Правки Лозового: не все так просто з експертизою

Попри те, що я давно й плідно співпрацюю з інтернет-виданням «Ракурс», яке становить собою один з небагатьох прикладів професійного журналістського продукту, не можу втриматись від коментаря, спричиненого здивуванням від публікації статті «Померти — не можна поховати?» кандидата юридичних наук, заслуженого юриста України Володимира Сущенка. 

Допис пана Сущенка присвячений одній з тих поправок до Кримінального процесуального кодексу України, які були внесені «з голосу» народним депутатом Андрієм Лозовим і проголосовані з брутальним порушенням Регламенту Верховної Ради в інтересах кількох людей з Адміністрації президента. А саме, відповідно до цієї новації, з 16 березня 2018 року будь-яка експертиза в кримінальному провадженні може бути призначена лише слідчим суддею, в той час як раніше експертиза, якщо вона не обмежувала права та свободи людини, призначалась слідчим або прокурором.

Мета, задля досягнення якої була внесена ця «поправка Лозового» (зрозуміло, що народний депутат Лозовий лише озвучив те, що його попрохали зачитати вголос, тож правильніше було б говорити про «поправку Філатова»), є очевидною. Відповідно до КПК України, розмір матеріальної шкоди, завданої злочином, повинен встановлюватись лише шляхом проведення експертизи. До 16 березня 2018 року такі експертизи при розслідуванні корупційних злочинів призначались безпосередньо детективами НАБУ, й прослідкувати, хто саме з експертів чи яка експертна установа залучені НАБУ для її проведення, чиновникам Адміністрації президента було доволі проблематично (тим більше що НАБУ має своїх «домашніх» експертів, дуже чутливих до неофіційних прохань керівників Бюро). Але тепер завдяки «поправці Лозового» ухвали про проведення таких експертиз будуть розміщуватись Солом’янським райсудом Києва у відкритому доступі на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень. А з тим, щоб НАБУ не змогло отримати ухвалу в жодному іншому суді, окрім Солом’янського (треба визнати, що Ситник дійсно грішив тим, що брав дуже сумнівні санкції в судді Галицького районного суду Львова, якого НАБУ «підвісило на гачок»), до КПК України внесли ще одну правку, згідно з якою клопотання слідчих з 16 березня 2018 року можуть розглядатись виключно в суді за місцем юридичної реєстрації органу досудового розслідування.

Про глобальні наслідки подібних новацій їхній реальний автор, себто заступник глави Адміністрації президента України Олексій Філатов, звісно ж, не замислювався. Тим більше Філатова не бентежить та обставина, що тепер процедура призначення експертизи триватиме не лічені години, а щонайменше тиждень. А між тим експертиза в кримінальних провадженнях призначається не тільки для встановлення розміру шкоди, завданої державі заступником міністра оборони чи головою Державної фіскальної служби. Через це ускладнення та затягування процедури призначення експертиз призведе не тільки до невиправданого і, скажімо прямо, безглуздого збільшення навантаження на суддів, а й унеможливить у багатьох випадках проведення на належному рівні судово-медичної експертизи й створить колосальні проблеми для учасників (передусім потерпілих) кримінальних проваджень.

Фахівці, ознайомившись з «поправками Лозового», негайно почали бити на сполох. Справді: про яку судово-медичну експертизу потерпілих може йтися у випадку, наприклад, умисного заподіяння легких тілесних ушкоджень чи зґвалтування, якщо експертиза буде проведена лише за тиждень, а то й два, після реєстрації кримінального провадження? Чи інший приклад — судово-медична експертиза трупів у випадку, якщо лікарська установа не може видати свідоцтво про смерть (наприклад, якщо людина померла в лікарні, провівши там менш як одну добу, або померла за межами лікарні від нещасного випадку, самогубства, злочину, раптового захворювання, загострення хронічної хвороби тощо). Де мають зберігатись такі трупи до отримання ухвали слідчого судді та який сенс матиме ця експертиза після того, як тіло тиждень чи більше пролежало на балконі в родичів померлого або у дворі райуправління поліції?

Але заслужений юрист України натомість стверджує, що призначення експертизи судом ніяк не вплине на права та інтереси громадян і не перешкоджатиме ефективному проведенню досудового розслідування. А заяви щодо шкідливості «поправок Лозового» він вважає надуманими: мовляв, «комусь цей ажіотаж та істерія потрібні в політичних цілях».

Ось як мотивує свої міркування кандидат юридичних наук: «По-перше, розберімося із самим фактом фізичної смерті людини. За всіма законами природи вона відбувається у трьох формах: 1) не насильницька, або природна, внаслідок старіння організму, невиліковної хвороби або нещасного (не передбачуваного заздалегідь) випадку смертельного травмування; 2) насильницька — убивство, вчинене в різний спосіб; 3) зникнення людини з підозрою про її убивство або природну смерть, коли тіло зниклого не вдається розшукати, упізнати та поховати. Слід розрізняти ці види смерті та їхні причини. <…> Правила встановлення і фіксації причин смерті людини, передбачені КПК, стосуються лише фактів насильницької смерті. <…> Щодо фактів ненасильницької смерті людини, то за чинного правового регулювання і належного його виконання не бачу жодних серйозних проблем у реалізації права людини на життя та смерть».

По-перше, є  юридична смерть людини (тобто припинення цивільної правоздатності особи, яка перестає бути суб’єктом цивільних прав і обов’язків) та біологічна. Зникнення людини за обставин, які дозволяють припускати її смерть, зовсім не тотожне біологічній смерті людини, а лише слугує підставою для визнання судом за заявою зацікавленої особи такої людини померлою. У разі, якщо надалі людина, визнана судом померлою, виявиться живою, то судове рішення переглядається за нововиявленими обставинами, а юридична смерть скасовується.

Що ж стосується біологічної смерті (яку пан Сущенко називає «фізичною»), то за соціально-правовою класифікацією походження смерті розрізняють смерть природну, тобто від внутрішніх факторів (похилий вік, захворювання тощо), та насильницьку — від зовнішніх факторів. Зовнішні фактори насильницької смерті можуть бути механічними (приклад — загибель людини внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, утоплення чи падіння на тверду поверхню з висоти росту), фізичними (дія низької та високої температури, електричного струму, радіоактивного випромінювання), хімічними (отруєння) тощо. При цьому немає жодного значення, хто саме й внаслідок чого застосував до людини ці зовнішні фактори — це може бути й нещасний випадок, і самогубство, і злочинне посягання іншої особи.

Отже, нещасний випадок — це різновид насильницької смерті.

По-друге, правила «встановлення і фіксації причин смерті людини, передбачені КПК», стосуються не «вбивств, вчинених у різний спосіб», а всіх без винятку випадків, коли лікар не може або не має повноважень видати лікарське свідоцтво про смерть.

Видати таке свідоцтво лікар, що спостерігав померлу людину за її життя, уповноважений лише в двох випадках — якщо людина померла в лікарні, провівши там понад одну добу, або якщо померла за межами лікарні під систематичним наглядом лікаря внаслідок похилого віку або тяжкої хронічної хвороби. У всіх інших випадках лікарське свідоцтво про смерть, без якого неможливо легально поховати померлого, виписує тільки судово-медичний експерт, для чого реєструється кримінальне провадження та призначається судово-медична експертиза. Але якщо раніше експертизу міг призначити слідчий Нацполіції впродовж буквально години після надходження повідомлення про смерть людини за межами лікарської установи, то тепер єдиною законною підставою для прийняття тіла моргом бюро судово-медичної експертизи є ухвала слідчого судді.

Порядок направлення тіла в морг у разі, якщо йдеться про насильницьку смерть, смерть у лікарні за умови перебування там менш як одну добу чи смерть за неочевидних причин (тобто коли лікар не може зразу ж видати лікарське свідоцтво про смерть), з 16 березня 2018 року є таким.

Спочатку слідчий або прокурор має внести повідомлення в Єдиний реєстр досудових розслідувань, після чого прокуратура вирішує питання про призначення процесуального керівника. Після винесення постанови про призначення процесуального керівника та прийняття слідчим кримінального провадження слідчий готує текст клопотання до суду з проханням дозволити судово-медичну експертизу трупа. Клопотання направляється в прокуратуру для погодження з процесуальним керівником. Після отримання пошти, реєстрації кореспонденції та розгляду проекту клопотання прокурор його погоджує й через канцелярію прокуратури клопотання повертається в орган досудового розслідування.

Вибравши зручний для себе день, слідчий везе клопотання до суду за місцем юридичної реєстрації органу досудового розслідування. Якщо йдеться про місто Київ та Київську область, то тепер всі клопотання з усіх територіальних підрозділів поліції розглядатиме лише Шевченківський райсуд столиці, оскільки саме в цьому районі зареєстровані Головне управління Національної поліції України в м. Києві та Головне управління Національної поліції України в Київській області (районні управління не є юридичними особами). Якщо йдеться про інші області, то слідчим доведеться їхати з районів у обласний центр, до того суду, на території діяльності якого зареєстроване відповідне Головне управління Національної поліції України.

Якщо слідчому вдасться здати клопотання в канцелярію суду, він має чекати, доки дійде черга до його розгляду (за законом на це відводиться п'ять днів, але буває, що суддя не може впоратися з розглядом справ такої категорії й упродовж півроку — прикладів тому безліч). Якщо ж родичі померлого не умовлять слідчого здати клопотання в канцелярію суду особисто, то воно попрямує в храм правосуддя звичайною поштою й буде зареєстровано не раніше як за три дні.

Після реєстрації клопотання в канцелярії суду система автоматичного розподілу має обрати слідчого суддю, потім суддя призначає дату судового засідання й надсилає повістки слідчому, прокурору та родичам померлого. При цьому сторона має отримати повістку не пізніше як за три дні до дати засідання.

Нарешті в призначений день і час, якщо суддя не захворів, не перебуває в нарадчій кімнаті по іншій справі й т. п., відбувається судове засідання, за підсумками якого суддя, вислухавши думку слідчого, прокурора та родичів померлого, йде в нарадчу кімнату й пише ухвалу про задоволення клопотання слідчого, погодженого з прокурором, про надання дозволу на проведення судово-медичної експертизи трупа.

Як показує досвід, отримання ухвали судді займає щонайменше один тиждень, впродовж якого родичі повинні будуть самі зберігати тіло людини, яка, наприклад, загинула внаслідок нещасного випадку чи раптового загострення хронічної хвороби. Неважко також уявити емоції експертів, які будуть змушені намагатися шляхом розтину встановити причини смерті після того, як тлінні рештки полежали тиждень о літній порі.

Ще гірша ситуація з судово-медичним обстеженням живих — потерпілих, підозрюваних та інших осіб, — оскільки дуже часто результативність експертизи залежить від того, наскільки швидко вона проведена після вчинення ймовірного злочину. Щодо особливостей судово-медичної експертизи, яка призначається в разі розслідування, наприклад, статевих злочинів, помиляється той, хто вважає, що потерпілій або потерпілому достатньо просто не приймати водні процедури впродовж тижня в очікуванні на ухвалу слідчого судді. А гематоми, набряки слизової оболонки чи крововиливи, мовляв, можуть зберігатись у незмінному вигляді необмежено довго.

Не можу не втриматися, щоби не прокоментувати ще одну розлогу цитату: «Зауважимо, що в СРСР було заборонено проведення експертиз, у тому числі й судово-медичної, трупа людини поза межами досудового розслідування злочину. Розв’язали проблему таким чином: після огляду місця події можливого злочину, включно з оглядом трупа людини, слідчий своєю письмовою вказівкою направляв тіло до судово-медичного експерта, який де-факто у лічені години проводив судово-медичне дослідження і надавав слідчому напівофіційну довідку про причини смерті. Після цього слідчий ухвалював постанову про призначення судово-медичної експертизи трупа, попередньо офіційно розпочавши досудове розслідування, і судово-медичний експерт оформляв письмовий експертний висновок про причини насильницької смерті. Всі інші випадки смерті людини фіксували й оформляли поза межами кримінального процесу. <…> Просто раніше цю недолугість слідчі та прокурори могли обходити без суду і проводячи так зване попереднє обстеження трупа, а потім оформляючи його як висновок судово-медичної експертизи. Тепер цю процедуру підв'язали під рішення суду, що за нормальної роботи всіх інституцій, включно з дотриманням стандартів «здорового глузду і розумних строків» держави не повинно створювати занадто великих труднощів».

Звісно, ніколи в СРСР випадки раптової смерті людини, коли лікар не міг видати лікарське свідоцтво про смерть, не оформляли поза межами кримінального процесу. Інша річ, що до 20 листопада 2012 року Кримінально-процесуальний кодекс України містив статтю 97, яка встановлювала таку стадію кримінального процесу, як дослідча перевірка, за результатом якої слідчим, прокурором або органом дізнання приймалось процесуальне рішення про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні кримінальної справи. І тому тіла померлих у разі, якщо кримінальний характер смерті не був очевидним, відправляли не на експертизу, а на дослідження в порядку статті 97 КПК України.

У разі якщо підстав для подальшого порушення кримінальної справи за результатом судово-медичного дослідження виявлено не було, виносилась відповідна відмовна постанова. Якщо ж були підстави порушити кримінальну справу, то після винесення відповідної постанови ще й виносилась постанова про проведення експертизи. Експерт, який перед тим провів розтин, попереджався про кримінальну відповідальність за відмову від надання експертного висновку та за надання завідомо неправдивого експертного висновку й писав висновок експертизи на підставі свого ж акта судово-медичного дослідження, який набував статусу письмового доказу. Аналогічним чином проводились судово-медичні обстеження живих осіб. При цьому робилось це у повній відповідності до тодішнього процесуального законодавства.

Проведення судово-медичних досліджень було припинено у зв’язку з ухваленням нового Кримінального процесуального кодексу України, який не передбачає такої стадії, як дослідча перевірка. Тому з 20 листопада 2012 року в кримінальних провадженнях проводяться тільки експертизи, які з 16 березня 2018 року можуть призначати виключно слідчі судді. Але оскільки це неминуче призведе до неможливості проводити судово-медичну експертизу в стислі строки, зараз принаймні у двох регіонах України — м. Києві та Одеській області — прокуратура вирішила без будь-яких законних підстав повернутися до практики проведення судово-медичних досліджень.

Формально кажучи, морги бюро судово-медичної експертизи не можуть відмовитись приймати трупи для встановлення причин смерті на підставі лише направлення слідчого без ухвали слідчого судді, оскільки не був скасований наказ Міністерства охорони здоров’я «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» від 17 січня 1995 року №6. Ним, зокрема, затверджені досі чинні Правила проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи. Безсумнівно, нехтування прокуратурою приписами КПК України дозволить зняти соціальну напругу, спричинену «поправкою Лозового» та необхідністю зберігати трупи до отримання ухвали слідчого судді про проведення судово-медичної експертизи. Але при цьому можуть виникнути інші проблеми, якщо після дослідження трупа все ж таки доведеться призначати судово-медичну експертизу (наприклад, у разі, якщо в результаті розтину були виявлені ознаки «кримінального» характеру насильницької смерті).

Оскільки судово-медичне дослідження не передбачено чинним законодавством, не факт, що експертний висновок, зроблений на підставі попереднього дослідження, буде визнаний судом як належний доказ. Особливо якщо дослідження робив один експерт, який не попереджався (і не міг попереджатись) про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий експертний висновок, а сам висновок по матеріалах цього дослідження склав і підписав інший експерт. При цьому жодні посилання на наказ Міністерства охорони здоров’я України від 17 січня 1995 року №5, який був виданий задовго не тільки до ухвалення нового КПК України, але навіть до ухвалення Конституції України, суд, звісно, до уваги не візьме.

Ось яку купу проблем для величезної кількості людей породила незначна, здавалося б, поправка до Кримінального процесуального кодексу України, яку кандидат юридичних наук вважає цілком прийнятною.