Новини
Ракурс

Подвійне процесуальне знущання

Коли 19 листопада 2012 року набув чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс, розроблений видатним юристом сучасності Андрієм Портновим, багато хто водив хороводи, захоплюючись цією революційною новелою в українському кримінальному праві. Ще б пак! Автор нового кодексу легким розчерком пера ліквідував два гранітних стовпи радянського досудового слідства: по-перше, скасована стадія порушення кримінальної справи як така. По-друге, скасований ефективний прокурорський нагляд за досудовим слідством шляхом розгляду скарг учасників кримінального провадження. З новим КПК — все по-іншому.

Тепер, теоретично, будь-яка заява про скоєний злочин невідкладно, не пізніше 24 годин із моменту подачі, згідно з ч. 1 ст. 214 КПК має бути внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), і з цього моменту (ч. 2 ст. 214 КПК) починається досудове розслідування. Замість багатоступінчастої процедури прокурорського розгляду скарг на стадії досудового слідства запропонована абсолютно нова схема. Згідно з ч. 1 ст. 306 КПК відтепер і навіки всі скарги громадян на рішення, дії або бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду. Водночас, згідно з ч. 2 ст. 312 КПК, для слідчих, які не згодні з рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, передбачена стара модель — слідчі скаржаться на прокурорів... у прокуратуру, прокурору вищого рівня.

Причому норма ч. 4 ст. 313 КПК містила свідомо антиконституційне формулювання: рішення прокурора вищого рівня є остаточним і не підлягає оскарженню до суду, до інших органів державної влади, їхніх посадових чи службових осіб. Від зловживання цією нормою прокуратуру зупиняє лише незнання КПК та відсутність маститих рейдерів у кабінетах на Різницькій.

Якби генпрокурором був Корбан, то він давно показав би майстер-клас вищого пілотажу: берете слідчого й пишете від його імені скаргу генеральному прокурору про незгоду з бездіяльністю прокуратури, яка без зняття недоторканності не хоче заарештувати суддю або народного депутата. А генеральний прокурор візьми та й задовольни таку скаргу! Скажете, що це незаконно? Ну то й що? Хіба в нас у країні лишилося хоч щось законне? Куди оскаржити таке рішення, якщо воно остаточне й оскарженню не підлягає — згідно з ч. 4 ст. 313 КПК! Все за законом...

Нам було сказано, що цей новий «європейський» кодекс просто переверне все догори дригом і зробить процесуальну революцію. Тоді, в листопаді 2012-го, радісні оптимісти іронізували над старим радянським КПК УРСР, який прослужив понад 50 років. Але ж вік закону часто-густо свідчить не про його недоліки, а, скоріше, навпаки — про його продуманість, про те, що його складали далекоглядні люди. Ще невідомо, скільки років прослужить кодекс Портнова. Тож сміх був явно передчасний. До речі, наприклад, у Норвегії конституцію було ухвалено 1814 року й досі ніхто не засмучується щодо її віку.

Практика неповних чотирьох років застосування нового КПК продемонструвала, що він зовсім не спрямований на вирішення проблем досудового слідства й захисту прав сторін кримінального провадження, а якраз навпаки — на створення цілісної завершеної системи процесуальних знущань над законослухняними добропорядними громадянами.

Раніше було складно домогтися порушення кримінальної справи. Але якщо вже справу відкривали, то слідство в ній вели. Труднощі з порушенням справ особливо зросли після першого Майдану. Стало ясно, що ми пішли курсом бандитсько-революційного анархізму й не звернемо з цього шляху наступні 10–15 років.

