Найбільший ризик бути закатованим — в перші години після затримання — правозахисники

Поки міліцейський спецпідрозділ «Беркут» лупцює на центральних вулицях столиці студентів, журналістів та інших мирних громадян, секретаріат уповноваженого ВР з прав людини намагається поширити серед правоохоронних органів практичний посібник «Мінімальні стандарти належного поводження: аналіз національного та міжнародного досвіду». Поясню, йдеться про належне поводження з особами, що затримані (або взяті під варту) правоохоронними органами за підозрою у скоєні злочину. Цей посібник вийшов поки що мізерним накладом 300 примірників.

У місцях несвободи послуговуються радянськими стандартами

Андрій Черноусов, голова Асоціації незалежних моніторів, каже, що в Україні зараз понад 5 тисяч місць несвободи (до таких відносять не лише в'язниці і колонії, а й інтернати, геронтологічні пансіонати, психлікарні). В них перебуває понад мільйон наших співгромадян. Спеціально навчені незалежні спостерігачі (монітори) відвідують такі місця, складають звіти про умови утримання там людей.

«На жаль, у будь-якому з цих місць користуються застарілими стандартами, які залишилися ще з радянських часів. Наведу приклад. Штатний розклад, що був розроблений 1969 року для школи-інтернату, припускає наявність кочегара, садівника і т.і. Жодної штатної одиниці психолога, реабілітолога, логопеда, психіатра, педіатра... Стандарти слід змінювати. Цей посібник є першою спробою щось змінити, продемонструвати, якими мають бути подібні стандарти. Слід не підфарбовувати і не підмальовувати, а зробити капітальний ремонт структури. Можливо, почнемо з в'язниць і зрештою дійдемо до соціальних установ», – сподівається Андрій Черноусов.

Голова Асоціації незалежних моніторів вважає чинну пенітенціарну систему каральною, репресивною: «Філософія позбавлення людини свободи полягає в тому, що метою її є саме позбавлення волі. Це і є максимальне покарання для людини. А радянська тюремна філософія полягала в тому, щоб людину не просто позбавити волі, але й увесь час карати – від початку, з моменту її затримання, до самого кінця її ув’язнення. Карати його тими умовами, тими обмеженнями, які не мають під собою жодної розумної підстави».

Висновки інспекції Європейського комітету проти тортур

Контакт людини з правоохоронною машиною починається з моменту затримання. Саме в цей момент людина особливо вразлива. Як стверджують експерти з прав людини, які дослідили українську і міжнародну практику, затриманий найбільше ризикує бути закатованим в перші хвилини і години після затримання.

Європейський комітет проти тортур (повна назва — Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню та покаранню) неодноразово направляв в Україну свої делегації. Ось що виявила делегація комітету, яка відвідала наші в'язниці з плановим візитом з 9 по 21 жовтня ц.р.:

«За результатами спостережень делегації в ході візиту в 2013 році слід ствердити, що ще багато необхідно зробити для забезпечення повної та належної імплементації КПК. По-перше та передусім, практика затримання осіб (зазвичай на строк від декількох годин до двох днів, в окремих випадках до тижня) органами внутрішніх справ без належної реєстрації триває, протягом зазначених часових періодів затримані особи, що розглядаються як такі, що відмовляються від співпраці, піддаються ризику жорстокого поводження без забезпечення в стосунку до них відповідних правових гарантій.

Делегацією було помічено (після порівняння документації та записів відеоспостереження), що положення КПК стосовно запису точного часу затримання часто не застосовуються, а також, що в протоколах та реєстрах зазначається неточний та/або суперечливий час затримання особи.

Делегація отримала численні скарги щодо фізичного жорстокого поводження (головним чином щодо ударів руками та ногами та палицями) від осіб, що перебували в установах МВС. Зазначені скарги були отримані не тільки від дорослих чоловіків, але і жінок, а також підлітків чоловічої та жіночої статі.

В деяких випадках, приклади жорстокого поводження були такої тяжкості, що можуть бути оцінені як катування (підвішування за допомогою наручників та нанесення повторних тяжких ударів за допомогою палиці до особи в підвішеному стані; заподіяння електричних шоків за допомогою електрошокера та військового польового телефону; удушення за допомогою протигазу та пластикового пакету). В деяких випадках делегацією були зібрані медичні докази (шляхом безпосереднього огляду та за результати огляду медичної документації), що підтверджують заявлені скарги.

Переважна більшість отриманих скарг стосується часового періоду відразу після затримання, коли зазначені особи були піддані початковому опитуванню оперативними офіцерами. Початкове опитування дуже часто передувало тому моменту, коли затримання було оформлене належним чином.

Метою заявлених випадків жорстокого поводження за отриманою інформацією було примушення затриманих осіб до надання явки з повинною, надання свідчень щодо інших осіб та вимагання грошей».

В цих сухих рядках, що написані канцелярською мовою, криється страх, біль і відчай людей, які потрапили до міліцейської м’ясорубки. Якось на одній з прес-конференцій прозвучала інформація про те, що, за словами багатьох адвокатів, кожен п'ятий з їхніх підзахисних, що зараз є засудженим, — невинуватий у злочині, який йому інкримінували. А засудили цих людей через їх «добровільне зізнання», яке отримали у перші ж години (або дні) після затримання. Яскравий приклад — справа Івана Нечипорука. В такій ситуації страшно як те, що невинні люди відбувають чужий термін покарання, так і те, що справжні злочинці, серед яких жорстокі вбивці, знаходяться на волі.

Права затриманих

Можливо, якщо у нас увійдуть у практику нові, цивілізовані стандарти поводження із затриманими, подібні випадки із засудженням невинних стануть прикрим винятком, а не повсякденною практикою. Автори посібника «Мінімальні стандарти належного поводження» розглянули чинне українське законодавство, нормативні документи Ради Європи та практику Європейського суду з прав людини і, спираючись на ці норми, вивели стандарти належного поводження із затриманими. Це мінімальні стандарти, нижче яких державі опускатися не можна, інакше не уникнути рішення Європейського суду з прав людини на користь позивача — громадянина. Вони поки що мають рекомендаційний характер (тобто не обов'язкові до виконання), але є надія, що всі запропоновані стандарти незабаром будуть відображені в законодавстві та підзаконних актах.

Згідно з міжнародними стандартами, що забезпечують затриманим основні гарантії проти жорстокого поводження, особа, взята під варту правоохоронними органами, з моменту затримання має такі права:

— право повідомити третій стороні про своє затримання (на вибір, члену сім'ї, другу, консульству своєї країни тощо). Здійснення цього права може бути обмежене в чітко позначений спосіб тільки на визначений період і лише з метою захисту інтересів правосуддя;

— право на доступ до адвоката (право зв'язатися з адвокатом, право на візит адвоката, право на присутність адвоката під час допиту). Особам, які не мають коштів для оплати таких послуг, повинна надаватися безкоштовна правова допомога. При цьому повинна бути гарантована конфіденційність як при реалізації права зв'язатися з адвокатом, так і під час його візиту;

— право на доступ до лікаря, включно з правом бути оглянутим лікарем. Прохання затриманого бути оглянутим лікарем повинно виконуватися завжди. Співробітники правоохоронних органів не мають права вирішувати, в яких випадках прохання може бути задоволене, а в яких — ні. Медогляд на прохання затриманого може бути проведений вибраним ним лікарем, але в такому випадку огляд здійснюється за рахунок затриманого. Медичне обстеження повинне відбуватися таким чином, щоб розмову між лікарем і пацієнтом не було чути представникам правоохоронних органів.

Результати кожного медичного обстеження затриманого, його заяви і висновки лікаря офіційно протоколюються лікарем і передаються затриманому та його адвокату. Конфіденційність медичної інформації повинна бути строго дотримана, при цьому сам затриманий може на неї посилатися.

Про свої права затриманий повинен бути повідомлений негайно. Його повинен повідомити той, хто взяв його під варту, а не слідчий, який прийшов через добу, щоб пред'явити звинувачення (як це часто-густо робиться зараз).

А тепер знову дозволю собі процитувати звіт делегації Європейського комітету проти тортур:

«Затримані особи часто не мали можливості повідомити своїх близьких стосовно утримання під вартою протягом декількох годин (інколи днів) після фактичного затримання. Те саме стосується доступу до адвоката, який надавався лише після попереднього опитування оперативними офіцерами або в момент складання протоколу затримання чи навіть пізніше.

Стосовно письмової пам’ятки про права слід зазначити, що вона надавалась затриманим особам в основному вже після складення протоколу про затримання, а не на самому початку затримання. Крім того, зазначена пам’ятка викладена мовою, важкою для зрозуміння особі без юридичної освіти, а також у більшості випадків затриманим особам не було надано копію цього документа».

«Особиста справа» як захист від катувань

Одним із стандартів, який передбачає захист від катувань та неналежного поводження, є чітка фіксація всього, що відбувається із затриманим з моменту затримання. Причому, в єдиному документі — досьє або особовій справі. Зараз у нас такого документа просто немає, розрізнені відомості про затриманого зберігаються в різних журналах, яких близько двадцяти. Тому пропонується ввести єдиний документ — «Особову справу», в якій відбивалося б усе, що пов'язано із затриманим, всі заходи, що були застосовані до нього, а саме:

— час, коли особу було позбавлено волі, тобто момент, з якого особа була зобов'язана залишатися із співробітником правоохоронних органів, незалежно від місця затримання особи;

— мотиви затримання;

— час, коли особа була проінформована про свої права;

— фіксація ушкоджень, проявів душевної хвороби і т.і.;

— час, коли були сповіщені близькі (консул, адвокат тощо);

— час, коли вони відвідали затриманого;

— час, коли затриманого оглянув лікар;

— час, коли затриманому запропонували їжу, питну воду;

— час, коли проводився допит;

— час, коли особу було переведено до іншого закладу або звільнено і т.п.

Під пунктами, де йдеться про речі, що можуть бути у розпорядженні затриманого, про факт повідомлення йому про його права, про його відмову в застосуванні якогось із прав — повинен стояти підпис затриманого. Адвокат повинен мати доступ до цього документа.

Така особова справа повинна весь час супроводжувати людину: почали заповнювати в черговій частині, потім повезли в СІЗО і т.і.

На моє запитання, хто саме буде заповнювати досьє на затриманих (адже кожен з нас розуміє, що написати можна все, що завгодно), представник омбудсмена Юрій Бєлоусов, керівник департаменту секретаріату з питань реалізації національного превентивного механізму, відповів: «Я вважаю, що цю форму повинен заповнювати співробітник чергової частини. Він не проводить слідчі дії, йому, за великим рахунком байдуже, винна людина чи ні. Він не є особою зацікавленою. Він приймає затриманого і повинен відповідати за його благополуччя. Новий КПК визначає, що в органі досудового розслідування має бути особа, яка уповноважена відповідати за права затриманих. Ми ж вважаємо так: якщо людина має відношення до розслідування, вона не може бути повністю об'єктивною. У світовій практиці подібні досьє заповнює офіцер чергової частини».

«Але ж немає гарантії, що цей співробітник правоохоронних органів буде правдиво заповнити цю форму», — заперечила я. «А зараз які гарантії? Зараз взагалі неможливо це все проконтролювати. Потрібно бути дуже кваліфікованим фахівцем, щоб зрозуміти, де можна знайти потрібну інформацію, якщо її взагалі можна знайти. Заповнюється величезна кількість журналів, що знаходяться в різних місцях. В один журнал записують відомості про надання медичної допомоги, в іншій – про виведення з камери і т.п. А так — все в одному документі. Можна одразу дізнатися, чи годували людини і коли, чи виводили її з камери і коли, а також — куди виводили, скільки часу тривала слідча дія, чи оглядав затриманого лікар до і після допиту і т.і. Це в будь-якому випадку дасть хоч якісь гарантії належного поводження».

«І людей відразу ж перестануть катувати в міліції?» — запитала я. «На жаль, тортури в поліції трапляються і в розвинених країнах, і у Великій Британії, і у США, і у Франції. Масштаби, звісно, інші. Бачите, пропоноване нами «Особова справа» — це лише один з інструментів попередження катувань. Є й інші, і у комплексі вони працюють, — відповів Юрій Бєлоусов. — Якщо цей інструмент застосовуватиметься, в нас буде більше можливостей для контролю ситуації. Ми несподівано приїжджаємо з інспекцією в районне відділення, виявляємо затриманих і запитуємо їх особові справи. Якщо досьє не заповнено або взагалі не заведено, це вже привід для підозр, що із затриманими поводяться неналежним чином».

(Далі буде)