Чому український бізнес згортає соціальну активність

Не смію стверджувати, що великий український бізнес припинив фінансувати соціальні проекти та соціальні об'єкти. Хоча дехто з експертів запевняє: не припинив, але скоротив. Вони ж, експерти, кажуть, що вимушено згортає свою соціальну активність малий і, частково, середній бізнес. Не через власну жадібність. Причина — агресивна податкова політика держави.

Гаснуть надії на наше одужання і в сусідніх країн, колишніх наших побратимів по соціалістичному табору. Табір-то був, а ось соціалізму не було. Днями приватно спілкувався з дипломатом з недалекої від нас країни. Сумні слова він вимовив, сумні. Про нас.

Але навіть наші обранці й призначенці, президент і прем'єр-міністр не зможуть остаточно задушити Україну. Ми дійсно вже не Росія, як свого часу зауважив Леонід Данилович Кучма. Багаті люди продовжують підтримувати соціальну систему, що падає. Навіть ті з них, хто категорично не бажає отримувати українське громадянство. Один з моїх знайомих, який народився і виріс у Києві, повернувшись в Україну в рожеві роки становлення нашої незалежності, категорично не хоче дістати українське громадянство. Успішний бізнесмен, він не хоче йти в політику. Так і пояснив мені: «Коли вони пропонують забезпечити мені крісло в парламенті в обмін на солідний фінансовий внесок, я завжди посилаюся на відсутність у мене українського громадянства. Так, саме так я рятую себе від цього бруду...» А допомагає багато, рятує життя. Наші життя, гордих володарів українських паспортів, і життя наших безпаспортних дітей.

Є й інші приклади. Їх доволі багато. Попри те, що умови для ведення бізнесу постійно погіршуються, багато з тих, хто зумів зберегти раніше зароблене, продовжують допомагати конкретним людям там, де вищі чиновники країни вдосконалюють свої прийоми, що душать економіку. Коли мільярдер повертає своїм співвітчизникам мільйон, це — не благочинність. Адже його мільярд — це наші, українських платників податків, гроші. Це ганьба. Особливо в тому разі, якщо благодійник — президент держави.

Абсолютно несподівано дізнався, що французька фірма «Леруа Мерлен» безоплатно допомагає двом психіатричним лікарням будівельними матеріалами. Не знаю, чи великий у них в Україні бізнес, але в будь-якому разі до наших олігархів Пінчука та Ахметова вони явно не дотягують. Допомагають без пафосу, без перерізання стрічок і депутатських промов. Здавалося б, що їм, французам, до наших покинутих власною державою психіатричних пацієнтів. Можливо, це і є прояв справжньої європейської культури?