Однак і метод Портнова, який просто усуває вхідний фільтр у системі слідчих органів, теж не працює. Це боротьба із зовнішніми ознаками, а не з причинами. Це все рівно що лікувати пневмонію таблеткою анальгіну, а не антибіотиками, — збивати температуру, а не боротися з вірусом. Практика показала, що система досудового слідства без вхідного фільтра працювати і не може, і не хоче. Потрібно визнати очевидну істину: якщо слідчий раніше не хотів порушувати кримінальну справу, тому що це а) зайвий головний біль; б) зачіпає інтереси впливових людей; в) друга сторона вже дала «фінансові гарантії» своєї доброчесності тощо; то сьогодні, навіть насильно, діючи проти волі слідчого, внісши запис в ЄРДР, ви однаково не змусите його працювати. Завжди знайдеться тисяча причин нічого не робити, адже ст. 219 нового КПК, на відміну від КПК УРСР, не передбачає граничних термінів розслідування за «фактовою» справою, де немає підозрюваних. Таку справу можна тягнути цілу вічність!

Тому проблему слід вирішувати кардинально інакше. Проблема ця має цілком конкретну назву: брак бажання у слідчого або прокурора служити закону. Акцент треба було робити на іншому: заради чого працює слідчий і прокурор, який сенс його службового існування? Чому й кому він служить та яку функцію виконує?

Раніше прокурор міг відкрити ст. 4 закону «Про прокуратуру» (в редакції 1991 року), якщо раптом забув, чого прийшов на роботу, а там — золоті слова, які добре було б вибити на лобі кожного генерального прокурора перед вступом на посаду:

Завдання прокурорського нагляду за додержанням законів

Діяльність органів прокуратури спрямована на всебічне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку й має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Саме ця норма ст. 4 старого закону «Про прокуратуру» викликала найбільшу огиду з боку так званих реформаторів. Завдяки зусиллям вищого керівництва країни був ухвалений новий закон «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, написаний, щоправда, тим самим Портновим, із положень якого рішуче видалили будь-яку згадку як про нагляд за законністю, так і про цілі й завдання прокурорської роботи.

Скажімо прямо: у державі, де слідчий або прокурор не хоче порушувати кримінальну справу за наявності явних ознак злочину — наприклад, трупа з ознаками насильницької смерті, потерпілого від тілесних ушкоджень, слідів злому квартири тощо, — і слідство ніхто толком не вестиме, навіть якщо скасувати стадію порушення кримінальної справи і вносити по-чесному всі справи в ЄРДР.

Якщо раніше знущалися над заявником головним чином на стадії «порушення», то тепер, за новим КПК, знущання носить подвійний процесуальний характер. По-перше, як виявилося, навіть за новою, абсолютно прозорою й такою, що читається однозначно, нормою ст. 214 КПК наші доблесні орли слідства примудряються не реєструвати заяви про злочини в ЄРДР. Причому якщо раніше для відмови в порушенні кримінальної справи треба було виносити мотивовану постанову, то тепер відмовляють без особливих причин. Оскільки вже закон забороняє відмовляти, то нащо таку відмову мотивувати? Оскільки відмова у відкритті справи не передбачена законом, то і мотивованої постанови про відмову не дочекаєтеся!

А дочекаєтеся ви, у найкращому випадку, відписки, з якої випливає, що вашу заяву кудись переслано «для розгляду й реагування», наприклад, з обласної прокуратури у районну, звідти в поліцію, а там — ще кудись, де вона загубиться. Або ж вам прийде «обґрунтована» відповідь про те, що вашу заяву ніяк не можна вважати заявою в розумінні ст. 214 КПК, тому що не відповідає вимогам ч. 5 ст.214 КПК, хоча жодних вимог ця норма не містить. Там ідеться про відомості (сім позицій), які вносить слідчий у ЄРДР, тобто це вимоги, звернені до слідчого, а не до заявника.

Або ж до вас застосують третій варіант — просто включать ігнор.

Ба більше, розхвалена концепція оскарження на стадії досудового слідства не прокурору, а слідчому судді, також не сильно працює. Судова практика показує, що слідчі судді грудьми встають на захист колег у погонах від «необґрунтованих» домагань скаржників скористатися правом за ст. 214 КПК і відкрити кримінальне провадження. Хто сказав, що розгляд скарги суддею чимось принципово краще, ніж розгляд скарги прокурором?

У тих державах, де суди ухвалюють законні й обґрунтовані рішення, зазвичай і прокуратура діє розумно й за законом. Не обов'язково йдеться виключно про країни публічної демократії — у більшості авторитарних країн суди теж намагаються дотримуватися закону, за винятком рідкісних випадків, коли питання впирається в політику. А прокурору, щоб урезонити правопорушника, зовсім не обов'язково тріпатися у фейсбуці й ходити на телевізійні ток-шоу.

І тільки в нещасних країнах, де судді всім іншим фінансовим установам надають перевагу трилітровим скляним банкам, а в прокуратурі сидять балаболи, лише там виникають безглузді наукові дискусії про те, куди і як краще подавати скарги — до суду або в прокуратуру. Краще — відразу в сміттєвий кошик...

Насправді оскарження прокурору для пересічних громадян має більше переваг, ніж оскарження слідчого судді. Адже прокурору ви пишете в довільній формі, хто як уміє, можна навіть від руки, якщо розбірливо. Причому абсолютно безкоштовно й можна писати скільки заманеться, поки не доб'єшся свого. Якщо пропущені строки звернення зі скаргою, але з поважних причин, то прокурори в більшості випадків дивилися на це поблажливо. Судове оскарження потребує часу і грошей на адвоката, адже 99% громадян не зможуть правильно скласти за формою судову скаргу, надрукувати її та вчасно здати.

Візьмемо, наприклад, стандартну ситуацію з оскарженням бездіяльності слідчого органу, який не хоче вносити вашу заяву в ЄРДР. Коли слід подати скаргу до суду? Гадаєте, після отриманої письмової відповіді? А ось і ні!

Судова практика свідчить, що суди трактують терміни оскарження невиконання вимог ч. 1 ст. 214 КПК по-іншому: написав заяву в поліцію, здав, почекав дев'ять днів — і відразу пиши скаргу! Тому що термін на оскарження — лише 10 днів, але не з моменту, коли ви отримали відповідь і зрозуміли, що ваші права порушені, а з наступного дня після отримання вашої заяви поліцією. Сказано в ч. 1 ст. 214 КПК «не пізніше 24 годин» з моменту подачі заяви внести в ЄРДР — ось і будь ласка!

Виходить абсурд: якщо ви чекаєте відповіді (а раптом внесли?), то пропускаєте терміни, і тоді суддя вашу скаргу викине на смітник як подану із пропуском термінів. З іншого боку, слідчий, може, і внесе вашу заяву в ЄРДР, але не миттєво, а по мірі знаходження вільного часу, і навіть через канцелярію направить письмову відповідь, яка дійде за два тижні, — але ви її не чекаєте! Тільки не подумайте, що знаючи цю дрібну судову хитрість, ви вже спіймали Бога за бороду. Є ще два раунди процесуального знущання.

Перший — доведіть, що вашу заяву отримали в поліції, прокуратурі або іншому компетентному органі. Онлайн-інформація з бази даних «Укрпошти» про доставку цінного листа суд не влаштовує. Дайте повідомлення про вручення! Але це саме повідомлення — і судді про це добре знають — прийде гарантовано після відведених 10 днів на оскарження. Поки 3–5 днів лист дійде в один бік, поки його віднесе листоноша або хтось прийде за ним на пошту, поки 3–5 днів у зворотній бік — повідомлення запізниться...

