ВАСУ: свиня для президента наостанок

Привиди революції іноді повертаються в дуже непідходящий момент. Вже давно стихли шекспірівські пристрасті, що розгорілися в нашій країні у 20-х числах лютого 2014 року. Руйнувалися сім'ї, сварилися старі друзі — і все через неї, через революцію. Сперечалися до хрипоти, до фанатизму. Минули роки, радикальні точки зору зійшли нанівець, багато хто зі сперечальників помирилися. Ба більше, відкрию страшну військову таємницю: ще невідомо, як би діяв багато хто з простих людей, знаючи тоді те, що відомо тепер...

А тоді, 24 лютого 2014 року, в запалі революційного чаду, було ухвалено абсолютно божевільну за назвою і нікчемну за формою постанову Верховної Ради №775 «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного суду України присяги судді».

В цьому революційному дацзибао було прописано таке:

«30 вересня 2010 року Конституційний суд України виніс рішення № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України. Цим Рішенням Конституційний суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад. У парламенту наявні виключні повноваження вносити зміни до Конституції України як елемент установчої влади…»

І так далі, в тому ж дусі. Окрім того, «товаришам» не сподобалося ще два рішення КСУ: у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення кількох статей Конституції і Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (від 29 травня 2013 року №2-рп/2013); і рішення від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України.

Чому не сподобалися, Верховна Рада вирішила особливо не уточнювати. Одним реченням — порушує права громадян, не відповідає раніше прийнятим рішенням тощо. Чого з ними, з суддями КСУ, марудитися? Все ж і так ясно!

Далі йшла абсолютно божевільна резолютивна частина:

1. Відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України достроково припинити повноваження та звільнити з посад суддів Конституційного суду України у зв’язку з порушенням ними присяги судді: суддю Конституційного суду України Анатолія Головіна, Михайла Колоса, Марію Маркуш, В’ячеслава Овчаренка, Олександра Пасенюка.

2. Запропонувати виконуючому обов’язки президента України достроково припинити повноваження та звільнити з посад суддів КСУ у зв’язку з порушенням ними присяги судді, які були призначені президентом України: суддів Конституційного суду Юрія Бауліна і Сергія Вдовіченка.

3. Запропонувати Раді суддів України у триденний строк скликати позачерговий з’їзд суддів України, на якому розглянути питання дострокового припинення повноважень та звільнення з посад суддів КСУ у зв’язку з порушенням ними присяги судді, які були призначені з’їздом суддів України: Василя Бринцева, Михайла Гультая, Михайла Запорожця, Олега Сергейчука, Наталю Шапталу.

4. Генеральній прокуратурі України порушити кримінальне провадження за фактом прийняття рішення Конституційного суду України №20-рп/2010 і притягти усіх винних осіб до відповідальності.

Підписав голова Верховної Ради України О. Турчинов.

Сказано — зроблено. Звільнили суддів. От тільки громадянин Головін, колишній голова КСУ, з цим чомусь не погодився. І подав адміністративний позов про визнання незаконною та скасування постанови ВР.

Скоро казка мовиться, та не скоро суд вершиться. Подав він 27 лютого 2014 року, а справу розглянули 11 грудня. Тільки 2017 року!

Перед своєю ліквідацією 15 грудня 2017 року ВАСУ не просто голосно грюкнув дверима, а підклав угодовану свиню. Не новому Верховному суду — а безпосередньо господареві Банкової.

У дещо витіюватій манері, але вельми прозоро, судді ВАСУ в ухвалі від 11 грудня 2017 року №800/120/14 дали зрозуміти таке:

«Судді КСУ не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків КСУ.

Отже, наведені конституційні та законодавчі норми в поєднанні з їх тлумаченням закріплюють один з основоположних принципів судочинства та функціонування судової гілки влади взагалі, а саме, принцип незалежності суду (судді), в тому числі незалежності під час прийняття рішень, порушення якого є недопустимим.

Зі змісту спірної постанови Ради від 24 лютого 2014 року №775-VII вбачається, що підставою для її прийняття став аналіз рішень КСУ, в ухваленні яких брав участь позивач, та які, на переконання Ради, прийняті з порушенням Конституції України.

Таким чином, вважає Рада, позивач, беручи участь в ухваленні цих рішень, порушив ряд статей Конституції України, не забезпечив верховенство права, захист прав та свобод людини і громадянина, конституційний лад держави, що в свою чергу протирічить змісту присяги судді КСУ.

Відповідно до п. 4.2 мотивувальної частини рішення КСУ від 7 квітня 2004 року №9-рп/2004 повноваження Ради визначаються Конституцією України (стаття 85).

Проте ні зазначена стаття Основного Закону України, ні будь-яка інша його стаття не наділяє парламент повноваженнями встановлювати факт порушення суддею присяги судді КСУ.

Суд вважає, що передумовою звільнення судді КСУ за порушення присяги судді — норми, на підставі якої позивача звільнено з посади судді, — є ретельна перевірка факту порушення присяги суддею.

Тільки з дотриманням визначеного законодавством порядку встановлення факту порушення присяги судді Рада, після обговорення даного питання більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, може прийняти відповідне рішення з дотриманням процедури, передбаченої її Регламентом».

І далі висновок:

«За таких обставин, Рада в порушення наведених норм національного законодавства України, а також всупереч практиці Європейського суду з прав людини, встановлюючи обставини факту порушення суддею присяги шляхом оцінки рішень КСУ, в ухваленні яких брав участь позивач, вийшла за межі наданих їй повноважень та допустила втручання у здійснення правосуддя, що, відповідно, є порушенням основоположних принципів незалежності суду та поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову».

Окрім цього, ВАСУ вказав на важливий аспект особливостей притягнення суддів до відповідальності:

«Системний аналіз викладеного дає підстави для висновку, що суддя, який брав участь у складі колегії суддів під час ухвалення судового рішення, не може бути притягнутий до відповідальності, оскільки визначити особисту позицію кожного судді зі складу колегії суддів з приводу ухваленого рішення неможливо, адже така інформація є таємною, не підлягає оприлюдненню та захищена законом. Отже, неможливо й установити індивідуальний характер відповідальності кожного судді зі складу колегії стосовно ухваленого судового рішення.

Проте Рада, приймаючи спірну постанову, на вказані положення законодавства увагу не звернула та вирішила питання про притягнення суддів, в тому числі і позивача, до відповідальності без дотримання конституційного принципу індивідуальної відповідальності».

Інакше кажучи, суддів покарали колективно — що є протиправним.

До речі, звідси випливає цікавий висновок: неможливо в принципі покарати суддів, які ухвалювали рішення у складі колегії, а не одноосібно. Тому що не можна розділити їхню індивідуальну провину в ухваленні колективного судового рішення.

Ну і крім істотних обставин ВАСУ вказав на неприпустимість розгляду цього питання в парламенті в режимі ad hoc, що в цьому випадку також є неприпустимим і суперечить Регламенту Верховної Ради.

Ґрунтуючись на всіх вищевикладених висновках, ВАСУ постановив:

«Адміністративний позов Головіна А. С. до Верховної Ради України про визнання постанови незаконною задовольнити.

Визнати незаконною та скасувати постанову ВРУ «Про реагування на факти порушення суддями КСУ присяги судді» в частині припинення повноважень А. Головіна та звільнення його з посади судді Конституційного суду України за порушення присяги».

Це рішення може стати тією нововиявленою обставиною, внаслідок якої всі звільнені судді КСУ прийдуть вимагати назад свої мантії. І мають повне право!

Але суть навіть не в цьому. Довго розмірковуючи, ВАСУ все ж зупинився за півкроку від конституційної правди й не наважився відтворити у своєму рішенні хоча б п. 16 Перехідних положень Конституції, де спеціально для таких, як Турчинов, чорним по білому записано:

«16. Чергові вибори президента України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року за Рішенням КСУ від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю березня 2015 року.

{Розділ XV доповнено пунктом 16 згідно із Законом №2952-VI від 01.02.2011}»

Як бачимо, питання про «відновлення» Конституції 1996 року за рішенням КСУ від 30 вересня 2010 року прямо прописане в Основному Законі!

Після цього Олександру Турчинову, який не здолав Перехідні положення Конституції, слід було б не давати вказівку ГПУ «порушувати» кримінальну справу на суддів КСУ, а самому ретельно і зацікавлено вивчити відповідні розділи Кримінального кодексу. Те, що ці знання йому знадобляться, сумнівів не викликає — це вже виключно питання часу.