Новини
Ракурс

Юридична консультація. Чи може бути обрано запобіжний захід взяття під варту без альтернативи — застави

Актуальною є полеміка щодо обґрунтованості обрання затриманим за скоєння кримінальних правопорушень, у тому числі корупційних, запобіжних заходів — і насамперед такого запобіжного заходу, як застава, та її розмір як альтернатива арешту й утримування особи під вартою.


.

Обговорюючи це питання, і пересічні громадяни, і деякі політики залишають поза увагою той факт, що держава не забезпечила хоча б мінімально пристойних, таких, що не принижують людської гідності, умов утримання своїх громадян в ізоляторах тимчасового утримання та слідчих ізоляторах.

Запровадження інституту застави, зокрема, з одного боку мало на меті не позбавляти особу свободи без крайньої потреби, з іншого — сприяти значному розвантаженню переповнених місць тимчасового утримання затриманих та арештованих осіб.

До того ж слід пам’ятати, що громадянин, затриманий за підозрою в скоєнні злочину, зовсім не обов’язково справді його вчинив, а провина його має ще бути доведена в суді.

В ході полеміки забувається також, що слідчі, прокурори, слідчі судді під час ініціювання та обрання запобіжного заходу не можуть і не мають права керуватися своїми «забаганками». Їхня компетенція і можливості конкретно і чітко виписані в нормах чинного законодавства, яких вони (слідчі, прокурори, слідчі судді) зобов’язані дотримуватися, інакше їхні дії також можуть бути потім кваліфіковані за певними статтями Кримінального кодексу України.

Адвокат В’ячеслав ДеречаПраво на свободу та особисту недоторканність є одним з найбільш значущих прав людини. Частиною 2 ст. 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тримання під вартою — запобіжний захід, який полягає в ізоляції підозрюваного, обвинуваченого від суспільства, ув’язненні й триманні його під вартою на встановлених законом підставах.

Законодавець визначив, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК (мета і підстави застосування запобіжних заходів).

Положення ч. 2 ст. 183 КПК України визначають перелік злочинів, підстав та умов, за наявності яких слідчий суддя, суд має право задовольнити клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Насамперед такою умовою є скоєння особою кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад три (до раніше судимої особи) та п’ять років (до раніше не судимої особи).

Проте законодавець передбачив випадки, коли запобіжний захід тримання під вартою може бути застосований і за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі до трьох років (до раніше судимої особи, яка переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину) або навіть і штрафу в розмірі понад 3 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян, якщо особа не виконала обов’язки, покладені на неї при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не внесла кошти як заставу.

Також тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосоване не лише щодо підозрюваного, обвинуваченого, а й щодо особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.

Відповідно до порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством (ч. 3 ст. 183 КПК України), слідчий суддя, суд при винесенні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту як її альтернативу повинен визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом. В цьому є один з проявів гуманізму та демократичності окремих положень кримінального процесуального законодавства. Адже внесення коштів як застави, з одного боку, забезпечує належну поведінку підозрюваного, обвинуваченого, а з іншого — залишає його на свободі, а не в місцях попереднього ув’язнення.

Натомість, коли особа підозрюється, обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у виді застави, проте був порушений нею, слідчий суддя, суд, має право не визначати розмір застави (ч. 4 ст. 183 КПК України).

Суть застави полягає у внесенні коштів на спеціальний рахунок з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків за умови звернення цих коштів в дохід держави у разі невиконання ним таких обов’язків.

Розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального провадження, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого. Ч. 4 ст. 182 КПК України прямо зазначає, що розмір застави не може бути завідомо непомірним для підозрюваного, обвинуваченого, і жодним чином вказана норма не вимагає, щоб розмір застави був співрозмірним з розміром завданої ним шкоди.

Слідча та судова практика однозначно свідчать про те, що на момент реєстрації кримінального провадження і початку досудового розслідування — а саме в цей період зазвичай обирається запобіжний захід (зараз ми ведемо мову про заставу) — є ще неможливим об’єктивно встановити розмір спричиненої шкоди. Шкода в цей період визначається дуже приблизно і в подальшому факт її спричинення взагалі може бути спростований слідчими діями та експертизами. Саме тому законодавець не пов’язує розмір застави з розміром спричинених збитків і саме тому некоректними є нарікання «громадськості», окремих політиків, журналістів і просто громадян на невідповідність обраного підозрюваному розміру застави розміру «спричиненої» шкоди. Бо в кожному випадку необхідно ще з’ясувати факт її спричинення в дійсності.

Законодавець не пов’язує розмір застави з розміром спричинених збитків

Межі розміру застави зазначені в ч. 5 ст. 182 КПК України, яка передбачає, що щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, застава застосовується у розмірі від 1 до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2017 році — від 1600 до 32 000 грн); щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, — від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (32 000–128 000 грн); щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, — від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (128 000–480 000 грн).

Водночас вказана норма регламентує, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80 чи 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (понад 128 000 та 480 000 грн).

Проте норми Кримінального процесуального кодексу України містять винятки з наведених правил. Зокрема, ч. 5 ст. 176 передбачає, що до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 109–114-1, 258–258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України (злочини проти основ національної та громадської безпеки тощо) має бути застосований запобіжний захід лише у виді взяття під варту, без будь-якої альтернативи.

Отже, зазвичай ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою має комплексний зміст. По суті, включає два рішення: перше — вирішення питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою; друге — щодо визначення розміру застави, достатньої, на думку слідчого судді, для забезпечення виконання процесуальних обов’язків підозрюваного або, з огляду на наявність обставин, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України, про незастосування застави як можливої альтернативи тримання під вартою.

Таким чином, обрання застави як альтернативи запобіжного заходу у виді тримання під вартою детально регламентовано законодавством і не може бути результатом чиїхось забаганок, зокрема, не може і не повинно здійснюватися на догоду комусь, з огляду на політичну ситуацію чи «громадську думку».

Натомість розміри застав, які обиралися останнім часом слідчими суддями в політично заангажованих кримінальних провадженнях (податківці Клименка, народні депутати, інші), зазвичай прив’язані до розміру нічим не підтвердженої, надуманої слідчими шкоди та не відповідають розмірам застави, які прямо визначені в кримінальному процесуальному законодавстві.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter