Донбас: відвоювати територію... дипломатичним шляхом

У четвер, 18 січня, народні депутати ухвалили в другому читанні законопроект №7163 «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях». Цей документ багато за що критикували, але в результаті підтримали його майже всі фракції парламенту. Хоча голосували, за великим рахунком, не знати за що.

Отже, за що саме проголосували депутати, які було внесено правки й наскільки відрізнятиметься остаточний варіант закону від того, за який голосували «в сліпу», побачимо згодом. А поки що пропонуємо ознайомитися з думкою депутатів від різних фракцій, які на прохання «Ракурсу» розповіли, чого чекати від закону про реінтеграцію Донбасу.

Андрій Тетерук, перший заступник голови депутатської фракції політичної партії «Народний фронт»:

— Закон визначає державну політику щодо деокупації територій, захоплених Російською Федерацією. Цей документ відповідає винятково національним інтересам України. Істерія, яка лунала з вуст посіпак, контрольованих Кремлем, свідчить про дуже болючий удар по стратегії РФ, яку вона вибудувала проти нашої країни.

Україна визнала Москву агресором та всю відповідальність за стан речей на окупованих територіях поклала на державу Росія. Наша країна зробила величезний крок вперед у відстоюванні національних інтересів. Ми створюємо умови, коли кожна людина, яка зазнала моральної, матеріальної шкоди від дій цивільних окупаційних адміністрацій (тобто від дій Російської Федерації), зможе подати в суд. В ухваленому законі зазначено, що такі позови проти Росії звільнятимуться від сплати судового збору — а це достатньо великі суми.

Ухваливши закон, ми отримали чіткі механізми використання Збройних сил України та інших підрозділів, які залучаються для відсічі збройної агресії Російської Федерації. Це відбуватиметься у чіткому військовому підпорядкуванні та в єдиній владній вертикалі. У підсумку ми зможемо відійти від доволі складної системи управління силами АТО, які підпорядковуються штабу Антитерористичної операції. Нагадаю, це заступник голови Служби безпеки України, який очолює Антитерористичний центр.

Тож тепер ми маємо набагато більше можливостей вирішувати питання щодо деокупації наших територій. І головне — Україна отримала потужні стартові позиції для того, щоб захищати інтереси нашої держави у міжнародних судах. Так, як ми це зробили, захищаючи наші інтереси у Стокгольмському арбітражі, коли йшлося про позов проти «Газпрому».

Також хочу всіх закликати: давайте не будемо вестися на маніпулятивні закиди з боку певної опозиції та прокремлівських ЗМІ. Їх суть полягає в тому, що ми нібито маємо назвати це війною, розірвати всі договори й радикально послабити свої правові позиції у майбутніх позовах проти Російської Федерації. Це зіграє на руку РФ. Ми повинні робити те, що цікавить український народ і державу.

Від преамбули до останньої статті червоною лінією цього закону проходить: Росія — країна-агресор, і саме вона відповідає за окупацію територій. Водночас у законі немає згадки про мінські угоди. За наполяганням «Народного фронту» їх було виключено ще на етапі подання проекту закону до першого читання. Це була наша чітка позиція. Вважаю, що проголосований законопроект увійде в історію нашої країни.

Вадим Івченко, член депутатської фракції політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»:

— Законопроект, який було подано на розгляд народних депутатів з профільного комітету, є набагато кращим за той, що подав президент. Ми вперше визначилися з країною-агресором. Також дали можливість переселенцям звертатись до судів щодо відшкодування їхніх втрат, не сплачуючи при цьому судовий збір.

Під час роботи над законопроектом вдалося видалити правку, яка надавала надмірні повноваження Службі безпеки України щодо прослуховування, зняття інформації з соціальних мереж.

Ухваленням законопроекту ми захистили українських військовослужбовців та переселенців, визначили країну-агресора й окуповану територію. Багато питань, які стосуються ставки головнокомандувача і безпосередньо повноважень президента, привели в конституційне русло. Нарешті ми можемо сказати: за чотири роки від початку російської агресії у нас з’явився закон, що визначає окуповані території та чітко називає країну-агресора.

Закон надає інші повноваження щодо використання ЗСУ всередині країни (у порівнянні з тим, що передбачено законом про антитерористичну операцію). Фактично ми зробили те, що мали зробити чотири роки тому.

Звісно, далі має відбуватись переговорний процес, адже тільки через переговори ми зможемо зрозуміти, наскільки важким буде мир. Будь-яка війна закінчується миром, але це може бути мир з перемогою чи з поразкою. Коли ми говоримо про поразку, то маємо на увазі те, що нам доведеться віддати задля встановлення миру на цій території. Але це вже має відбуватись із залученням таких міжнародних організацій, як ОБСЄ та ООН. Це вже міжнародні дипломатичні відносини.

Щодо звичайних українців, то цей закон визначить порядок переміщення людей. Уряд розробить такий порядок і повністю затвердить межі території, яка підпадатиме під статус окупованої. Також буде визначено повноваження певних органів на цій території. Фактично уряд впорядкує все те, що сьогодні не впорядковано законодавством.

Іван Вінник, член депутатської фракції політичної партії «Блок Петра Порошенка»:

— Ухвалений законопроект про реінтеграцію Донбасу передбачає прирівнювання статусів Донбасу й Криму. В законі фактично не згадується про мінські домовленості, але Росія визнається агресором.

Хочу звернути особливу увагу на ст. 10 закону, яка чітко врегульовує повноваження Збройних сил України та інших військових формувань, залучених до проведення заходів із забезпечення безпеки. Йдеться, зокрема, про застосовування зброї та вжиття необхідних заходів для звільнення територій. Наразі ми бачимо, як окремих військових намагаються судити за застосування зброї у мирний час. Фактично всі ці відкриті провадження мають бути закриті як такі, що не підпадають під кримінальну відповідальність.

В законі також прописано, що органи влади, які незаконно здійснюють свою діяльність на тимчасово окупованих територіях, називаються окупаційною адміністрацією. Фактично в публічних дискусіях маємо припинити вживати терміни «ДНР» та «ЛНР». Згідно з законом, тепер вони мають називатись «окупаційна адміністрація Російської Федерації». Будь-які запити щодо того, що там відбувається, можна буде адресувати безпосередньо Російській Федерації.

Щодо відсутності в законі загадки про мінські домовленості. Хочу пояснити, що дипломатичні, політичні пакти мають тенденцію змінюватись, що унеможливлює їх імплементацію в українське законодавство. Є лише міжнародні акти та договори, обов’язковість яких визнана Радою шляхом їх ратифікації. Для міжнародних партнерів цей закон забезпечує однозначну юридичну визначеність факту збройної агресії з боку Російської Федерації. Тепер це зазначено в законі й не потрібно доводити через суд. В законі на нашого східного сусіда покладається повна відповідальність за нанесення матеріальної чи нематеріальної шкоди Україні.

Також законопроект дає змогу поширювати й застосовувати нові санкції проти Російської Федерації й не передбачає відновлення торгівлі з окупованими районами Донбасу. Згадка про торгівлю відсутня у фінальному тексті документу. Є переміщення фізичними особами товарів (фактично особистого вжитку), яке регулює Кабінет міністрів України. Комерційні відносини з непідконтрольними Києву територіями окремих районів Донецької та Луганської областей заборонено рішенням Ради національної безпеки і оборони та може бути відновлено лише після повернення контролю над цими територіями.

Переконаний, що коли цей законодавчий акт набуде чинності, різні суб’єкти, що діють за вказівками Росії, будуть його оскаржувати. Тому в процесі його ухвалення ми дбали про правову чистоту, не допускаючи жодних формальних порушень.

Михайло Папієв, член депутатської фракції політичної партії «Опозиційний блок»:

— Для того щоб оцінювати цей закон, необхідно спочатку підняти стенограму обговорення і голосування. Бо в цій Верховній Раді можливо все. Відбулось порушення всіх норм регламенту, які тільки можна собі уявити. Я зараз вже готую постанову для визнання цього голосування недійсним і вноситиму її у ВРУ для того, щоб суспільство знало, як ухвалювався цей складний закон.

Так не можна: коли непідтверджені поправки голосують, потім починають щось читати з трибуни, хтось згадує, що хтось щось забув, і знову голосують. В підсумку ніхто не може сказати, що саме проголосували. Враховуючи досвід голосування за судову реформу та інші важливі закони, не можна виключати, що, наприклад, у сесійній залі проголосували один текст, а голова Верховної Ради підписав інший. Тобто, як кажуть народні депутати, які вже офіційно звертались до комітету з питань регламенту, відбулося фальшування тексту документу після голосування.

На нас чекає копітка юридична робота з розшифровки стенограми, відновлення того, що є в порівняльній таблиці, щоби зрозуміти, що наговорили, що ставили на голосування, а що ні. Необхідно побачити кінцеву редакцію закону, щоби щось коментувати.

На рівні законопроекту я не побачив в ньому нічого хорошого. А от погане є те, на що звернуло увагу посольство США: не можна з тексту закону вилучати мінські угоди. Бо це домовленості, які, зокрема, керівництвом США, Німеччини та Франції визнані безальтернативними в плані встановлення та відновлення миру на Донбасі.

Також у законопроекті не було дати початку російської агресії. Вони щось проголосували, але ж письмового варіанту немає. Хоч цей проект закону свого часу й називали про реінтеграцію чи деокупацію, але в ньому ані реінтеграції, ані деокупації не було.

Роман Семенуха, член депутатської фракції політичної партії «Об’єднання «Самопоміч»:

— Передовсім закон не визнав сьогоднішніх реалій — війну не назвав війною. Навколо цього документа існує багато спекуляцій. Мовляв, закон поверне території. Це неправда. Жоден закон у світі не повертає території. Їх повертають власними збройними силами.

Друга проблема — мені сьогоднішня дискусія дещо нагадала. Днями я перечитував 100-річні стенограми Центральної Ради, коли Грушевський кричав: ми цивілізована країна, тому будемо відвойовувати території дипломатичним шляхом. Вони вирішували, чи оголошувати війну Росії в той час, коли Полтава, Гадяч, Харків, Чернігів уже були під окупацією. Наразі ситуація аналогічна. Я не знаю, через кремлівську залежність чи через страх, але парламент ухвалив малоросійське рішення.

Так, вони назвали Росію агресором, і я теж за це проголосував, бо в законі є якась відсилочна норма. Проте мене бентежать чотири питання.

Перше. Окрім преамбули та одного місця у ст. 2, немає згадки про Крим. Ми разом із Рефатом Чубаровим пропонували прибрати слова «тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей» та замінити їх на «тимчасово окуповані території України», бо роз’єднання — це логіка мінських домовленостей, які ведуть до капітуляції. У підсумку про Крим немає й згадки.

Друге. На думку юристів-міжнародників, відсутність дати початку війни на Донбасі — не в преамбулі, а в статті (щоб у законі була норма прямої дії) — може спричинити великі складнощі з тим, щоб юридично покласти відповідальність на Росію саме за злочини, скоєні на Донбасі.

Третє. У новоутвореному об’єднаному штабі Збройних сил України фактично з’являється посада командувача об’єднаних сил. Цій людині надано право на власний розсуд вирішувати, хто матиме право на перетин межі зіткнення, а хто — ні. (Пам’ятаю, коли була блокада Донбасу, то одних волонтерів та активістів пускали, інших — ні.) Також він визначатиме процедуру та перелік товарів, які можна буде перевозити через кордон. Думаю, одне із завдань цього закону — відновлення торгівлі. Припускаю, що вже найближчим часом ми всі це побачимо. Принаймні, будуть такі спроби.

Четверте. Цей закон дає право президенту застосовувати Збройні сили без згоди парламенту. Це неконституційне рішення. За всю історію керівники держав, які по своїй суті були тиранами, мали спокусу застосувати збройні сили не лише для відсічі зовнішньої агресії, але й до власного народу. Януковичу у 2013–14 роках дуже часто радили застосувати ЗСУ, і тільки тому, що в парламенті подібне рішення не знайшло би підтримки, цього не було зроблено. Тепер таке стане можливим.

Плюси ухвалення цього законопроекту полягають в тому, що громадяни побачать, хто і як вносив правки й голосував.