Новини
Ракурс
Фото: Людмила Крилова / Ракурс

Реформа ЖКГ: чого чекати українцям найближчим часом

6 вер 2018, 08:32

У платіжках, які кияни отримали в серпні, з’явилася нова графа — вивезення твердих побутових відходів. І хоч було заявлено, що вартість цієї послуги вирахують із загальної суми за утримання будинку, загалом комуналка — через нову методику нарахування — дещо подорожчала.

Loading...

Зважаючи на процеси, що відбуваються в житлово-комунальній сфері, є підозра, що ці зміни — далеко не останні ще до кінця поточного року. Зокрема, мають вирости окремі тарифи. А, скажімо, комерційний облік води, хоч його й відтермінували майже на два роки, в окремих містах, кажуть в Асоціації водоканалів України, можна запроваджувати вже з січня наступного року.

Щодо абонплати, запровадження якої влітку було відкладено до травня 2019року, то уряд уже потурбувався про механізм її нарахування, хоч іще й не встиг затвердити. У Мінрегіонбуді, де готували проект постанови, пропонують прив’язати формулу обчислення абонплати до мінімальної зарплатні. Якщо з цим погодяться, то українці повинні будуть платити за саму наявність послуги, навіть якщо нею не користуються. Та ще й вона автоматично змінюватиметься разом з мінімалкою.

 

Ще одна новація — комерційний облік води й тепла. І хоча закон про комерційний облік у частині штрафів за порушення термінів встановлення загальнобудинкових лічильників тепла й води було відтерміновано до серпня 2020 року, це зовсім не означає, що українцям ще на два роки дозволять забути про перспективу платити за те, чого вони не споживали. Вже зараз Мінрегіонбуд взявся за створення бази даних оснащеності будинків приладами обліку води й тепла.

Поки що рахують прилади обліку

За словами віце-прем’єр-міністра — міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадія Зубка, йдеться про наведення порядку в системі обліку тепла і води у будинках. І якщо раніше органи місцевої влади не мали чітких зобов’язань інформувати про кількість встановлених у регіонах будинкових вузлів комерційного обліку, відтепер такі зобов’язання є. А саму базу даних можна буде побачити на сайті Держенергоефективності. А поки що, за даними профільного міністерства, маємо вкрай низький рівень оснащеності багатоквартирних будинків загальнобудинковими приладами обліку тепла й води. Якщо йдеться про тепло, то це 80% будинків. Лічильники холодної води встановлено у 27% висоток, гарячої — всього у 15%. Щоб доукомплектувати будинки приладами обліку, кажуть у Мінрегіоні, потрібно щонайменше 4,6 млрд грн. Та якщо раніше гроші на будинкові лічильники було закладено в тарифи, зараз їх звідти прибрали. Законом про комерційний облік передбачено, що купувати лічильники і встановлювати їх слід за гроші мешканців, які нічого про це не знають та й знати не хочуть.

«Інвестиційну складову в тарифах постачальники збирали впродовж років, але 100-відсоткового обліку досі немає, — розповідає «Ракурсу» екс-заступник директора «Київводоканалу» з регуляторної політики, юрист Віта Струкова. — Єдиний важіль — штраф за несвоєчасне встановлення приладів обліку — знову перенесли ще на два роки, залишивши поле для маніпуляцій з нарахування. Річ у тім, що закон не дає повноцінного розуміння розподілу спожитих комунальних послуг: ці витрати розподілятимуться чи пропорційно до площі квартир, чи в якийсь інший спосіб, який можуть визначити самі мешканці. Деталізувати нюанси повинна методика, яку розробляв Мінрегіон».

У методиці, зазначає експерт, також має з’явитися поняття мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії для споживачів, які мають квартирні лічильники. Таким чином має бути врегульовано ситуацію, коли одна квартира «прикручує» тепло у себе й догрівається коштом сусідів. Також закон передбачає, що мешканці можуть своїм рішенням ввести так звані поплавкові, або коригуючі коефіцієнти для розподілу обсягу теплової енергії між споживачами у кутових і наріжних квартирах, на перших і останніх поверхах, які зазвичай холодніші.

У скільки обійдеться лічильник

Звертають увагу на те, що інвестиційні програми виявилися не більше ніж фікцією, й фахівці громадської організації «Публічний аудит». До ухвалення закону про комерційний облік споживачі й так мали право за бажанням скинутись із сусідами й придбати будинковий лічильник, але не було обов’язку це робити, нагадує провідний аналітик «Публічного аудиту» Тарас Галайда. «Витрати на будинкові лічильники передбачались у інвестиційних програмах постачальників послуг, які успішно їх не виконували впродовж 2014–2017 років, — пояснює він у коментарі «Ракурсу». — Тепер законотворці вирішили ще раз перекласти ці витрати на населення, зобов’язавши споживачів сплачувати внески за встановлення будинкових лічильників. При цьому народні обранці та НКРЕКП чомусь забули, що на виконання завдань уряду постачальники мали забезпечити 100-відсотковий облік споживання теплової енергії ще до кінця 2016 року».

