. генерального прокурора України.

Майже півтори години ми переконували один одного, що становище у сфері правопорядку і законності в країні є неприпустимим і треба щось з цим робити, в межах нашої вузької компетенції. Юрій Григорович справляв враження розумної, виваженої та інтелігентної людини, з гарним почуттям гумору та бездоганною пам’яттю.

Не всі наші аргументи були підтримані, в деяких питаннях ми констатували розбіжності, насамперед в ключових — це покращення розгляду скарг і звернень громадян та стан справ з реєстрацією злочинів в ЄРДР, але домовились продовжити співпрацю, з урахуванням доручення генерального прокурора підготувати два нових галузевих накази, що підлягатимуть реєстрації Мін’юстом, до яких ми сподіваємось внести свої поправки. В інших питаннях, в тому числі щодо вищезгаданого листа від 22 лютого 2016 року, була дана згода.

Ще деякій час пішов на те, аби цю вказівку було виконано практично.

15 березня 2016 року копію цього листа мені урочисто видав начальник Департаменту забезпечення діяльності керівництва Олександр Кондратенко, а я швиденько сфотографував його на камеру мобільного телефону і відразу поширив в закритій мережі розсилки з серверу ГПУ для членів Консультативної ради — до відома.

Саме тому наступного дня, 16 березня 2016 року, «раптом» про це стало відомо Національній асоціації адвокатів. Але оскільки фотограф я не дуже, то свій твір, зроблений на камеру мобільного телефону, дуже добре впізнаю включно з усіма недоліками освітлення та геометрії зображення. Гідну відповідь на це вже надано на сторінках «Ракурсу», а від примітивної метушні НААУ просто смішно. Краще би справді допомагали у спільній боротьбі за права людини, бо у перемоги багато батьків, а поразка завжди сирота...

Але повернемось до епопеї з так званими багаторівневими прокурорськими тестами, що почались зі скандалу щодо сумнівної якості та непрозорого фінансування і завершились незадоволенням з боку громадських активістів та підозрами в розкраданні американських грантів деякими відданими «борцями» за співучасті деяких колишніх «реформаторів» у лавах ГПУ.

Насправді свою частину провини за допущену профанацію мають взяти на себе представники громадянського суспільства та юридична спільнота. Пригадую, як на самому початку конкурсного відбору члени Консультативної ради створили громадську ініціативу «Нова прокуратура» і поширювали заклики у ЗМІ та соцмережах з проханням надавати конкретну та доказову інформацію щодо кандидатів на посади в місцевих прокуратурах, аби ми могли завадити потраплянню на керівні посади одіозних особистостей та непрофесіоналів. Зроблю іще раз наголос: конкретну та доказову інформацію.

І я, і мої колеги звертались особисто до відомих правозахисників, журналістів, адвокатів, потерпілих від прокурорського свавілля: будь ласка, надайте нам що-небудь, хоча б прізвища і факти, якщо не вистачає інших доказів. У відповідь — або загальні фрази, або просто ніщо, нуль конкретики. Дивина в тому, що всі були заклопотані місцевими виборами, і це було для них важливіше за очищення якоїсь там прокуратури.

Але ж прокурори — це такі самі громадяни, які користуються усіма правами, в т. ч. презумпцією невинуватості. Уявіть собі, що ви прокурор і передаєте справу з обвинувальним актом до суду щодо особи, яку «активісти» скрізь називають прокурором-корупціонером. Що ви доповідатиме суду? Загальні фрази на кшталт «ну, ви ж розумієте...», або «всі про це знають...»? Суд не може і не повинен керуватися плітками.

Отже, для Консультативної ради кампанія багаторівневого прокурорського тестування розпочалась з неприємного відкриття: суспільство і його «авангард» в особі «борців» з корупцією виявились неготовими на практиці довести звинувачення кадрового складу органів прокуратури в тотальній корумпованості. Тобто крику багато, працювати — нікому.

Парадокс у тому, що саме Консультативна рада була чи не єдиним громадським осередком, допущеним до практичної участі на всіх рівнях кадрового відбору.

Розпорядженням ГПУ усі члени Консультативної ради були допущені як спостерігачі для участі в проведенні першого (теорія) та другого (практичні здібності) етапів тестування та мали можливість передавати конкурсним комісіям в режимі реального часу інформацію про кандидатів, що були допущені до фінальної співбесіди, та бути (за бажанням) присутнім при співбесідах. Засвідчую: усіма вищевказаними привілеями Консультативна рада скористалась в повному обсязі.

Перед туром співбесід ми зрозуміли просту річ: активісти-крикуни «відморозились», громадяни здебільшого надсилали нам доноси сміховинного змісту про наявність коханок, фактів пияцтва, кумівства, а також загальних фраз, що оцей — точно корупціонер, вірте мені. Інформації про реальні посадові злочини — нуль, і все доводилось опрацьовувати самотужки. Діяти довелось за принципом: якщо не ми, то хто ж?

Обсяг роботи: близько 155 місцевих прокуратур, до фіналу було допущено по 16 кандидатів (подекуди менше), що набрали найбільші бали на тестах, тобто кращих із кращих. Це понад дві тисячі осіб, котрих треба оперативно перевірити на можливу причетність до корупційних вчинків або службових злочинів.

Дуже велику практичну допомогу надавав Володимир Бойко, який після відставки з посади голови Консультативної ради вийшов також зі складу членів ради, але продовжував вболівати за нашу справу і напряг свою довгу як життя пам’ять, аби пригадати усіх героїв своїх викривальних публікацій. Також я би дуже хотів відзначити відомого правозахисника Тетяну Семенівну Яблонську, заступника голови Консультативної ради, яка віддана справі захисту безневинно засуджених, захисту жертв свавілля правоохоронних органів.

Безумовно, передивитись кожного під мікроскопом за такий стислий проміжок часу просто неможливо, тому будь-яка перевірка є вибірковою. Натомість я би не став відразу відкидати цей досвід з тестуванням як невдалий. Ця робота, як колись «прожектор перебудови», висвітлила дуже цікаві та справді проблемні аспекти в діяльності органів прокуратури.

Якщо одним реченням, то наші прокурори не вміють читати (закони) і писати (процесуальні документи), хворіють на важке професійне захворювання — склероз.

Узагальнення були зроблені в рішенні Консультативної ради №13-2015 від 3 грудня 2015 року і оприлюднені на сайті Генеральної прокуратури України. Дозволю собі невеличкий перелік виявлених проблем.

Наприклад, було виявлено численні випадки передачі кримінального провадження до суду вже з обвинувальним актом по тяжких злочинах, де обвинуваченому взагалі забули обрати запобіжний захід.

Я не схильний усіх підсудних негайно брати під варту, але як пояснити таке: до Лохвицького районного суду Полтавської області (справа №538/1575/15-к) з прокуратури Лохвицького району (прокурор В. Стеценко) надійшло кримінальне провадження за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 (вогнепальна зброя, від 3 до 7 років), ч. 1 ст. 309 (наркотики) КК України, де відносно підсудного запобіжний захід не обирався.

До того ж Лохвицького райсуду Полтавської області (справа 538/1416/15-к) з прокуратури Лохвицького району (прокурор А. Сидоренко) надійшло кримінальне провадження за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 (замах на крадіжку), ч. 2 ст. 289 (угон авто, від 5 до 8 років), ч. 1 ст. 304 (втягнення неповнолітніх у злочин, від 3 до 7 років) КК України, де відносно підсудного знову ж таки запобіжний захід не обирався!

Навіть не взяли підписку про невиїзд! А потім їх ставлять у розшук. І таких прикладів чимало.

Виявлені не просто факти бездіяльності щодо нереєстрації повідомлень про злочин в ЄРДР всупереч вимогам ст. 214 КПК України, на чому суд, наприклад, впіймав прокурора Дніпровського району м. Дніпродзержинська Є. Блоху (справа №209/2553/15-к). Часто за цими фактами приховані більш тяжкі злочини.

Наприклад, у справі № 646/12055/15-к суд зобов'язав прокуратуру Харківської області внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінальних правопорушень прокурорами прокуратури Жовтневого району м. Харкова В. Грюком, Я. Титовою, слідчими А. Рижовим, О. Рижуком.

Це ж як треба було відзначитись, щоби суд персонально перелічив працівників прокуратури, по котрим, як кажуть по-простому, тюрма плаче?

Бували випадки абсолютно клінічного склерозу в діях працівників прокуратури.

Наприклад, постановою Галицького районного суду м. Львова від 18 листопада 2013 року у справі №1304/7615/12 (провадження №4/1304/1265/12) прокурор Т. Лящук оскаржував постанову суду річної (!) давнини і просив поновити строк на апеляційне оскарження з тих підстав, що до прокуратури Львівської області така постанова не надходила. На що суд відповів, що прокурор Т. Лящук безпосередньо (!) брав участь у судовому засіданні 7 вересня 2012 року, в якому прийнято та оголошено оскаржувану постанову, і тому не може посилатись на необізнаність.

Було також виявлено безліч інших прикладів порушення строків оскарження вироку суду (в т. ч. у справах про умисне вбивство за ст. 115 КК України), неправильного складання обвинувальних актів, угод про визнання вини, клопотань про обрання запобіжного заходу тощо.

Щоб було зрозуміло, навіщо всі ці приклади та прізвища — це наші кандидати, найкращі з кращих, що дійшли до рівня співбесіди на заняття посади місцевого прокурора. Інших ми навіть не турбували. А ці приклади можна продовжувати і продовжувати...

Тим з юридичної спільноти, хто глузуватиме з недолугих прокурорів, повідомлю цікавий факт: зовнішні кандидати, не з числа прокурорів, переважно показали себе набагато гірше на першому (теорія, знання права) та другому (практичні навички) етапах тестування, і тому майже не потрапили до наступного туру.

Рішення Консультативної ради від 3 грудня 2015 року з узагальненням стану справ за результатами тестування було внесено на розгляд генерального прокурора для ухвалення відповідних висновків.

В середині грудня 2015 року було призначено 154 зі 155 місцевих прокурорів. Чи задоволені ми результатом кадрового відсіву? Безумовно — ні. Але запобігти перепризначенню на керівні посади деяких одіозних фігур нам вдалося.

Про все це ми ще раз розповіли Юрію Севруку та висловили деякі пропозиції, як розпочати вихід з цього глухого кута.

Уважний читач, певне, розуміє, що реформа прокуратури не може розпочинатися з привертання уваги до окремих резонансних справ. Це все рівно, що смертельно хворому пудрити носика. Проблема є більш глибокою, а негативні явища накопичувались, як токсикоз, протягом останніх 25 років.

11 квітня 2016 року була оприлюднена колективна заява працівників органів прокуратури, підписана усім вищим керівництвом та керівниками регіональних прокуратур. В цій заяві висловлювалось занепокоєння з приводу можливого призначення на посаду генерального прокурора людини зі сторони, простіше кажучи — політичного комісара.

Не вдаючись до коментарю підстав для таких побоювань, висловлю своє міркування.

Упродовж останніх 30 років, з часів Перебудови, існувала така тенденція — призначення зовнішнього комісара у певне відомство або установу, як правило, відбувалось за типовим сценарієм: усе знищити, всіх розігнати, набрати клоунів та демагогів, що вміють клястися у відданості великому начальству, потім піти далі, залишаючи за собою випалену землю... Після чого через кілька років констатувати, що ми втратили час, посипати голову попелом, розпочинати все з нуля.

Оскільки прокурори не знайшли правильних слів для адресатів, а Олександр Третьяков у інтерв’ю LB.ua дав зрозуміти, що не бачить проблем, якщо Порошенко ставиться до країни як до власного бізнесу, то я перекладу на зрозумілу їм мову.

Уявіть собі, що ви хочете призначити керуючим кондитерською фабрикою колишнього танцюриста з театру опери і балету. Чи буде він вправним менеджером? Ні! Бо він не має елементарного досвіду цієї роботи, не робив на різних щаблях, його дуритимуть і підлеглі, і партнери по бізнесу. Коротше, зроблять з нього лоха. А якщо серйозно, то прокуратурі зараз потрібен навіть не генеральний прокурор, а старший вихователь. Дядько зі шкіряним ременем. Бо з прокурорами потрібно проводити як виховну, так і перевиховну роботу.

Треба спочатку навчити їх читати (закони) і писати (процесуальні документи), а хто не зможе робити це сумлінно — тому інколи можна і «ременем всипати». Але головне — виховувати власним прикладом, бо саме в цьому і полягає головний талант вчителя, вихователя.

І ще одне. Бажано було б призначити на посаду генерального прокурора не просто людину з досвідом роботи в галузі права не менше 10, краще 20 років. Юристи бувають різні: можна працювати в Пенсійному фонді або в Міністерстві юстиції — тобто бути безкінечно далеким від сфери кримінального права. Варто висувати на високу посаду лише того кандидата, хто має власний досвід практичної роботи прокурором або слідчим, або адвокатом з досвідом захисту потерпілих від кримінального злочину. Саме ці спеціалізації найкраще відповідають усім вимогам закону та життя, що висуваються до кандидатів на посаду генерального прокурора.

А можна просто призначити комісара. Толку не буде, зате буде весело.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter