Я і державна машина

Вийшов чоловік у синьому промасленому комбінезоні. Чи то механік, чи то бог. Але дуже схожий на механіка. Витер ганчіркою руки, простягнув мені ключі з автомобільним брелоком:

— Державна машина — можете їхати. Права хоч маєте?

— Маю — паспорт громадянина, — кажу я.

— Не нова машина, але вже яка є. Чесно сказати, заїздили її колишні водії. Та ти не бійся: двигун ми перебрали, ходову посилили, трансмісія, в салоні новий велюр на кріслах, акустика, фари — все таке. Ремонт капітальний, тож послужить. Головне, не забувай масло міняти, ходову бережи, адже наші дороги — сам знаєш які. По педалі гальма з усієї дурі ногою не бий — гальмуй плавно, але впевнено. І — акуратніше під час обгонів.

Я сів у державну машину. Запалювання. Стартер. Газку-газку...

Не їде.

— Державна машино, — кажу, — чому не їдеш?

Вона не відповідає, вся трясеться, і десь з району чи то двигуна, чи то коробки передач доноситься глухе: «Бензин давай!»

Дав їй бензину. Ну, в сенсі, сплатив податки.

Не їде.

Гуде, чадить гидким димом, лякає сусідів, але не їде. Стрілка бензобака близька до нуля. Причому стає дедалі ближче просто в мене на очах.

Заглянув у двигун. Ну, це де влада. Думав, розберуся, я ж іще зі школи знаю, що кривошипно-шатунний механізм служить для перетворення зворотно-поступального руху поршнів на обертальний рух колінчастого вала.

Придивляюся до кривошипно-шатунного механізму: так і є — зворотно-поступальний рух. Схема зрозуміла: все, що надходить від моїх податків, повертається у вигляді повернення ПДВ своїм компаніям, кінці яких заізольовані й виведені в офшори. Поршнева група — тобто депутати з президентом, уряд і судді з прокурорами — махають поршнями в різні боки, б'ють один одного по морді й готуються до виборів. І хором вимагають від мене бензину та масла.

«Не підмажеш — не поїдеш», — каже мені поршнева група і сміється через вихлопну трубу.

Колеса гальмують несинхронно, і то — за вказівкою згори. За праве переднє колесо відповідає силовий блок уряду, за ліве заднє — решта уряду. Президент міцно сидить на ручнику і не хоче з нього зніматися.

— Державна машино, — кажу я, — ми їхати будемо або тільки коптити?

Що б ви думали? Я знову чую десь в районі розподільного вала: «Бензин давай, податки давай!». І дійсно, стрілка бензину знову на нулі, і їм там всередині вже нічого розподіляти.

— А мені вигідно колись буде? — питаю я, намагаючись при цьому виразити відчай. Та що там намагаючись — я так прямим текстом і сказав: — Я у відчаї!

І тут я про себе таке почув! І від поршнів з котушкою запалювання, і від усяких партійних гальм. І навіть глушник пожартував глухим басом: «Тих, хто у відчаї, б'ють відчайдушно!». Жартівник, блін...

А потім сказало рульове колесо: «Ти, фраєрок, тут базари не базар — бензин давай!»

І не їде, с*ка!