Відповідальність суддів та учасників процесу — економічний фактор і кримінальне покарання

Надзвичайно важлива річ на шляху до позитивних змін судової системи: підвищити відповідальність усіх учасників процесу за якість судового розгляду.

Високий королівський суд в Лондоні притягує наших олігархів особливістю своєї юрисдикції через два основні фактори: загроза реального кримінального покарання за штучне створення доказів, що подаються стороною процесу; високий професійний рівень захисників і суддів при розгляді справи. Зазначені фактори тісно пов’язані між собою.

У нас вельми поширеною проблемою є створення сторонами по справі штучних доказів. Коли сума позову є значною, учасники процесу та їхні представники починають змагання у створенні віртуальної реальності подій і фактів, що нібито мали місце. Фальшування документів, укладання удаваних угод і брехливі свідчення є звичайною річчю.

Справа в тому, що Кримінальний кодекс вважає такі дії злочином лише для певних суб’єктів у цивільному процесі — свідків, експертів, перекладачів та додатково — потерпілих, слідчих, прокурорів — у кримінальному процесі. Учасники господарського, цивільного, адміністративного процесів загалом вільні у своїй «творчості», тому суд стає ареною змагання цілих команд «захисників», які вдаються до таких методів.

Також сторони мають нести відповідальність за використання суду в бізнес чи приватних цілях, як-то: блокуванні зборів акціонерів крупних емітентів, розгляду питань про заборону здійснювати певні дії, наприклад — розподіляти прибуток та виплачувати дивіденди, підписувати контракт із керівником та ін. Таких прикладів багато, і вони всі на слуху. Суд не може не розглядати такі позови, бо це призведе до порушення прав позивача. Але слід поставити певні процесуальні застереження, аби зробити таке використання судової системи неможливим.

Таким чином, підвищення відповідальності учасників процесу має бути досягнуто комплексом законодавчих ініціатив, що передбачали б кримінальну відповідальність представників сторін у суді за фальшування доказів та повідомлення суду завідомо недостовірної інформації з метою ввести суд в оману й отримати прийнятне для себе рішення по справі. Крім того, має бути посилена й фінансова відповідальність за пред’явлення необґрунтованих позовів, у тому числі тих, що передбачають непропорційне втручання в роботу державних органів, установ, емітентів та промислових підприємств із метою блокування їх роботи. Безумовному відшкодуванню також підлягають усі судові витрати стороні, що отримала рішення на свою користь.

З допомогою фінансових механізмів необхідно повернути адвокатів у судові справи замість просто юристів — професійний суд потребує висококваліфікованих учасників. Звісно, сторона у справі повинна сама вирішувати, кого залучати як представника. Але загроза кримінальної та фінансової відповідальності за введення суду в оману та пред’явлення необґрунтованого позову сама зробить свою справу. Люди, які професійно надаватимуть послуги захисника, намагатимуться відокремити свою відповідальність від відповідальності позивача або відповідача по справі, бо в них ніколи не буде впевненості в тому, що довірителі повідомили їм усю правду по справі. Безумовно, люди, які працюють як фахівці з права, можуть вступати в процес, але вони мають усвідомлювати і свою солідарну відповідальність разом із довірителем за помилку в суді або спотворення останнім доказів. Дуже важливо, щоб усі учасники процесу до його початку підписали розписку-попередження про неприпустимість введення суду в оману.

Апріорі у судді немає свого інтересу в справі, він лише обирає одну з двох позицій, представлених сторонами. Тому дуже важливо примусити сторони письмово змагатися на стадії підготовки справи до слухання. Зробити обов’язковим для сторін давати свої письмові заперечення на кожен довід, доказ, а невиконання розглядати як добровільну відмову сторони від права давати пояснення в суді, як це зроблено, наприклад, у регламенті Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Зважаючи на наші сучасні реалії, що детальніше буде прописана процедура, то менше залишиться можливостей для суду ухвалювати незаконні рішення.

Щодо відповідальності судді, то вона має бути фінансовою та/або адміністративною і дисциплінарною. Що стосується адміністративної та дисциплінарної відповідальності, то всі процедури добре прописані в законі про судоустрій та статус суддів. Але задля поліпшення якості винесення судових рішень доцільно прив’язати адміністративні та дисциплінарні стягнення до кількості скасованих судових рішень за певний період часу. Наприклад, не більше 5–10 разів за календарний рік. Санкції можуть бути різними: позбавлення класу, направлення на переатестацію, попередження тощо.

Стосовно фінансової відповідальності наведу приклад. Сторони відстоюють свої інтереси, проходячи всі інстанції. Одна зі сторін, яка наполягала на тому, що рішення по справі є незаконними, і в кожній інстанції наводила свої доводи, посилалася на практику Європейського суду, але їй всюди було відмовлено. Далі вона пише скаргу в Європейський суд із прав людини, наводить всі ті самі докази, і суд приймає рішення на її користь, зобов’язуючи державу сплатити моральне та матеріальне відшкодування, яке, до речі, може сягати значних сум. Держава змушена платити. Хто винен? Безумовно, судді всіх інстанцій, які діяли від імені держави. І всі вони мають відшкодувати державі пряму шкоду в порядку регресу. Справедливо? Так, безперечно. Хтось із суддів у результаті втратить квартиру, хтось пенсію, але результат буде вже наступного дня після затвердження такого правила. Тоді запрацює найпотужніший фактор саморегуляції справедливості судових рішень — економічний.