Посадові злочини: судова практика 2016 року. Перший ешелон

Після повалення режиму Януковича боротьба з корупцією перетворилася на надзвичайно прибутковий, а головне — доступний широкому загалові бізнес. Тож настала потреба провести щось на кшталт аналізу ринку хоча б з приблизним визначенням його місткості. Конкуренція на ньому посилюється: створення НАБУ не лише позбавило прокуратуру багаторічної монополії на розслідування посадових злочинів, а й спричинило неминучу в таких випадках міжвідомчу війну. Створення альтернативного суду ще більше посилить її. Та й у самій Генеральній прокуратурі очевидним є процес демократизації: генпрокурору вже необов’язково мати вищу юридичну освіту, а посади заступників відверто роздаються за квотно-партійним принципом, і це лише початок. Люди без погон теж не бажають бути лише сторонніми спостерігачами на цьому святі життя, про що свідчать уже непоодинокі обвинувальні вироки активістам різноманітних «антикорупційних» громадських організацій, спійманим за вимагання грошей від державних службовців: чи то за нерозголошення компромату, чи то за сприяння у вирішенні кар’єрних питань.

Визначити місткість ринку не так просто, як це може здатися на перший погляд. Усіляким «рейтингам корумпованості», якими нас щедро годують різноманітні дослідницькі центри, довіряти не варто. Вони, в найкращому випадку, базуються на даних анонімних соціологічних опитувань, але, як на мене, питати бізнесмена, чи доводилося йому давати хабарі, все одно що питати жінку про те, чи доводилося їй скакати в гречку: достовірність одержаної інформації однакова, тобто невелика. Який реальний обсяг узятої чиновниками мзди, викрадених з казни грошей чи спрямованих не туди, куди треба, фінансових потоків — цього, напевне, сам господь святий не знає. Нам же відома лише кількість адміністративних справ і кримінальних проваджень, відкритих за фактами виявлених правопорушень, але, по-перше, не всі вони виявляються, а по-друге, далеко не за всіма виявленими фактами починається офіційна процедура переслідування. Крім того, матеріали цих проваджень приховані від громадськості таємницею слідства і людям залишається задовольняти свою цікавість лише байками, які про них розповідають відомчі прес-служби.

Лише невелика частина цих матеріалів доходить до судів, де видається на загальний огляд у вигляді вироків. Це лише видима верхівка айсбергу, але по ній уже можна вирахувати обсяг усієї брили. Саме вироки — обвинувальні чи виправдувальні, справедливі чи смішні — є тією відправною точкою, від якої можна танцювати далі. Зауважу, що до статистичних даних Державної судової адміністрації про кількість засуджених за вчинення тих чи інших категорій злочинів теж треба ставитися певною мірою критично. Адже, наприклад, такий злочин, як хабар, може бути кваліфіковано за різними статтями Кримінального кодексу України: і як одержання неправомірної вигоди (ст. 368 ККУ), і як шахрайство, поєднане із зловживанням службовими становищем (ст. 364, 190 ККУ), і як звичайне шахрайство, котре, як відомо, до категорії посадових злочинів не належить. З іншого боку, є в кодексі ст. 191, яка присвячена заволодінню чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, але там основний контингент засуджених — працівники приватних підприємств, тобто продавщиці-касири або водії-експедитори, які нагріли рідні фірми на кругленькі суми. Злочин, з формального погляду, начебто й посадовий, але для дослідження проблем корупції в країні малоцікавий. Тож дослідникові краще, не покладаючись на офіційну статистику, брати й дивитися, про що йдеться в кожному конкретному вироку.

Зізнаюся відверто: таке надзавдання, як зазирнути в кожний конкретний злочин, мені поки що виявилося не по зубах, а тому запропоную читачеві скорочену версію свого дослідження — вироки тільки щодо хабарників і тільки за один минулий рік. Адже початок нового року — слушний привід, щоби підвести підсумки року минулого.

Отже, за даними, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у 2016 році було ухвалено 602 вироки у справах про те, як співробітники державних організацій, підприємств і установ одержували хабарі. Це не рахуючи тих, які станом на середину січня ще не були розміщені в ньому для відкритого доступу, а також тих, які ніколи там не будуть розміщені згідно із законом «Про доступ до судових рішень». Я раніше наївно вважав, що не підлягають оприлюдненню лише вироки про сексуальні пригоди неповнолітніх, але виявляється, що засекреченими можуть бути й вердикти про хабарі, на яких збагачуються під час війни військові прокурори. Але про це згодом.

У 67 з названих нами проваджень було ухвалено виправдувальні вироки, причому 54 з них повністю виправдувальні, а 13 — частково, тобто коли підсудного виправдовували чи то в одному з інкримінованих йому епізодів, чи то по одній із статей обвинувачення, чи то виправдовувався один із співучасників, якщо підсудних у справі було декілька. Щодо суворості покарання, то реальне позбавлення, обмеження волі або арешт було присуджено у 98 вироках. Але не варто робити з цієї цифри якісь висновки, бо лише у 17 з названих проваджень підсудні на момент проголошення вироку перебували під вартою, і ще в шістьох випадках були взяті під варту в залі суду. Причому з тих 17 випадків, коли підсудні перебували під вартою, в шістьох суд ухвалив звільнити їх у залі суду: переважно з тієї причини, що обвинувачувані, перебуваючи тривалий час у слідчому ізоляторі, відповідно до положень «закону Савченко» фактично відбули призначене покарання. Що ж стосується решти засуджених до реального позбавлення волі, то суд вирішив до набрання вироком законної сили залишити їм попередній запобіжний захід — особисте зобов’язання, заставу чи домашній арешт. Тобто фактично дозволив їм розгулювати на свободі до завершення процедури апеляційного оскарження, яка може тривати не один рік.

Якщо дивитися в розрізі відомчої належності засуджених, то звичну першість, як і в минулі роки, тримають співробітники органів внутрішніх справ, тобто поліції (міліції), сервісних центрів та інших підрозділів: з ними пов’язані 113 вироків щодо хабарництва. Далі за ними йдуть прикордонники (40), податківці (29), митники (27), сільські голови (24) і державні виконавці (23). В подальших публікаціях цієї серії я планую докладно розповісти про кожну з перелічених категорій, а ще — про справу кожного із засуджених у 2016 році голів райдержадміністрацій, мерів міст, суддів, прокурорів і працівників СБУ. А почати хотілося б з трьох персон, які посідали найвищі посади в шестисотенному кагалі: цю компанію склали вже колишні заступник очільника одного з центральних органів виконавчої влади, віце-губернатор і перший заступник міністра. Один із них — призначенець нової, тобто постреволюційної влади, другий — висуванець не те що минулої, а навіть позаминулої влади, а от кримінальна справа щодо третього якимсь дивом дочвалала до нашої епохи з часів царя Гороха.

(Далі буде)