Народ прагне продовження арештів

Нещодавно Семен Глузман виступив з блискучою статтею «Боротьба з корупцією. Чи є світло в кінці тунелю?». Семен Фішелевич як досвідчений лікар поставив абсолютно точний діагноз нашому суспільству: «Тисячі українських громадян голосно зловтішаються. Одночасно розуміючи, що справжнє покарання понесуть одиниці, а не сотні ненависних депутатів, люди схвалюють переслідування корупціонерів. Більшість схвалює і можливість зняття з членів парламенту статусу недоторканності. Головний мотив: чому злодюжка, який вкрав сотню гривень, отримує тюремний строк, а високопоставлений чиновник або депутат, який украв мільйони, скоріш за все, відбудеться символічним покаранням?»

Повністю підписуючись під кожним словом, хотів би, проте, вступити в заочну полеміку щодо деяких окремих моментів. 

Все-таки не погоджуся з докором у тому, що ми всі є корупціонерами. Навіть з погляду науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу «подяка» лікарям, вчителям, сантехнікам — це не хабар, а всього лише нетрудовий дохід, тобто незаконна винагорода за працю у зв'язку з виконанням цією особою своїх професійних обов'язків.

Водночас хабар — це винагорода за ухвалення рішення, тобто за виконання функції влади. Тому не будемо грішити один на одного і робити корупціонерів з мільйонів простих громадян, загнаних убогістю і нестатками в ситуацію, коли вони мусять «крутитися», хто як вміє.

Ба більше, культ преміальної винагороди близький багатьом східним народам — наприклад, японцям, які навіть близько не уявляють, до яких обсягів корупції може дійти одна з найбільших європейських країн.

У чому ж річ?

Вже неодноразово наводив неофіційну шкалу корумпованості, яка виглядає таким чином:

Перший рівень — за гроші ухвалюються лише завідомо незаконні рішення.

Другий рівень — за гроші ухвалюються рішення, які лежать на розсуді чиновника — він може в рівній мірі як задовольнити, так і відмовити.

Третій рівень — за гроші доводиться вибивати те, що належить за законом.

Четвертий рівень — хабар є даремним. Що плати, що не плати — питання не вирішуються. Все зводиться до банального шахрайства.

Ми в Україні бовтаємось десь між третім і четвертим рівнями.

Чому в такому разі існує левова частка корупції? Та тому що в країні немає ані законності, ані нагляду над нею, ані ефективного правосуддя.

Чи давали б ви хабар там, де можна все вирішити за законом? Звичайно — ні!

Тому «боротьба з корупцією» — це безглузде шоу викорінення наслідків замість боротьби з першопричиною — беззаконням! Дуже зручно все зводити до того, що «хтось десь у нас колись...»

Корупція — дзеркало нашої феодальної системи влади, аморфності суспільства, відсутності громадянської позиції у 98% населення. Пам'ятаєте, як «проффесор» Янукович визначав головну національну ідею України — робити те, що вигідно? З цією тезою ми прожили 26 років і раптом зрозуміли, що опортунізм і жлобство не можуть бути нашими хоругвами.

Вигідно бути поліцаєм, а не партизаном, вигідно видати сусіда ворогові за буханку хліба, а не розділити з ним долю своєї країни... Вигідно брати хабарі, а не працювати біля верстата.

Народ зловтішається і жадає арештів рівно з тієї ж причини, з якої в 1937 році на ура, з піснями й танцями зустрічали вироки Тухачевському, Бухаріну, Ягоді та іншим. А потім так само раділи розстрілу Берії та його команди.

Тому що в злиденній і безправній, абсолютно феодальній країні, де народу не можуть забезпечити хліба, залишається одна втіха — видовища. І найпотужніший адреналін народжує загибель вчорашніх богів, втоптування їх у бруд, обернення на попіл... У цей момент в людині послаблюється вчорашній страх перед небожителями, що переходить у ненависть і презирство. Момент опускання вчорашніх богів завжди викликає у плебсу сильне захоплення...

Пропозиція про проведення загальної фінансової амністії є неможливою аж ніяк не через брак політичної волі у керівника країни. Якраз на це — амністувати себе і своїх партнерів по бізнесу — він цілком готовий, довго просити не доведеться. Просто народ не готовий.

Розумієте, тут річ ось у чому. Амністія — це акт прощення. Неважливо — кримінального злочину або фінансового порушення. Для амністії необхідно, щоб той, кого амністують, принаймні розкаявся і попросив прощення. Процідити крізь зуби: «Всі так робили. Не чіпайте нас» — не вийде! Що значить всі? Бабусі, які живуть на пенсію? Водій тролейбуса? Електрик у ЖЕКу? Медсестра в поліклініці?

Знаєте, стародавні мудреці так казали: недостатньо просто сказати «пробач». Потрібно насамперед виправити саму помилку! Без виправлення помилки неможливо прощення. Порожні слова нічого не варті. Всі розмови в стилі «покраду-перестану» не переконують. Не перестануть...

Всі ці акули капіталізму до болю нагадують багатотонних бронтозаврів, які всмак наїлися смачних папоротей і свіжої трави й не хочуть, щоб настирливі мухи псували їм процес травлення. Нинішня «еліта» України — це пузаті динозаври, які не згодні з Чарльзом Дарвіном.

Але тут прийшли молоді й агресивні гризуни, які переживуть травоїдних монстрів, скільки б ті не просили про «кормову амністію». Еволюцію зупинити не можна, і динозаври мають загинути.

Ви можете скільки завгодно зносити пам'ятники вождям марксизму, скасовувати викладання Дарвіна в школах, але він — старий Дарвін — живіший за всіх живих. Адже природний відбір ніхто не скасовував.

Просте людське бажання зафіксувати свої «завоювання» в епоху первинного накопичення капіталу такі самі смішні, як потуги лускатих монстрів пережити появу ссавців. Хтось із них пристосується до нового життя — як крокодили або ящірки. Але основна маса звіроящерів зустріне свій 1937 рік...

Еліта не готова виправляти свої помилки й просити вибачення у народу, а народу немає за що і немає чого прощати цих героїв мезозойського капіталізму. Тому мені зрозумілий настрій абсолютної більшості простого народу щодо так званої еліти — за комір і до стінки, під загальне глибоке схвалення. Це навіть не політика — це зоологія.

Найточніше настрій народу передає пісня з кінофільму «Генерали піщаних кар'єрів»: «О, если б мне хоть раз набраться сил, вы б дали мне за все ответ!»

Проблема в тому, що у трикутнику країна-еліта-народ в такій феодальній системі координат хтось один зайвий. Хто виявиться слабкою ланкою — покаже найближче майбутнє...