Новини
Ракурс

Довічники, засуджені за чужий злочин: як переглянути справи, щоб на волю не вийшли справжні вбивці

26 лют 2018, 19:57

Більшість українських громадян, мабуть, навіть не здогадується про глибину порушень, з якими стикаються ті, хто опинився не в тому місці й не в той час. Запроторити невинну людину до в’язниці, хоч як це жахливо не прозвучить, — нескладно. Головне — бажання правоохоронних органів. А воно у них є: за «висяки» зазвичай світить наганяй, а за упіймання особливо небезпечного злочинця — премія чи й навіть нова посада. І той факт, що підозрюваний має алібі, не зашкодить надто працелюбному правоохоронцю зробити свою справу. Власне, й катування ніхто не скасовував. Так само, як і інтерес до результату розслідування якогось «заохочувача», що має в своєму розпорядженні відповідні ресурси.

Loading...

Неприємна статистика

Для того щоби зрозуміти всю складність ситуації з несправедливо довічно засудженими, варто згадати відому історію пологівського маніяка на прізвище Ткач, який ґвалтував та вбивав жінок. Почав він це робити ще в середині 1990-х років, але заарештували його лише кілька років по тому. Поки його ловили, він позбавив життя багатьох жінок не лише в Україні, а й у Росії. От тільки за скоєні ним убивства було заґратовано понад 10 людей. Задля поліпшення статистики міліціонери катували невинних, знущалися з них, вибиваючи «правильні» покази й змушуючи визнати провину. Лише після того, як спіймали справжнього маніяка, підозрюваних у скоєних ним злочинах звільнили, однак далеко не одразу й не всіх.

 

Це був тривалий процес, і за кожного засудженого адвокатам довелось ще поборотись, щоб довести очевидну невинуватість. Ці люди пережили багато, дехто з них та їхніх близьких не витримав страждань і помер. В підсумку маємо десятки скалічених доль.

«Приблизно 85% тих, хто відбуває довічне покарання, засуджені незаконно. Мене питають, звідки такий відсоток. Відповідь проста: я давно працюю адвокатом, тому багато що бачив, — зазначає голова ГО «Майдан — Громадський контроль» Віктор Колбанцев. — Ми відвідали багато тюрем, де відбувають покарання довічники, спілкувалися з людьми та вивчали документи. Також як адвокат веду багато справ і дійшов висновку, що людей, які справді скоїли злочини і їх за це ув’язнили, одиниці. Здебільшого це бізнесмени чи ті, хто десь комусь заважав, або не заплатив гроші, коли заарештовували. Сьогодні новий Кримінальний процесуальний кодекс трохи ускладнює цю процедуру в частині того, щоб саджати за ґрати невинних осіб. Але загалом нічого не змінилось: як саджали невинних, так і саджають. І хоч ти маєш залізобетонні докази — ніхто нічого не хоче робити. Тому що це система».

Щоправда, не всі правники налаштовані настільки песимістично. Координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко розповідає, що понад 1500 осіб в Україні засуджено до довічного ув’язнення — це без урахування тих, кого утримують на тимчасово окупованих територіях.

«Серед усіх засуджених до довічного позбавлення волі приблизно 3‒4% — безневинні люди, ще 10% тих, чиє покарання є непропорційним тяжкості скоєного злочину, — додає Діденко. — Серед довічно ув'язнених є такі, хто реально небезпечний для суспільства, оскільки вчинив тяжкий злочин, і суспільство ніколи їх не пробачить. Є й інша категорія людей, які також вчинили злочин, але за певних обставин. Йдеться про стан афекту або неправильну кваліфікацію. Якщо подивитись на практику, то в більшості випадків слідчий перевищує кваліфікацію злочину. Тому є друга категорія людей, покарання для яких непропорційне тяжкості злочину. І третя — безневинні люди, які опинились не в тому місці й не в той час, в яких забрали бізнес, як у справі Панасенка, Суслова, Рафальського. Останній помер, не дочекавшись справедливого вироку».

Не даєш грошей — маєш ув’язнення

Наразі чинним Кримінальним процесуальним кодексом закріплено право підозрюваного в особливо тяжкому злочині клопотати про розгляд справи судом присяжних (до його складу входить троє присяжних засідателів та двоє професійних суддів). Щоб справу розглядав суд присяжних, підозрюваний має звернутися з відповідним клопотанням до суду.

Варто зауважити, що судова практика в країнах, де тривалий час діє суд присяжних, має набагато кращі статистичні показники щодо кількості виправдувальних вироків порівняно з Україною. У нас фактично немає суду присяжних в класичному розумінні цього поняття, коли 12 незалежних присяжних ухвалюють рішення про вину або невинуватість незалежно від думки суду. В нашій країні працює практика так званих кивал — народних засідателів. Започаткована ще за радянських часів, ця модель не дає змоги присяжним ухвалювати самостійне рішення.

В Україні складно довести невинуватість засудженого, навіть коли у скоєнні злочину офіційно визнано винною іншу людину. Причина криється в недолугій судовій системі й дуже складній процедурі перегляду кримінальних справ осіб, засуджених до тривалих строків позбавлення волі чи довічно.

Щоправда, Верховний суд не так давно ухвалив постанову, згідно з якою явка із зізнанням уже не є доказом, що дозволяє обґрунтувати обвинувачення. У більшості сфабрикованих справ, за словами правозахисників, немає ані знаряддя злочину, ані відбитків пальців на місці його скоєння.

«Можу перелічувати багато справ, але у більшості випадків ситуація така: не дав грошей — йди до в’язниці. Донедавна правоохоронці фальшували справи однаково, бо не вміють грамотно це робити: все зводилось до явки з повинною, — каже Колбанцев. — Тепер явка з повинною не тягне за собою засудження. Але за ґратами багато людей, які туди потрапили, бо свого часу не витримали принижень і просто зламались. Правоохоронці фактично вибивали явку з повинною, адже такі тортури витримати дуже й дуже важко. І ніхто не зважав на те, що людина була закатована, побита і просто знищена як особистість. Суди на це заплющували очі».

В очікуванні на шанс

Процедури виправлення судових помилок, які стосуються довічників, в Україні фактично немає. Адже це можливо зробити лише за наявності нововиявлених обставин, але їх не так просто знайти та й узагалі може не бути. Крім того, перелік цих обставин дуже вузький.

«В Україні судові вироки, які набули законної сили, неможливо оскаржити, оскільки діє принцип незмінності судових рішень, — зазначає представник Центру політико-правових реформ Олександр Банчук. — Але ми підготували законопроект про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (№2033а), який вже ухвалено в першому читанні. Тепер м’яч на полі парламенту. Але тут є проблема, бо Верховна Рада ухвалила так званий закон Савченко, що перекреслив можливість ухвалення нашого законопроекту. Тоді суспільство клюнуло на те, що закон Савченко зменшив строк позбавлення волі людям, які відбувають покарання або щодо яких розглядається справа через те, що вони на час розслідування чи розгляду справи в суді перебували в СІЗО. Це зменшення строку відбувалося без жодних процедур, автоматично. Після того як цей закон було піддано критиці й після звільнення певних осіб із в’язниць чи з-під варти політики вже бояться ухвалювати законопроект №2033а. Це, скажімо так, політичне побоювання».

Закон Савченко перекреслив можливість ухвалення законопроекту №2033а

Правників також непокоїть, наскільки ухвалення цього законопроекту відповідатиме принципу незмінності судових рішень. Спростовує такий аргумент висновок експертів Ради Європи від 10 лютого 2017 року. В ньому йдеться про те, що процедура, передбачена законопроектом №2033а, відповідає європейським стандартам. Крім того, в цьому ж висновку експерти пропонують додати таке: якщо осіб визнають незаконно засудженими, слід передбачити можливість відшкодування шкоди від держави.

«Щодо того, що цей законопроект начебто порушує одну з основоположних норм права — остаточність судового рішення, — то ті, хто висловлює таку позицію, забувають про існування ст. 3 Конституції, — наголошує Андрій Діденко. — Відповідно до неї людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Адже неприпустимо нехтувати правами конкретних людей заради ефемерної стабільності правової системи. І це повною мірою відповідає принципу верховенства права».

Дехто називає цей законопроект індульгенцією для вбивць. Проте Андрій Діденко переконаний, що це не так. Адже вирок проти таких осіб, окрім явки з повинною, зазвичай ґрунтується на низці інших доказів, що стане перешкодою для перегляду відповідних справ.

Науково-експертне управління апарату парламенту також ставить під сумнів доцільність ухвалення проекту №2033а, обґрунтовуючи це існуванням механізму перегляду вироків за нововиявленими обставинами. Однак очевидно, що нововиявлені обставини тому так і називаються, що про них не було відомо на момент розгляду справи судом. Більшість обставин, які є підставами для перегляду вироків відповідно до законопроекту, були відомі на час розгляду справи, проте не були взяті до уваги суддею. До того ж судді не дуже люблять обтяжувати себе справами на підставі нововиявлених обставин, навіть якщо заява про перегляд належно обґрунтована.

«Представлений законопроект передбачає оскарження лише у справах про особливо тяжкі злочини та за наявності підстав, що свідчать про неправосудність вироку, — зазначає Діденко. — Також в ньому йдеться про те, щоб скарги розглядав апеляційний суд, у межах юрисдикції якого особа відбуває покарання, а не той, який ухвалив вирок. Чітко вказані умови проведення процедури виключають можливість звільнення справжніх злочинців».

Загалом у законопроекті прописана можливість перегляду вироку не лише довічно ув’язненим, а й усім засудженим за вчинення особливо тяжких злочинів. А також тим засудженим, кому призначене покарання було очевидно занадто суворим у порівнянні з вчиненим злочином. Йдеться про довічне позбавлення волі, призначене за незакінчений злочин (підготовку та замах). Передбачається в законопроекті й можливість подання скарги у випадку, коли покарання у виді довічного ув’язнення суд призначив, не навівши обґрунтування неможливості призначення покарання на визначений строк. У скарзі може наводитись одна або декілька таких обґрунтованих підстав.

Скаргу на обвинувальний вирок у справі про особливо тяжкий злочин має право подати засуджений за скоєння особливо тяжкого злочину, який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі або на визначений строк.

Важливий момент: подання скарги на вирок не зупиняє виконання такого вироку.

Щодо доказів, то ті, які не були подані або з якихось причин не були досліджені в суді, повинні зазначатися у скарзі. Водночас необов’язково вказувати причини, чому саме їх не подали або не дослідили раніше. Також до скарги додаються копія обвинувального вироку, який набув чинності, вироки та ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій. За наявності надаються й постанови Верховного суду в цій кримінальній справі та оригінал або копії інших документів, що підтверджують наявність підстав для подання скарги.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter