Померти — не можна поховати?

Комусь вигідно створювати ажіотаж навколо встановлення факту смерті людини та її поховання за віковими релігійними традиціями та ритуалами нашого народу. Не лише ЗМІ, а й міністр внутрішніх справ, деякі народні депутати, політики, політтехнологи, навіть окремі судді, прокурори та адвокати днями забили на сполох щодо «раптово» виниклих проблем зі встановлення факту смерті людини та її вчасного поховання. Вони заявляють, що правки до КПК, запропоновані нардепом-радикалом Андрієм Лозовим і схвалені ВРУ, які набувають чинності у четвер, 15 березня 2018 року, створили невимовні перешкоди у своєчасному похованні будь-якої померлої людини. Нібито внаслідок цих змін розпочнеться колапс в діяльності слідчих, прокурорів і суддів. А найгірше — відповідні проблеми, пов’язані зі смертю і похованням померлого, що нібито триватимуть невідомо скільки, й ніхто не знає, «де і скільки часу зберігатиметься тіло до того, як держава дозволить його поховати»...

Насправді все значно простіше й однозначніше.

По-перше, розберімося із самим фактом фізичної смерті людини. За всіма законами природи вона відбувається у трьох формах: 1) не насильницька, або природна, внаслідок старіння організму, невиліковної хвороби або нещасного (не передбачуваного заздалегідь) випадку смертельного травмування; 2) насильницька — убивство, вчинене в різний спосіб; 3) зникнення людини з підозрою про її убивство або природну смерть, коли тіло зниклого не вдається розшукати, упізнати та поховати. Слід розрізняти ці види смерті та їхні причини.

По-друге, встановлення і фіксація кожного виду смерті має і суто медичні, і нормативно-правові процедури та відповідні наслідки, зокрема щодо поховання тіла померлої/загиблої людини.

До речі, аналіз змісту КПК України дозволяє дійти висновку, що приписи принаймні 20 його статей не дозволяють органам досудового слідства, прокуратурі та суду проявляти свавілля та тяганину щодо своєчасного встановлення факту насильницької смерті й надання дозволу на поховання тіла померлої/загиблої людини. Крім КПК є ще приписи Закону України «Про судову експертизу», що також надають додаткові відповіді на виниклі запитання.

По-третє, правила встановлення і фіксації причин смерті людини, передбачені КПК, стосуються лише фактів насильницької смерті. В такому разі справді слід виконати певні нормативні процедури. Це огляд трупа, призначення судово-медичної експертизи тіла та дозвіл органів досудового слідства чи суду на його поховання. Так, при цьому дійсно виникають певні процесуальні складнощі у встановленні причин смерті, коли на тілі відсутні явні та однозначні ознаки насилля.

Законодавець заборонив судово-медичні експертизи тіла поза межами кримінального провадження та без відповідного судового контролю (дозволу суду). Зроблено це було для того, щоб запобігти свавіллю під час розслідування фактів насильницької смерті й для забезпечення природного права людини (рідних і близьких померлого/загиблого) на життя і смерть.

Важливим правилом, яке мало би спростити цю процедуру, було би встановлення законодавцем можливості призначення і проведення судово-медичної експертизи трупа людини до початку кримінального провадження (досудового розслідування). За умови, коли у органів досудового слідства є можливість довести суду обґрунтовану підозру, що смерть людини могла настати в результаті насильницьких дій.

Зауважимо, що в СРСР було заборонено проведення експертиз, у тому числі й судово-медичної, трупа людини поза межами досудового розслідування злочину. Розв’язали проблему таким чином: після огляду місця події можливого злочину, включно з оглядом трупа людини, слідчий своєю письмовою вказівкою направляв тіло до судово-медичного експерта, який де-факто у лічені години проводив судово-медичне дослідження і надавав слідчому напівофіційну довідку про причини смерті. Після цього слідчий ухвалював постанову про призначення судово-медичної експертизи трупа, попередньо офіційно розпочавши досудове розслідування, і судово-медичний експерт оформляв письмовий експертний висновок про причини насильницької смерті. Всі інші випадки смерті людини фіксували й оформляли поза межами кримінального процесу.

Звісно, рівень довіри громадян до слідчих, прокурорів і судових медиків був доволі високим. Хоча суттєві помилки в цій царині також траплялися. Але вони були поодинокими, а не системними.

Процедури, пов’язані зі встановленням факту і причин насильницької смерті людини та похованням її тіла, врегульовані також іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, спільним наказом МВС, Міністерства охорони здоров’я та Генеральної прокуратури України від 29 вересня 2017 року №807/1193/279 «Про затвердження Порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції, закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини», яким фактично і передбачені всі процедури, пов’язані зі встановленням факту смерті людини, як насильницької так і ненасильницької (природної). Факт смерті людини реєструється державою за правилами, встановленими Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції від 18 жовтня 2000 року №52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції від 24 грудня 2010 року №3307/5), зареєстрованими в Мін’юсті 18 жовтня 2000 року за №719/4940.

Вся ця законодавча і нормативно-правова база загалом узгоджена поміж собою і за умови її належного виконання не повинна створювати будь-яких додаткових труднощів у питаннях встановлення факту смерті, його державної реєстрації та своєчасного поховання тіла померлої людини.

Щодо фактів ненасильницької смерті людини, то за чинного правового регулювання і належного його виконання не бачу жодних серйозних проблем у реалізації права людини на життя та смерть.

Біда нашої держави й суспільства, включно з фахівцями у галузі правоохоронної діяльності та забезпечення прав і свобод людини, полягає в тому, що ми погано знаємо ці правила і ще гірше — їх виконуємо. А державний чиновницький апарат часто-густо не розуміє категорій «здоровий глузд» і «розумні строки» у реалізації прав і свобод людини. Замість того, щоби служити людині, інституції державної влади та органів місцевого самоврядування часто створюють штучні перепони в реалізації цих прав і свобод. А політики й політтехнологи використовують недолугість чиновників на свою користь — щоб створювати ажіотаж навколо проблем, яких немає, якщо послуговуватися знаннями, здоровим глуздом і розумними строками. Загальна наша проблема і біда сьогодні — це суцільна недовіра один до одного та безвідповідальність один перед одним, а між державою і людиною в цьому контексті — взагалі прірва.

Комусь цей ажіотаж та істерія потрібні в політичних цілях. Як уже було вказано вище, всі часи, включно з періодом СРСР, судово-медичну експертизу трупа людини не можна було проводити до стадії порушення кримінальної справи. Тепер це — внесення відомостей в ЄРДР і початок кримінального провадження. Просто раніше цю недолугість слідчі та прокурори могли обходити без суду і проводячи так зване попереднє обстеження трупа, а потім оформляючи його як висновок судово-медичної експертизи. Тепер цю процедуру підв'язали під рішення суду, що за нормальної роботи всіх інституцій, включно з дотриманням стандартів «здорового глузду і розумних строків» держави не повинно створювати занадто великих труднощів.

Тепер щодо територіальної юрисдикції судів. Попри те, що проведена «оптимізація структури судів» є складовою нинішньої недореформи, слід зауважити, що якщо будуть дотримані заяви керівництва ДСА і ВРП про те те, що об'єднання судів не призведе до фактичної ліквідації тепер вже структурних підрозділів єдиних окружних судів (судді залишаться працювати в тих самих приміщеннях і будуть обслуговувати ті самі території, але під іншою назвою), то я не бачу причин і підстав їздити слідчим і процесуальним керівникам в центральні офіси суду для отримання рішення слідчого судді про призначення судово-медичної експертизи. Це рішення можна отримати і у «філії» цього суду на місці. І принцип територіальної юрисдикції при цьому не порушується.

Але хтось придумав, що йдеться лише про судові установи за місцем реєстрації суду як юридичної особи!.. Це дурниця, і якщо вона буде реалізована, то означатиме одне: що «комусь» треба паралізувати роботу правової системи остаточно і призвести до вибухонебезпечної соціально-правової ситуації в країні. А нардепам слід якомога швидше внести уточнення до КПК, дозволивши проведення судово-медичної експертизи трупа людини з ознаками насильницької смерті до внесення відомостей в ЄРДР. Так само як існуючий дозвіл на огляд місця події до такого внесення.

До речі, огляд трупа за участю судового медика або лікаря дозволений і тепер в межах огляду місця події. В переважній частині випадків такого огляду достатньо, щоб визнати наявність ознак насильницької смерті й відповідно внести відомості в ЄРДР, розпочати кримінальне провадження і призначити судово-медичну експертизу. Довіра, професіоналізм, здоровий глузд і розумні строки — ось фундамент, на якому повинна стояти будівля правосуддя в державі. Поки цей фундамент не буде побудований — подібні «землетруси» можуть зруйнувати нашу правову систему остаточно.