Підміна термінів у законодавстві України

«Там, де закон нечіткий у термінах, суд змушений його тлумачити замість застосовувати»  — сучасний юридичний афоризм

Визначення юридичних термінів у будь-якій галузі права має велике значення, що зрозуміло кожному юристу. Але, на жаль, маємо ситуацію, коли ті, хто приймає закони і застосовує їх, не завжди повністю усвідомлюють значення термінів, які в них фігурують. Інколи виникають ситуації, коли один термін підміняється іншим, який не відображає його реальної сутності. Коли з моменту «підміни» минають роки чи навіть десятиліття, більшість юристів настільки звикають до невірного застосування термінів, що навіть не усвідомлюють їх підміни, а якщо і усвідомлюють відповідну підміну понять, воліють не звертати на це уваги. Їм так спокійніше. Наведу приклад, який, на мій погляд, буде зрозумілим не тільки юристу, але і будь-якому читачу.

Стаття 51 Кримінального кодеку України як вид покарання визначає обмеження волі та позбавлення волі.

Статті 61 та 63  КК України конкретизують зміст згаданих видів покарання та порядок їх застосування. Вони фігурують у санкціях численних норм КК України. 

Наприклад, у частині 5 статті 191 КК України, яка передбачає позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років… 

Начебто усе зрозуміло. Але невірне застосування терміну, з яким доводилося мати справи десятками років, призвело до того, що його очевидна підміна, закладена у згадану норму та інші закони України, з часом уже не кидається у вічі.

Не вдаючись у глибокі філософські аспекти терміну «воля» приходимо до висновку, що це внутрішня здатність людини обирати, приймати рішення і реалізовувати їх. Таким чином позбавити людину того, що відноситься до її внутрішньої здатності, є неможливим. Засудженого за вироком суду позбавляють не волі. Його позбавляють свободи. Тому що саме позбавлення свободи на підставі обвинувального вироку суду призводить до неможливості реалізовувати право на вільне пересування, приватність, свободу вибору місця проживання та роботи, свободи зібрань, обирати та бути обраними в органи місцевого самоврядування, певні обмеження в користуванні інтернетом, мобільним зв’язком, особистими речами, тощо.

Стаття 29 Конституції України гарантує, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. «Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом». Таким чином Конституція як головний закон містить поняття «свобода», а не «воля», та гарантує його захист.

До джерел законодавства України відносять також міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Безперечно, Європейська конвенція з прав людини (Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms) — це міжнародний договір, ухвалений у 1950 році в межах Ради Європи та ратифікований Україною. Вона гарантує основні громадянські та політичні права для всіх осіб під юрисдикцією держав-учасниць і створює механізм міжнародного судового контролю за їх дотриманням. Конвенція є одним із найвпливовіших правових інструментів у сфері прав людини у Європі. Зазвичай посилання на неї містяться у кожному рішенні вітчизняного суду. Частина 1 статті 5 цієї конвенції зазначає, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Таким чином ми бачимо що Європейське законодавство, як і Конституція України, містять поняття «позбавлення свободи» а не «позбавлення волі». На мій погляд, згадана підміна понять зрозуміла навіть не юристу.

Виникає логічне питання — коли відбулася підміна згаданих понять? Якщо послідовно проаналізувати кримінальні кодекси Української Радянської Соціалістичної Республіки: 1922, 1927, 1960 років, то вони вже містили згадану підміну. А після проголошення незалежності України плавно перемістилися до Кримінального кодексу України. Прийняття чинного Кримінального кодексу України у 2001 також не змінила згадану ситуацію.

Поняття «позбавлення волі» згадується у 372 статтях КК України.

Поняття «обмеження волі» у чинному КК України згадується у 252 статтях.

Кримінальний кодекс України нерозривно пов'язаний з кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки вони не можуть працювати один без одного. І тому підміна поняття «свобода» на «воля» плавно перемістилося до КПК України. У КПК України поняття позбавлення волі фігурує у 35 статтях КПК України.

Поняття «обмеження волі» замість « обмеження свободи» фігурує у 5 статтях КПК України, а саме: 377, 515, 536, 538, 592.

Підмінене поняття «воля» як ракова пухлина поширилась і на інші закони, зокрема, Кримінально-виконавчий кодекс містить поняття «позбавлення волі» та «обмеження волі» у 65 статтях.

Назва Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк» говорить сама за себе. Поняття «позбавлення волі» та «обмеження волі фігурують в 11 статтях, а саме: 1-3, 6, 7, 10, 16, 18, 19, 21, 26.

Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» також містить підміну згаданих понять «позбавлення волі» та «обмеження волі» фігурує у статтях: 1, 2, 11, 13 а «обмеження волі» у статтях: 1, 11, 13. Підміна згаданих понять фігурує у Сімейному кодексу України, Законах України: «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 

Підміна понять відбулась не тільки у Кримінальному кодексі України. Вона має місце і в інших законах. Наприклад, стаття 178 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п'яному вигляді.

Начебто все зрозуміло. Але що означає термін: «п’яний вигляд»? Буквально він означає те, що за своїм зовнішнім виглядом особа схожа на п’яного, який своїм виглядом ображає людську гідність і громадську мораль. Але п’яний вигляд у людини може бути в силу хронічного захворювання, перенесеної травми, невдалої пластичної операції, тощо. Таким чином, виходячи з норми закону, особу можливо притягти до адміністративної відповідальності виключно за її зовнішній вигляд. Але якби в законі замість «п’яного вигляду» було зазначено «у нетверезому стані», це відповідало би логіці речей.

Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення набрав чинності 01.06.1985 року. Після його зміни на кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) відбулась його адаптація до законодавства незалежної держави, але на статтю 178 КУпАП це практично не вплинуло. Її редакція послідовно змінювалася у 1985, 1987, двічі у 2010 та останній раз у 2020 році. Але загалом ці зміни збільшували розмір санкції за появу у громадських місцях у п'яному вигляді, не змінюючи суті самої норми.

В сучасних реаліях держави приведення певних термінів у відповідність до Основного закону та формальної логіки, як то кажуть, не на часі. Але рано чи пізно повинен настати той час, коли потрібно буде вносити відповідні зміни, оскільки згадані терміни були «підмінені» ще за часів СРСР. Радянській «спадщині» не повинно бути місця у законодавстві держави яка прямує до Європи, а тим паче, якщо норма закону не відповідає нормі Конституції.