Як добитися компенсації: справа про слизьку підлогу і зламану ногу

Хто не читав історії про те, як яка-небудь бідна людина, потрапивши в аварію чи покалічившись на ґанку великого супермаркету, отримувала такі компенсаційні виплати, завдяки яким могла все життя не працювати? Всі читали. Тільки є одне «але» — подібні історії зазвичай трапляються десь в Америці. Ні, у нас, звичайно, і під машини потрапляють, і ноги ламають на слизькій підлозі в супермаркетах. Ось тільки домогтися компенсацій — та не таких, які б забезпечили потерпілого до кінця життя, а тих, які б хоч трохи підтримали в нещасті, — це, я вам скажу, битва, яка не кожному до снаги.

На початку серпня одну таку битву було виграно у Верховному суді. Тривала вона вісім з половиною років. А тепер — подробиці.

Отже, в 2010 році у взуттєвому магазині «Інтертоп» на проспекті Перемоги, біля Політехнічного інституту, жінка, підходячи до каси, посковзнулася на мокрій кахельній підлозі і впала. На щастя, вона прийшла в магазин з подругою, та одразу викликала швидку. У черговій лікарні діагностували перелом шийки стегна. Постраждала майже два тижні пролежала в лікарні, потім ще три тижні після виписки була прикута до ліжка. Ще майже півроку проходила на милицях. Нарешті медико-соціальна експертна комісія визнала її інвалідом II групи довічно. Простіше кажучи, до кінця днів вона приречена пересуватися з тростиною, кульгаючи, і регулярно проходити реабілітацію. Ось так сходила по покупки...

Тепер про фінансовий бік справи. Постраждала була «молодою пенсіонеркою», але, отримуючи пенсію, працювала, щоб утримувати своїх уже дуже немолодих батьків. Коли трапилася ця біда, вона влізла в борги — лікування та ліки сьогодні, на жаль, недешеві. Та плюс через неможливість ходити їй довелося купити ноутбук, щоби продовжувати працювати і заробляти на себе, на лікування, на батьків...

(Боже, по якому тонкому льоду ми ходимо!)

...Повернімося до мокрої підлоги. У гіпермаркетах, в тому ж «Ашані», наприклад, іноді можна побачити оголошення «Обережно, мокра підлога!». У взуттєвому ж магазині, де дістала перелом героїня історії, ніякого оголошення не було. Постраждала, природно, подала позов до суду з вимогою відшкодувати витрати на лікування та моральну шкоду. Спочатку вона просила стягнути 10 тис. грн майнової шкоди і 250 тис. грн моральної плюс судові витрати. (Від себе зауважу, що це ще дуже скромні вимоги, враховуючи, що в одну мить життя позивачки було зламано разом зі стегновою кісткою.)

Минуло п'ять років. Шевченківський районний суд Києва відмовив у позові. Цитую рішення ВС у справі: «Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції з посиланням на Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України… зазначав, що позивач не надала доказів, що до районної державної адміністрації надходило повідомлення про нещасний випадок, який з нею стався, проводилось відповідне розслідування зі складанням акта»... І далі про те, що жінка, прикута до лікарняного ліжка, повинна була звертатися до районної держадміністрації, Фонду соціального страхування, небесної канцелярії і ще до цілого натовпу чиновників і менеджерів фірми.

Постраждала негайно звернулася до Апеляційного суду Києва, і той у грудні 2015 року частково задовольнив скаргу, стягнувши на її користь 1744 грн матеріальної і 50 тис. грн моральної шкоди. Апеляційна інстанція, виносячи рішення на користь позивачки, враховувала і те, що з листопада по березень у магазинах було встановлено режим додаткового прибирання, і те, що в день, коли сталося нещастя, в Києві лежав сніг (це — на користь магазину), і те, що того нещасливого дня потерпіла була взута у зручне взуття на низьких підборах. Прибиральниця казала, що прибирала того дня сухою ганчіркою, але судді взяли до уваги той факт, що вона працювала в магазині й тому її могли змусити свідчити на користь роботодавців.

Представники магазину звернулися до вищої судової інстанції. І та ухвалила залишити касаційну скаргу ТОВ без задоволення, а рішення Апеляційного суду Києва — без змін.

Ця справа є дуже цікавою і ще більш показовою для української судової практики, вважає наш експерт Надія Івашкова, керуючий партнер адвокатського об'єднання «Івашкова, Купченко і партнери»:

— В Європі сума компенсацій потерпілим зазвичай набагато більша (навіть з урахуванням загальної різниці в доходах між громадянами ЄС і України). Так, наприклад, Клоді Мадонадо (Франція), яка посковзнулася і зламала руку, виходячи із закладу, отримала компенсацію 38 тис. євро. І майже прозивним стало ім'я Стелли Лібек (США), яка отримала в 1992 році опік третього ступеня від занадто гарячої кави й відсудила у McDonald's 640 тис. дол. компенсації. Так, саме ця бабуся, вірніше, її адвокати навчили Мак робити попереджувальні написи на стаканчиках і упаковці пиріжків про те, що продукт може бути занадто гарячим.