2016 рік минув, за ним 2017-й, гроші на встановлення будинкових лічильників у складі тарифів успішно зібрані з населення й витрачені хтозна на що, але 100% обліку як не було, так і немає. Зараз народні обранці перегорнули цю сторінку й почали з чистого листа, зобов’язавши споживачів ще раз скинутись на будинковий лічильник. Як зазначає Тарас Галайда, правоохоронні органи показово провели кілька обшуків на ТЕЦ — і на цьому все скінчилось, лічильники не з’явились, зібрані з населення гроші ніхто не повернув.

Фото: Людмила Крилова / Ракурс

«Закон передбачає, що розмір внесків за встановлення комерційних (будинкових) вузлів обліку буде визначатись окремо для кожної будівлі, — конкретизує експерт. — Він залежатиме передусім від моделі самого лічильника та від кількості квартир. Так, наприклад, будинковий лічильник вартістю 50 тис. грн обійдеться кожному споживачеві у 500 грн у будинку на 100 квартир, але в будинках з малою кількістю квартир (10–15) такі витрати можуть сягати 5000 грн і більше на кожну квартиру. А при встановленні трьох лічильників (на опалення, гарячу й холодну воду) відповідно витрати також треба множити на три».

А ще окрім витрат на встановлення будинкових лічильників споживачам доведеться сплачувати й внески на їх обслуговування і заміну. Відкритим залишається й питання вже зібраних упродовж 2014–2017 років грошей на лічильники з населення, їх нецільового використання й можливого повернення. Що ж до порядку встановлення лічильників, то, пояснює експерт, оператор зовнішніх інженерних мереж (водоканал, якщо йдеться про воду) повинен попередити споживачів про намір це зробити не менш як за два місяці. Люди можуть погодитись або встановити лічильник без допомоги водоканалу. Проте якщо мешканці повідомили, що зроблять це самі, але упродовж чотирьох місяців не впоралися із завданням, постачальник послуг більше не чекатиме й встановлюватиме прилади самостійно. А ось гроші як за сам прилад, так і за його встановлення, муситимуть заплатити мешканці будинку. Щоправда, не зразу, а упродовж п’яти років.

Хто виховуватиме сусіда?

Люди ж, яких законодавчо уже зобов’язали платити за те, чого вони не споживали, налаштовані і далі сплачувати лише за фактично спожите згідно з квартирними лічильниками. Принаймні коли йдеться про воду. Експерти зазначають, що в такій позиції закладено своєрідну міну уповільненої дії: якщо накопичиться великий борг, закон дозволяє відключати боржників. Йдеться, звісно, не про окрему квартиру чи навіть групу квартир, а про весь будинок.

«А різниця між тим, що заходить у будинок, і тим, що сумарно показують квартирні лічильники, зазвичай дуже велика, — коментує проблему для «Ракурсу» віце-президент Української асоціації підприємств водопровідно-каналізаційного господарства «Укрводоканалекологія» Ольга Бабій. — Логічно спитати, куди зникає ця вода? Так от,може бути кілька варіантів. Перший — у підвалі вашого будинку працює офіс/магазин/пекарня/аптека/перукарня чи ще щось, і вони користуються водою, врізавшись в загальнобудинкову мережу, але за неї не сплачують. Другий — крадіжки самих мешканців. Ми, зіткнувшись із цим питанням, вирішили з’ясувати, як це відбувається, на прикладі міста Біла Церква. Так от, я особисто пішла на базар, щоби придбати квартирний лічильник для води, і мені його продали в комплекті з магнітом, який занижує показники».

Проте разом із комерційним обліком, відзначає Ольга Бабій, запроваджується й новий підхід загалом: є мешканці будинку — співвласники, і є загальнобудинковий лічильник, а все, що відбувається всередині будинку, це вже стосунки мешканців. «Нас звинувачували в тому, що ми як монополісти можемо не враховувати інтереси споживачів, — додає віце-президент Асоціації водоканалів, — тож ми як монополісти й наполягли на тому, що категорично не хочемо заходити в будинок. Адже якби ми зайшли в будинок, то ми б оцю загальнобудинкову різницю розподіляли самостійно. І всі тоді платили б зокрема й за те, де хто краде. Ідеологія ж закону про комерційний облік і відповідних підзаконних актів полягає в тому, що співвласники будинку самі визначають, що робити з недобросовісними споживачами».

Якщо перекласти зрозумілою для невтаємничених мовою, то це означає, що співвласників просто зіштовхують лобами. Бо, виявляється, тепер самі мешканці повинні будуть з’ясовувати, хто із сусідів встановив магніт, і змушувати їх ті магніти прибрати. А як це робити? Ходити по квартирах ініціативними групами? Навряд чи допоможе. Знаю приклад, коли внаслідок ремонту в одній із квартир було пошкоджено загальнобудинкову мережу, затопило два поверхи, проте винуватці — господарі квартири — нікому навіть дверей не відчинили.

Якщо спитати в народних депутатів, які підтримали цю норму, то жоден з них не скаже, як впливати на сусідів, які не бажають нікого навіть на поріг пускати. Можливо, поки ще є час, варто створити профільну інспекцію — скажімо, в структурі Мінрегіону чи підпорядковану місцевій владі, — яка стане свого роду третейським суддею, котрий допоможе врегулювати проблему бодай у перехідний період? Але чи перейматиметься влада інтересами звичайних мешканців, якщо закон дозволяє цього не робити?..

 

Марія ХВОЩ


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter