Ботулізм в Україні. Операція «ліквідація», або Як поставити діагноз країні

Інфекції піднімають голову в умовах соціального неблагополуччя, війни, а також недбалості. Країна, де міністр охорони здоров'я з хронічною приставкою в. о. рятується бігом від незручних запитань журналістів про відсутність сироваток від ботулізму, навряд чи стане благополучною в доступному для огляду майбутньому. Гучна медреформа заглушає «дріб'язкові», але життєво важливі питання. Адже рівень інфекційних захворювань в країні — це найкращий індикатор стану її системи охорони здоров'я. Ударна праця піар-служби й барвисті презентації навряд чи скажуть більше за сухі цифри та статистику, навіть якщо вона «кульгає».

Згідно з останніми даними ВООЗ, Україна увійшла до топ-8 країн світу з найнижчими показниками вакцинації дітей. Нашими сусідами-«переможцями» стали Центральноафриканська Республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея, Нігерія, Сомалі, Південний Судан і Сирія. У цих країнах, як і в Україні, щеплення від дифтерії, правця та кашлюку отримали менш як 50% дітей. І річ тут не лише в настроях частини батьків, які виступають проти щеплень, і тривалій відсутності імунобіологічних препаратів для щеплення. Більшість українців — за вакцинацію, вони просто не впевнені у безпечності вакцин, які держава закуповує, щоби вколоти дітям. Питань і підозр щодо їхньої якості виникає багато — починаючи від виробника, умов зберігання, отримання сертифікації... Насіння недовіри дає швидкі паростки в землі, удобреній корупцією, відкатами та безкарністю.

Ботулізм і Ко

Нинішній спалах ботулізму в Україні (з початку року в нашій країні зареєстрували 91 випадок захворювання, дев'ять з яких закінчилися летально) був прогнозованим. Є аксіома: чим нижчий рівень життя людей, тим вищий рівень інфекційних захворювань. Якщо ще врахувати ліквідування служби санепіднагляду, мораторій на перевірки бізнесу... Як можна за подібних вихідних умов залишити країну без стратегічно важливого запасу сироваток? До того ж випадки ботулізму — важкого інфекційного захворювання — в Україні реєструвалися щорічно. Ситуація цього року надзвичайна: причиною більшості летальних випадків стала риба промислового виробництва. Зараження продуктами, придбаними в офіційних торговельних мережах, як констатують інфекціоністи, — це НП для будь-якої країни. Адже в такому разі йдеться про масовість захворювання.

На жаль, внаслідок так званої реорганізації Держсанепідслужби було порушено цілісну систему комунікативних, організаційних і управлінських зв'язків служб, залучених до ліквідації подібних спалахів.

«Держспоживслужба України одразу після отримання інформації про випадки ботулізму заборонила продаж «підозрілої» продукції, але ці відомості надходили до неї дуже довго. Більше того, вона отримала інформацію не від відповідних служб, а від клініцистів, які вже почали стикатися з численними випадками хвороби, втрачати пацієнтів і бити на сполох, шукаючи тих, хто має займатися цією проблемою на рівні контролю за роботою підприємств і торговельної мережі. Це ненормально! Ви уявляєте таке в цивілізованій країні? У лікарнях повно хворих, а контролюючі органи про це навіть не знають», — розповідає завкафедри інфекційних хвороб Національного медуніверситету імені О. Богомольця, доктор медичних наук Ольга Голубовська.

Джерело поширення ботулізму цього разу доволі оперативно «перекрили», але де гарантія, що завтра не вибухне в іншому місці? За словами начальника головного управління Держпродспоживслужби столиці Олега Рубана, 80% суб'єктів господарювання не дотримуються елементарних правил гігієни з нормативних документів. А те, що в інших країнах є нормою, у нас робиться тільки після того, як гримне грім.

«Наприклад, нещодавно у Нью-Мексико було зареєстровано кілька десятків випадків чуми. Коли читаєш стрічку новин про те, як співробітники департаменту охорони здоров’я проводять екологічне розслідування кожного такого випадку, щоб убезпечити родичів хворих і сусідів від зараження, обходять усі будинки району, щоби повідомити людям про небезпеку, навчають їх, як запобігти інфікуванню чи знизити його ризик, то заздриш організації роботи служб», — з гіркотою нарікає О. Голубовська.

Сироватка від ботулізму з'явилася в Україні тільки на початку липня. МОЗ відрапортувало, що було завезено 25 курсів протиботулінічної сироватки канадського виробництва. Їх передали в рамках програми розвитку ООН. За словами в. о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун, партія сироватки дозволить сформувати базовий запас, який буде використаний для невідкладного лікування нових хворих. Сироватки зберігатимуть у Міністерстві охорони здоров'я, а в разі необхідності доставлятимуть в регіони в найкоротші строки.

Напевно, спираються на американський досвід. У США формується стратегічний запас ліків проти безлічі інфекцій, зокрема й пандемічного грипу. Такий запас накопичується централізовано, а в разі спалахів препарати доставляються негайно. Так, під час спалаху ботулізму у 2015 році Центр з контролю і профілактики захворюваності США надав лікарням всі необхідні дози сироваток протягом двох годин. З огляду на українські реалії, важко сподіватися, що сироватки доберуться до потрібного місця настільки ж оперативно. Інфекціоністи відзначають, що в нинішній ситуації тотального дефіциту головне, щоб було що доставляти й чим лікувати хворих від правця, сказу, дифтерії, укусів змій і важких форм малярії.

Індикатор здоров'я країни

Туберкульоз — захворювання, яке відоме з глибокої давнини й досі являє собою важливу медичну і соціальну проблему, посідаючи друге місце після ВІЛ за рівнем смертності серед одиничних збудників інфекції.

Туберкульоз також відноситься до соціальних захворювань. Достатньо подивитися на статистику захворюваності та смертності з туберкульозу в тій чи іншій країні, щоби скласти уявлення багато про що — і про економіку, і про рівень медицини, ставлення людей до свого здоров'я, про рівень стресу...

При первинному контакті з мікобактерією (це може статися, наприклад, в громадському транспорті) є кілька варіантів розвитку подій: 1) вам пощастило — відбулася повна елімінація (знищення і виведення) збудника; 2) в 5% випадків розвивається первинний туберкульоз, це раннє прогресування захворювання; 3) в 95% випадків з тих, коли елімінації не відбулося, розвивається латентний туберкульоз або носійство.

Як розвиватимуться події в кожному випадку і чи перейде захворювання з більш легкої стадії на наступний етап, залежить від стану імунітету і факторів ризику. До них належать вік, вагітність і годування грудьми, генетична схильність, наявність інших захворювань, шкідливі звички... Проте стан імунітету має вирішальне значення.

Імунітет не буває сильним там, де не можуть дозволити собі гарне харчування, де погані соціально-побутові умови, високий рівень стресу. Звичайно, ніхто в світі не застрахований від туберкульозу. Однак у людини з соціально благополучного середовища, з мінімумом чинників ризику і з невисоким рівнем щоденного стресу все ж більше шансів перемогти інфекцію або отримати латентну стадію, яка ніколи не прокинеться.

Мікобактерії туберкульозу дуже стійкі в зовнішньому середовищі. Подорожуючи Європою, ви, скоріш за все, бачили, як там миють тротуари й мостові. Для нас це з розряду фантастики. Як і «банний день» для громадського транспорту. Тому ризик зараження на туберкульоз в нашій країні значно вищий.

Реальних показників захворюваності на туберкульоз в Україні немає. Українська статистика лукава, адже виявлення хворих відбувається з доброї волі людини, яка звернулася. Дані про захворюваність різняться в різних джерелах: від 60–90 випадків на 100 тис. населення (за нашими даними) до 100 і більше на 100 тис. (за європейськими даними). Навіть з урахуванням такого розкиду, в Україні високий рівень захворюваності на туберкульоз (високим вважається показник від 30 випадків на 100 тис. населення). Для порівняння: в США цей показник дорівнює 3. Є країни, де і 200 не межа. Наприклад, Афганістан.

Ще одна тривожна тенденція: в нашій країні серед вперше виявлених хворих на туберкульоз спостерігається тенденція збільшення важких деструктивних форм цього захворювання. Про що це свідчить? Про пізнє виявлення.

А як же вакцина від туберкульозу — БЦЖ, яку роблять ще в пологовому будинку? Вона що, не працює? — запитаєте ви. Працює, але вакцина захищає немовля від первинного інфікування туберкульозом. Епідеміологічна ситуація в нашій країні така, що дитина може підхопити інфекцію, образно кажучи, по дорозі з пологового будинку додому. Від латентного туберкульозу вакцинація не захищає, проте дозволяє сподіватися, що організм впорається й елімінує інфекцію.

Для повного виліковування від туберкульозу дуже важливим є свідоме ставлення пацієнта до терапії і регулярний (строго по годинах, без пропусків) тривалий прийом доволі агресивних препаратів (від шести місяців до півтора року й більше). Якщо ж графік прийому збивається, у мікобактерій виробляється імунітет до антибіотиків, з'являється мультирезистентна форма захворювання, коли мікобактерія стає практично нечутливою до відомих протитуберкульозних препаратів.

Якщо врахувати сьогоднішні українські реалії, перебої з постачанням препаратів, менталітет і недисциплінованість наших громадян, то намір ліквідувати тубдиспансери виглядає дуже спірним рішенням для країни, яка хоче виграти війну з туберкульозом.

Кровне питання

Головна небезпека гемотрансфузій (переливання крові та її компонентів) — перенесення інфекційних та вірусних захворювань (гепатити, ВІЛ/СНІД, цитомегаловірус, сифіліс, малярія тощо). Звичайно, донорську кров в Україні перевіряють, але наскільки якісно? Про інфекційну безпеку продуктів донорської крові можна судити, наприклад, за такими цифрами. Серед хворих на гемофілію (яким досить часто доводиться переливати компоненти крові) 90% також хворі на гепатит С, а у 80% — гепатит В.

«На жаль, в Україні не ведеться статистики ускладнень після переливання крові. Свого часу директор Інституту патології крові та трансфузійної медицини Василь Новак підрахував, що в кожному пункті переливання крові за рік виявляється понад 1000 інфікованих донорів», — констатує Лариса Вахненко, заввідділення трансфузіології Національного інституту хірургії і трансплантології АМНУ ім. Шалімова, президент міжнародної громадської організації безкорисливого донорства «Покрова».

У нашій країні складна соціальна ситуація: люди здають кров, щоб заробити. Ось і намагаються приховати свої хвороби. Донорство має бути добровільним і безкоштовним. Якщо людина знає, що не отримає грошової компенсації, вона прийде здавати кров з чистою совістю і чесно розповість про стан свого здоров'я. Отже, щоб не пропустити заражену кров, тест-системи мають бути якісними.

За словами Л. Вахненко, перебіг ВІЛ має період «темного лабораторного вікна», коли кількість антитіл недостатня для чутливості використовуваних в Україні тест-систем. Якість тест-систем вітчизняного виробника, що монополізував ринок, не вселяє довіри й дає багато помилкових як позитивних, так і негативних результатів.

У нашій країні кров найчастіше перевіряють методом ІФА (імуноферментний аналіз). Найчутливішим на сьогодні є метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Лабораторії для ПЛР-тестування є лише на Запорізькій станції переливання крові, в Київському обласному центрі крові та в НДСЛ «Охматдит».

Кількість переливань крові зросла під час військових дій. У країні, де вже кілка років триває війна, досі працює знаменитий наказ Міноборони №402 (виданий ще у 2008-му), в якому йдеться про військово-медичну експертизу Збройних сил України. Обстеження проводиться для призовників, але не стосується тих, хто йде в АТО. Тому АТОшників не перевіряють ані на ВІЛ/СНІД, ані на вірусні гепатити В і С, які поширюються в нашій країні, на жаль, дуже швидкими темпами.

Наших громадян «заспокоюють», що сегмент смертності від інфекційних захворювань є значно меншим, ніж від неінфекційних хвороб. По-перше, вітчизняна статистика з інфекційної патології, м'яко кажучи, сильно «кульгає» — це підтвердила місія ВООЗ, яка нещодавно почала працювати в Україні. По-друге, чому ж у розвинених країнах інфекційній безпеці приділяють надзвичайну увагу? По-третє, поширеність соціально небезпечних захворювань і те, як країна справляється з інфекціями та їх стримуванням, є лакмусовим папірцем її (не)благополуччя.