В Україні такі справи можна перерахувати по пальцях. Найперша з мені відомих — 2000 року Придніпровський районний суд м. Черкаси стягнув з тролейбусного парку 7500 грн моральної шкоди (еквівалент 1400 дол. на той момент) компенсації дівчинці, яку вдарило струмом на вході в тролейбус. Справа встояла у вищій інстанції, тоді ще при «перегляді в порядку нагляду», але вразила мене обсягом і якістю доказів, які довелося надати представнику позивача для підтвердження своєї правоти й обґрунтування суми позову. І можу назвати куди більше справ, переможних для клієнтів-відповідачів, і ще більше випадків, коли клієнт-позивач, оцінивши витрати, ризики і прогнозовану тривалість судового процесу, вирішував «все пробачити і забути» й узагалі до суду не звертатися.

Чому ситуація в Україні саме така і що робити, щоб її змінити?

Справи про збиток, заподіяний споживачам у процесі купівлі товарів або послуг, вельми копіткі в доведенні. Необхідно довести наявність порушень з боку суб'єкта, який надає товари або послуги, і причинно-наслідковий зв'язок між цими порушеннями та заподіяною шкодою. Особливу увагу слід приділити обґрунтуванню розміру моральної шкоди, оскільки українські суди, схоже, презюмують догму, що «ми всі прийшли в цей світ, щоби страждати», і щоб переконати їх в обґрунтованості суми компенсації, треба дуже постаратися. Але найголовніше — це своєчасний і повний збір доказів у справі! Записи відеокамер у магазинах зберігаються зазвичай недовго, і дуже важливим є вчасно і грамотно їх витребувати. Ще важливіше вчасно виявити свідків і за можливості зафіксувати їхні свідчення, провести цілу низку формальних заходів для належної фіксації порушень майбутнього відповідача. Цивільний процес в Україні — змагальний, строки надання доказів жорстко регламентовані. Крім того, значна частина подібних справ потребує проведення судових експертиз, і дуже важливо, які запитання сторони поставлять експерту і як їх сформулюють.

Тому в подібних справах позивачі-споживачі і відповідачі — суб'єкти господарювання від самого початку перебувають у нерівних умовах. Ламають ноги в магазинах та іншим чином страждають від деліктів, як правило, люди невеликого достатку. Часто настільки невеликого, що їм важко сплатити навіть мінімальні, значно нижчі за середні по юридичному ринку витрати на професійну правову допомогу, і постраждалі змушені відмовитися від ідеї йти до суду по захист своїх прав. Західні правові системи, зокрема США, «вирівнюють» шанси позивачів і відповідачів у конкурентному змагальному процесі дуже просто: 1) суми компенсації постраждалим виплачуються справді значні; 2) в цих категоріях справ поширеними є так звані гонорари успіху, або, як їх називають американці, no win, no fee, тобто позивач не несе витрат на юридичну допомогу на стадії її надання, але в разі присудження компенсації гонорари адвокатів також великі (зазвичай від 30% до 50% від присудженої компенсації); 3) дедалі більшого поширення набуває фінансування судових витрат (litigation funding) спеціальними венчурними фондами, коли позивач укладає договір з таким фондом щодо фінансування судових витрат (не тільки адвокатських послуг, а й судового збору, експертиз тощо), натомість зобов'язуючись віддати такому фонду значну частину гонорару в разі перемоги.

На жаль, Україна сьогодні нескінченно далека як від прогнозованої практики щодо деліктних спорів, з істотними сумами відшкодування для потерпілих, так і від практики легальних гідних сум гонорарів для адвокатів, і одним, навіть найпрекраснішим і найсправедливішим рішенням Верховного суду щодо деліктного позову споживача ситуацію не виправити. Але це не означає, що постраждалим треба впадати у відчай, адже дорогу здолає той, хто йде, і судова практика теж змінюється.

Поради для постраждалих у подібних справах є дуже простими: викликайте швидку допомогу просто на місце події, збирайте чеки на лікування (компенсації підлягає, звичайно ж, не тільки моральний, а й матеріальний збиток, але він потребує документальної фіксації). Багато доказів, які не було зібрано вчасно, згодом зібрати буде вже неможливо. Тому дуже важливо своєчасно, якомога швидше, залучити до справи адвоката. Якщо вам погано, боляче і не до того — нехай це зроблять родичі. Адже правильний початок справи великою мірою визначає її подальший успіх.