Але навіть якщо ви віднесете заяву в зубах і особисто здасте через канцелярію під відмітку — є ще один запасний пристрілювальний процесуальний «патрон» для скаржника. Не всі уважно читають зміст ч. 3 ст. 306 КПК, де написана дуже лукава штука: розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність у ході досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, або її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

Дуже дивна, на перший погляд, логіка. Той, на кого скаржаться, — слідчий або прокурор — до суду може не приходити, його думка суду не цікава. А ось той, хто скаржиться, прибути зобов'язаний особисто, або надіслати адвоката з гонораром від 1000 дол. за одну кримінальну справу. Що саме має підтвердити скаржник суду, якщо у скарзі й так все докладно зазначено? Чому суд не може за письмовим клопотанням розглянути скаргу без його участі в засіданні, як це можливо в усіх без винятку судових справах у порядку цивільного, господарського, адміністративного або кримінального провадження? За великим рахунком, від явки в суд не мають права ухилитися лише обвинувачені, їхні захисники, прокурор, який представляє державне обвинувачення, і свідки. Але є причина, чому заклали у ст. 306 КПК процесуальну пастку. Це — прихований фільтр, «розтяжка», на якій «підривається» більшість пересічних заявників. Справа в тому, що Україна — країна велика, протяжна. Якщо заявник живе в одному населеному пункті або області, а компетентний суд, якому підсудна скарга, розташований в іншому населеному пункті чи області, то заявнику доведеться проїхати не один десяток, а то й сотні кілометрів заради того, щоби привітатися із суддею. Або із закритими дверима, адже суддя може піти у відпустку, на лікарняний, виїхати у відрядження або просто піти в іншу кримінальну колегію та слухати з ранку до вечора іншу кримінальну справу.

Уявіть собі, що ви — людина незаможна, пенсіонер, за віком або станом здоров'я не готові трястися п'ять годин на автобусі заради розгляду своєї заяви з невідомим результатом. Це і треба: не з'явився заявник — скаргу в кошик для сміття.

Набагато простіше було з прокурорським розглядом скарг: це було завжди заочно для обох сторін. До речі, стороні слідства теж ходити на суди в довільно обраний суддею час не дуже комфортно. Слідчий або прокурор цілком можуть брати участь саме в цей час в інших невідкладних слідчих діях, і можуть з поважних причин не з'явитися і в суд, що добре для тих, хто вміє «вирішувати» там питання.

Щодо недотримання розумних строків при проведенні досудового розслідування, то в КПК вирішили зробити «царську» поблажку для учасників кримінального провадження та дозволили їм писати скарги «по-старому» — прокурору (ч. 1 ст. 308 КПК), але тільки з цього виключного приводу.

Вважаю це проявом гуманізму щодо тих, хто не згоден терпіти нескінченне слідство. Тому що жоден суд однаково не зможе заповнити ту прогалину, яку залишили у ст. 219 КПК, забувши призначити граничні терміни слідства за «фактовою» справою. Жоден суд не зможе у своєму визначенні вказати точні терміни, в які слідство має вийти на якийсь кінцевий результат. Тому навіть шкода на таке оскарження витрачати час і папір.


Згідно з ч. 2 ст. 308 КПК, сумнівне задоволення «включати дурня» на скарги щодо затягування термінів залишили прокуратурі. Наглядове відомство з честю справляється з поставленим завданням. Буквально після третього-четвертого звернення, і лише за два-три місяці (оперативно!) вам прийде відповідь, що, мовляв, скарга розглянута, зі слідчим проведена бесіда, дані якісь вказівки, намічені неназвані процесуальні заходи... І так до наступного разу. Пишіть листи!

Звичайно, було би перебільшенням всі біди нашої неефективної правоохоронної системи перекладати тільки на прогалини в КПК. Давно відомо, що жоден поганий закон не є перешкодою для слідчого, прокурора або судді поважати принципи верховенства права, рівно так само, як жоден хороший закон не може їх до цього примусити всупереч їхнім внутрішнім переконанням. Наші правоохоронні структури з боку дуже нагадують щось середнє між стихійним ополченням і збройною бандою, об'єднаною спільною символікою. Вони щось там собі «працюють», але нам від їхньої роботи ані холодно, ані жарко.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.