Ведмежа послуга Вищого адмінсуду, або Суддя без права на судовий захист

Вищий адміністративний суд України масово скасовує рішення ВРЮ і ВККСУ щодо суддів. У відповідь різношерстий суспільно-юридичний колектив авторів судової реформи пішов таким же парадоксальним шляхом — взагалі фактично позбавивши суддів можливості перегляду по суті рішень дисциплінарного органу в суді.

Сьогодні країна спостерігає за тим, як працюють поки що два дисциплінарних судових органи — Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів, — розглядаючи скарги на дії суддів і притягуючи їх до дисциплінарної відповідальності. Але величезний запит суспільства на очищення судової влади, на який намагаються відповісти ці два органи, впирається у Вищий адміністративний суд України, що методично скасовує більшість їхніх рішень.

Законодавство завжди писалося з урахуванням особливого статусу судді й давало йому змогу доволі легко захиститися. Зокрема, завдяки тому, що є два окремі, не пов'язані між собою дисциплінарні органи (спасибі лобістам розрізнених органів у системі судової влади!), один ухвалив рішення — другий скасував. Адже вони між собою не пов'язані, узгоджувати практику і процедури, якщо про них раптом забули законодавці, за законом не зобов'язані.

Водночас рішення і одного, і іншого можна оскаржити в суді. Паралельно. Ба більше, рішення ВККСУ можна оскаржити тільки у ВАСУ по першій інстанції — і це вже остаточний вердикт. Теоретично, якщо ВККСУ прийме рекомендацію для ВРЮ звільнити з посади, наприклад, суддю Печерського райсуду Києва О. Царевич, то вона може поскаржитися на це рішення паралельно і у ВРЮ, і до суду. Але водночас скаржитися у ВАСУ дешевше (з огляду на час, звісно) і набагато вигідніше. Адже його рішення для ВККСУ остаточні й оскарженню не підлягають. З іншого боку, програвши ВАСУ, можна повернутися до ВРЮ і ще довго розважатися з рідним правосуддям, оскаржувати рішення у ВРЮ, потім оскаржувати рішення ВРЮ, потім ВАСУ, потім ВСУ, а потім і указ президента або постанову парламенту.

Необмежена кількість законодавчих лазівок, закладених і в процедурі, і в матеріальних нормах, що регулюють притягнення судді до дисциплінарної відповідальності або до відповідальності за порушення присяги, допомагає, як казав класик попередньої управлінської епохи Геннадій Кернес, помножити на нуль будь-яку дисциплінарну справу.

Тобто основна частина суддів, у чиїх діях були виявлені ознаки порушення присяги, фактично тільки через одне правило оскарження мають усі шанси уникнути відповідальності. Крім того, якщо суд визнав спосіб застосування якоїсь норми незаконним, то це впливає на роботу обох органів. Хто придумав таке правило, невідомо, але це дуже добрий фільтр, що дає змогу уникати відповідальності.

Але навіть не це головне. Найбільшу неоднозначну реакцію викликають рішення Вищого адміністративного суду щодо так званих суддів Майдану. Який сигнал демонструє ВАСУ в цих усе ще дуже болючих для багатьох громадян країни справах щодо звільнених за грубі порушення прав людини суддів Майдану? Тих із них, хто цинічно підтримав свавілля щодо затриманих, від пенсіонера зі шматком сала в мішку до парубків, які намагалися захистити базові людські цінності та свободи, зупиняючи тітушок, і зазнали публічних знущань із боку власних правоохоронних органів.

Якщо Вища рада юстиції у двох третинах випадків стала на бік громадян, які потребують покарання для суддів, то Вищий адміністративний суд продемонстрував 100-відсоткове скасування відповідних рішень ВРЮ.

Чи можливо, що ВРЮ помилився на 100%? Зрозуміло, що ні. Чи можливо, що ВАСУ помилився на 100%? Відповідь очевидна.

Яка ж причина може бути всього цього? Можливо, у такий спосіб судді Вищого адмінсуду просто намагалися захистити себе і своїх колег? Ця версія фігурує в судових коридорах і навіть публічно озвучується деякими суддями.

Судді захищають колег, використовуючи доступні засоби — розумні терміни, цілком законні підстави для перегляду рішення суду, принципи Конституції як норми прямої дії, зокрема одну з них дуже важливу, що вимагає трактувати всі сумніви на користь обвинуваченого, а також справедливість і верховенство права, — все те, чого так давно чекають від суддів інші громадяни, ті, хто намагається вирішити свою суперечку в суді і хто вийшов на Майдан у 2014-му, виходив у 2004, 2002 і 2000!

І хоча «згодом» не завжди означає «внаслідок», є всі підстави вважати, що саме вищевикладеною причиною пояснюються зовсім неадекватні, прямо скажемо, механізми, закладені у проект закону про Вищу раду правосуддя (стаття 57), який поверне у правову систему держави практику єдиного дисциплінарного органу. Процедура оскарження рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади виписана в ньому зовсім, скажімо так, революційно. Авторським колективом документа, до якого увійшли і судді, і вчені, і численні громадські активісти, що тримають руку вже не на пульсі, а на шиї судової влади, запропоновані доволі цікаві підстави для оскаржування рішень дисциплінарного суддівського органу. Скасування рішень Вищої ради правосуддя про звільнення судді можливе з таких підстав: якщо склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив це рішення, не мав повноважень його ухвалювати, якщо рішення не підписано кимось із ради, хто брав участь у його ухваленні, і якщо воно не містить посилань на визначену законом підставу для звільнення судді.

Погодьтеся, досить екзотичні підстави. Тобто в разі, якщо проект стане законом, судді взагалі будуть позбавлені можливості захистити себе в суді, адже законопроект не передбачає перегляду рішення дисциплінарного органу судом!

Чи не є це приводом самим суддям, нарешті, нехай і з великим і фатальним запізненням, замислитися над своїм майбутнім і взяти відповідальність за те, що було і що буде з ними завтра?