Реформа прокуратури: мета і засоби

Як казав Дені Дідро, тільки лестощі ковтають повною горлянкою, а правду подають краплями. Я дам декілька крапель правди про помилки при реформуванні прокуратури. Бо як суддя я не можу інакше.

Протягом багатьох років ми є свідками безкінечної зміни в Україні влади і її пріоритетів. Одна приходить під гаслами забезпечення демократії, друга — забезпечення всіх судаком із хріном. Але немає ні того, ні іншого.

Наряду із цим ми бачимо нескінченні зміни в законодавстві щодо судів і прокуратури. Не хліб і видовища ставляться в центр уваги суспільства, а діяння суддів і прокурорів. Вони стають видовищем. Їх роблять винними в усіх лихах суспільства.

Ми перебуваємо на перехідному етапі від однієї цивілізації до іншої. Мало хто знає, як безболісно зробити цей перехід. А ті, що знають, до прийняття рішень не допускаються.

Реформатори часто змінюються. І кожен намагається здійснити зміни відповідно до своїх поглядів та інтересів. Як правило, ці інтереси далекі від державних, і тому Україна — в хвості світової спільноти по всіх показниках життєдіяльності.

Чому кожна політична сила, приходячи до влади в Україні, намагається здійснити зміни в системах суду і прокуратури? Тому що судочинство і прокуратура — це могутня зброя в боротьбі за владу і за власність. Кожна політична сила намагається заволодіти цією зброєю, змусити судову і прокурорську систему захищати лише її інтереси, діяти тільки у відповідності з її поглядами.

При цьому за останні 25 років жодна політична сила не вивчала глибинних проблем, явищ і процесів, що відбуваються в прокурорській та судовій системах. Все реформування робиться наобум Лазаря, під впливом необхідності забезпечення інтересів певних політичних та бізнесових сил, так званої європейської інтеграції. Але слід знати, що, наприклад, підготовка судової реформи в Російській імперії 1864 року тривала понад 20 років. І то не все було враховано.

Сподіватися на те, що спонтанне, без ґрунтовного вивчення проблематики та її причин реформування в Україні буде успішним тільки тому, що так хоче Європа, не варто. Не можна копіювати європейський досвід, бо в Європи і у нас різна доля, різний історичний шлях, різні можливості і різна ментальність.

Погляди на місце і значення прокуратури в житті нашої держави складні й неоднозначні.

З одного боку, від неї хочуть, щоб вона швидко видавала на-гора якісну продукцію. З іншого, мало хто хоче, щоб вона була сильною і впливовою структурою. Як казав телевізійний жартівник, «… вона однією ногою стоїть в темному минулому, другою в світлому майбутньому, а між ногами в неї «суровое настоящее».

Сермяжна правда про сувору дійсність полягає в тому, що прокуратура перестає бути авторитетною структурою. Її функції звужено до мінімуму. Над її працівниками кепкують, їх шельмують і дискредитують. Соціальні пільги приведені майже до нуля. Серйозні досвідчені фахівці при наявності вибору між роботою в бізнесі чи прокуратурі ідуть, звичайно, в бізнес. Керівництво в прокурорських структурах безкінечно змінюється. Досвідчених фахівців там залишається все менше.

В той же час, вимоги до працюючих в системі жорсткі. Норма Кримінального процесуального кодексу про те, що на прокурорі лежить обов’язок щодо керівництва досудовим розслідуванням, робить його постійно винуватим.

Щоб зрозуміти тенденцію держави у поглядах на роль і місце прокуратури в житті суспільства, наведу декілька конкретних прикладів реформування.

1. Зокрема, позбавили прокуратуру права проведення так званого загального нагляду. Під впливом того, що в Європі його нібито не здійснюють. Але в Європі немає такого масового ігнорування закону, як в Україні. Немає такого хаосу і безладу. Там здійснюється такий нагляд, але під іншою назвою.

Позбавляючи прокуратуру права проведення такого нагляду, сподівалися на те, що він більш успішно буде здійснюватися виконавчою владою. Але сподівання не справдилися, бо виконавча влада, особливо у вищих ешелонах, не зацікавлена в тому, не готова і не вміє його здійснювати.

Важко зрозуміти той факт, що міністерства і відомства, які покликані контролювати низові структури, самі залишилися взагалі без всякого нагляду. Роби що хочеш. У зв’язку з цим, на мій погляд, хаос і безлад будуть лише посилюватися, бо немає механізмів для їх нейтралізації. Ліквідувавши загальний нагляд, ліквідували збалансованість.

2. Позбавляють прокуратуру права вести досудове розслідування по кримінальних справах, передавши його переважно в органи внутрішніх справ. Між тим за 35 років роботи в судах кримінальної юрисдикції я не знаю жодного випадку, щоб слідчі прокуратури фальшували докази або вибивали зізнання. Прокурорське досудове слідство було більш якісним і об’єктивним, чого не можна сказати про міліцейське.

Не вживши заходів щодо покращення якості міліцейського досудового розслідування і в той же час передавши їм право на проведення такого розслідування практично по більшості кримінальних справ, слід чекати на масові порушення прав людини.

На мій погляд, замордований прокурор не зможе забезпечити високу якість та ефективність поліцейського досудового розслідування, особливо з урахуванням роботи в умовах укрупнених прокуратур.

3. Мені важко зрозуміти, навіщо проведено укрупнення місцевих прокуратур без укрупнення судів і поліції. Яка мета цього укрупнення? Чого намагаються досягти? Якщо економії коштів, то вона мізерна. Якщо хочуть позбутися впливу представників місцевої влади, то ця мета ефемерна. Зате негатив виникне колосальний.

Реформатори, мабуть, не знають, що таке укрупнення проводилося за часів правління Хрущова, але зазнало повного фіаско, тому через декілька років від нього довелося відмовитися.

Прокурорські працівники, які залишаться жити за попередніми місцями проживання, будуть все менше контрольовані керівництвом місцевої прокуратури. Внаслідок цього якість та ефективність прокурорської діяльності будуть поступово знижуватися, виникнуть нові проблеми, про які сьогодні мало хто здогадується.

Укрупнення прокуратур було би доцільним, якби в Україні населення і влада з повагою ставилися до закону і законності. Оскільки нічого цього немає, то укрупнення прокуратур призведе лише до ще більшої криміналізації суспільства.

Особливої шкоди прокурорській системі нанесла формальна, малопродумана люстрація. Без пред’явлення будь-якого обвинувачення, нізащо звільнені із системи прокуратури багато досвідчених, авторитетних прокурорів районів, міст і областей, працівників Генеральної прокуратури України та слідчих. Вони виявилися винними лише в тому, що, як казав відомий байкар, «хочется мне кушать». Щоб зрозуміти значення і наслідки такої люстрації, варто згадати люстрацію сталінську. Як відомо, перед Другою світовою війною нізащо було заарештовано понад 40 тисяч офіцерів армії і флоту. В результаті під час війни не було досвідчених офіцерів не лише для командування полками і дивізіями, а навіть ротами і взводами. Почитайте на цю тему книгу Олександра Довженка «Україна в огні», і ви зрозумієте, що мільйони солдат і матросів загинули на фронтах війни від бездарності та недосвідченості командування.

З урахуванням багаторічної роботи в суді кримінальної юрисдикції я знаю, що робота слідчого і прокурора, який виконує в суді функцію державного обвинувачення, то велике мистецтво, яке вимагає досвіду і знань. Молоді слідчі та прокурори потребують підказок і порад з боку досвідчених спеціалістів. Якщо цього немає, сподіватися на успіх марно. Я впевнений, що резонансні справи не доходять до суду або розвалюються в суді переважно не тому, що хтось так хоче, а тому, що слідчі й прокурори не можуть якісно розслідувати їх через відсутність знань і досвіду. Там командирського голосу недостатньо. І тому з формальною люстрацією треба закінчувати і, можливо, навіть повернути в прокуратуру досвідчених слідчих з особливо важливих справ та прокурорів — державних обвинувачів.

Особливо яскраво і промовисто про тенденцію ставлення держави до прокуратури свідчать два приклади із життя нашої академії: ліквідовані навчання магістрантів і спеціалізовані вчені ради по захисту дисертацій.

Сьогодні всім відомо, що в університетах країни якість навчання не б’є фонтаном. Багато випускників виходять звідти з вищою освітою, але без початкової.

В той же час наша академія відзначилася дисципліною і організованістю, жорстким підходом до навчання і екзаменування. Я із задоволенням слухав бездоганні відповіді більшості студентів. Тут поглиблено вивчалася специфіка роботи в прокуратурі. Випускники приходили на роботу в прокурорські структури з добрими знаннями і навичками. Але держава сказала: прокуратурі цього не потрібно.

Майже кожен місяць в академії захищали дисертації декілька аспірантів та прокурорів-практиків. Що означає захист дисертації? Це поглиблене вивчення предмету і теми. Це знайомство з творами попередників та відомих учених. Це підготовка публікацій, дисертації та автореферату, спілкування із вченими. Тобто це підвищення рівня знань і освіченості, які потім молодий учений передаватиме в навчанні, науці і практиці. Але держава сказала: прокуратурі це не потрібно. Важко зрозуміти такі кроки держави, бо у світі сьогодні успіху досягають лише ті країни, які роблять ставку на освіту і науку. Як казали древні японські мудреці, «батько нас народжує, але людиною нас робить учитель». На жаль, в Україні ця мудрість ігнорується.

За даними Державної служби статистики, за роки незалежності кількість українських науковців скоротилася втричі. За останні 15 років тільки на постійне місце проживання за кордон виїхало майже 2 тисячі кандидатів і докторів наук. Успішні країни стягують до себе наших вчених, а Україна виштовхує їх і чинить всілякі перепони для захисту дисертацій.

Аналіз всього того, що відбувається з прокуратурою, свідчить про те, що її поступово умисне послаблюють. Чому? Яка мета цього?

Справа в тому, що наше суспільство стрімко криміналізується, в тому числі влада і бізнес. Бізнес все більше «кришується». Ці «дахи», як правило, концентруються у владних структурах. Влада і бізнес зрощуються. А це зрощення веде до ще більшої криміналізації і розвалу владних інституцій. Про таку тенденцію сказано в книжці Ділла «Римське суспільство в останнє століття Західної імперії». За його висловленням, однією з причин занепаду Римської імперії став дозвіл представникам влади займатися торгівлею, що призвело до концентрації багатств і влади в одних руках. Якщо нічого не зміниться, те саме чекає на Україну. Чи хоче та сила, яка «кришує» незаконний бізнес, сильної прокуратури? Природно, що ні. Чи хочуть ті, що «кришують» контрабандні потоки, сильної прокуратури? Звісно, що ні. Чи хочуть сильної прокуратури ті, хто не бажає платити податки? Таких запитань можна поставити багато, і відповідь буде однозначна.

Я міг би багато що додати, але намальована картина і так похмура. Нам слід сподіватися лише, що після темної ночі завжди настає світлий день. Дасть Бог, все буде добре, але йому треба допомагати, бо, як казав Езоп, «Афине молись, да и сам шевелись».