Всі наші президенти — найперші цинічні порушники Конституції

Опір особи неправу, тобто порушенню права, є обов'язок, борг. Це є борг уповноваженого до самого себе, бо таким є веління морального самозбереження. Це є борг щодо суспільства, бо необхідне для здійснення права... Ці слова були опубліковані в Росії 1895 року. Я вписав їх у звичайний шкільний зошит, куплений у кіоску зони, де я відбував свій класичний радянсько-український строк: сім років таборів суворого режиму.

Табір мій був у Пермській області. Там же, в місті Краснокамську, було вироблено цей синій зошит, із текстом «Урочистої обіцянки піонера Радянського Союзу» на обкладинці. Я зберіг його, звичайний копійчаний зошит 1975 року народження. Багатостраждальний цей зошит, що постійно шмонався наглядачами в пошуках чергового мого антирадянського наклепу, я прикрасив тоді випискою з вироку Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі: «Накази зверху навіть для солдата не можуть розглядатися як обставини, що пом'якшують вину».

Сьогодні, гортаючи старий свій зошит, я замислився: «Якщо доживу, обов'язково передам його в той міжнародний суд, що розглядатиме злочини російських політиків і генералів, які раптово окупували частину моєї країни». Та чи доживу... Мій знаменитий колега доктор Ясперс якось записав: «Коли відбуваються великі події, коли йдеться про поворот у житті суспільства, тоді посилаються на справедливість. Решту часу говорять виключно про право, про законне право, яке має вважатися абсолютним».

Я дуже хотів жити в системі абсолютного права. У державі, стабілізованій законами, обов'язковими для неухильного правозастосування. Знаменитий кримінолог Роско Паунд, виступаючи на міжнародному конгресі порівняльного права в 1954 році в Парижі, закликав пов'язувати право з певною сумою людських розумних очікувань у житті цивілізованого суспільства за мінімальних втрат і тертя. У 2017 році я живу в країні, яка категорично не хоче (або — не вміє) будувати систему абсолютного права. Всі наші президенти — найперші цинічні порушники конституційних установлень, майже всі наші законодавці керуються меркантильними мотиваціями в нормотворчості, наші правоохоронці легко й агресивно порушують принципи неухильного правозастосування.

Прусський король Фрідріх Великий у середині XVIII століття вирішив будувати в потсдамському парку палац Сан-Сусі, проте йому заважав розташований там млин. Мельник відмовився його знести, подав на короля в суд і виграв процес. Завжди згадую цю історію, коли читаю або чую про чергове зухвале ігнорування права (і архітектурного здорового глузду!) нашими панівними особами й нуворишами, які їх підживлюють.

Давно це було. Дуже давно. А сьогодні, на початку 2017 року, я передаю весь свій зеківський архів німецькому університетові в місті Бремені. Там не перейменовують вулиці, дбайливо ставляться до свого минулого, не фальсифікують його. І там всі випускники юридичних факультетів знають про судове рішення на користь мельника, а не короля Пруссії.

Туди ж передам і свій синій зеківський зошит.