Автономне опалення та плата за «суспільне тепло»

Ось чому я час від часу білою заздрістю заздрю ​​тим, хто живе в своєму будинку? Адже знаю, що роботи в приватному будинку безліч, робити — не переробити, знаю, що і проблем теж вистачає: вивезення сміття, наприклад, або очищення вигрібних ям. Але за одне тільки це щастя — сирого й холодного літнього дня увімкнути батареї чи розпалити піч — готова багато що пробачити.

Скоро в містах розпочнеться опалювальний сезон. Питання тільки, як скоро і наскільки він буде гарячим? Скільки ще часу доведеться спати в шерстяних шкарпетках, клацати зубами у трьох светрах і сплачувати шалені рахунки за електроенергію, яку пожирають електрокамін і обігрівач? Багатьом це знайоме, чого вже. Певне, тому деякі підприємливі та, прямо скажемо, не бідні люди, мріючи про «теплову незалежність», встановлюють у себе в квартирах системи автономного опалення.

Стоп! Якщо ви подумали, що це реклама, то сильно помилилися. Це судова історія. Справа, про яку я зараз розповім, свіжа — Верховний суд розглянув її менш як місяць тому. Але насправді подібних справ — комунальники проти споживачів — досить багато, тому наше завдання — застерегти вас від помилки, підсумком якої стане повістка в суд і, найімовірніше, виплата боргу та судових витрат.

Отже, один з райцентрів у Черкаській області. За тепло, що постачається в багатоквартирні будинки, з 2007 року відповідає місцеве товариство з обмеженою відповідальністю. А вісім років тому якийсь громадянин встановлює в квартирі, в якій прописаний, систему автономного опалення, прибравши з дому комунальні батареї та лічильник. І з чистою совістю перестає сплачувати рахунки за тепло (зауважу, що всю решту комуналки він сплачує акуратно). Минає майже шість років, і в січні 2016-го місцеве ТОВ, яке надає жителям міста послуги з теплопостачання, подає до суду, щоби стягнути з власниці квартири борг за п'ять років — трохи менш як 1000 грн. Сума не астрономічна, але мешканка впевнена, що вона у своєму праві — адже в її будинку навіть немає «суспільних» батарей!

У суді першої інстанції спочатку виникла деяка плутанина з тим, хто має бути відповідачем за позовом. Спочатку до суду подавали на ту людину, яка була зареєстрована й мешкала в квартирі, і, власне, встановила опалення. Потім позов переадресували власниці квартири (це, до речі, до відома тих, хто, наприклад, здає житло). Хай там як, але суд першої інстанції позов частково задовольнив, оскільки місця загального користування будинку (під'їзд, підвал, горище) мешканець все-таки повинен оплачувати. Про це йдеться в затверджених постановою Кабміну №630 від 2005 року Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Тому борг перерахували і виставили власниці квартири до сплати трохи більш як 300 грн (плюс частина судових витрат). Цю суму вирахували згідно із затвердженою методикою розрахунку втрат теплової енергії, що постачається в місця загального користування.

Здавалося б, простіше було заплатити. Однак обласний апеляційний суд, куди звернулася хазяйка квартири, рішення суду першої інстанції скасував на тій підставі, що в квартирі повністю демонтовані батареї та лічильники, а отже, послуги з централізованого опалення мешканці квартири не отримують.

Тоді товариство з обмеженою відповідальністю вирушило вже до Верховного спеціалізованого суду України (практично відразу ж, у серпні 2016-го). Справу було передано до Верховного суду в січні 2018-го, а рішення в ній ухвалено наприкінці вересня цього року. Якщо коротенько, то воно було таким: навіть якщо мешканець підключив у квартирі систему автономного опалення, він однаково зобов'язаний платити за те, що постачальник тепла підтримує необхідну температуру в технічних приміщеннях будинку. Адже якщо він цього не робитиме, особливо взимку, це загрожує проривом труб, промерзанням каналізації та іншими технічними неприємностями, аж до руйнування будинку.

Відповідачка, щоправда, навела як аргумент на свою користь те, що вона не укладала з ТОВ договір на теплопостачання, однак суд, посилаючись на Закон України «Про житлово-комунальні послуги», зазначив, що обов'язок укладення договору лежить на обох сторонах. Тому Верховний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яке, спрощено кажучи, звучить так: якщо ти живеш у багатоквартирному будинку і встановив у себе систему автономного опалення, то за опалення технічних приміщень все одно платити зобов'язаний.

А як бути, якщо послуги з теплопостачання просто нікуди не годяться, і ви твердо вирішили, що не хочете платити за них ні копійки? Тоді від системи централізованого опалення доведеться від’єднувати цілий будинок, і таке рішення має бути підтримане всіма мешканцями.

Принаймні, таке рішення чотири роки тому виніс Вищий адміністративний суд України за позовом, щоправда, не власника квартири, а хазяїна магазину, розташованого на першому поверсі багатоповерхівки в райцентрі Донецької області, на підконтрольній Україні території. Зовсім коротко про цю справу: хазяїн магазину хотів встановити у себе автономну систему опалення, але йому відмовили в Міській міжвідомчій комісії з розгляду питань, пов'язаних з відключенням споживачів від центрального опалення і гарячого водопостачання. Він продовжував просити дати дозвіл на відключення і встановлення індивідуальної системи опалення і подачі гарячої води й дійшов з цією вимогою до вищої судової інстанції, яка постановила: дозвіл на встановлення автономного тепла власникові магазину зобов'язані були надати. Однак обов'язків платити за «загальне тепло» з нього не знімали, оскільки, повторюся, для того, щоб відключитися від центрального опалення, потрібна згода всіх мешканців будинку.

А це, від себе додам, практично стовідсотково провальна справа, якщо йдеться, наприклад, про багатоквартирний висотний будинок: в такому обов'язково знайдеться кілька особливо капосних мешканців, які категорично відмовляться возитися з автономним опаленням і вкладати в нього гроші.

Тепер повернімося до реклами. Я старанно понишпорила по сайтах фірм, що займаються встановленням автономного опалення. І ось що скажу: практично всі вони у своїх рекламних текстах лукаво обходять два істотні моменти. Перший — той, про який говорили: в багатоквартирному будинку вам все одно доведеться платити за «суспільне тепло», а не будете цього робити — ризикуєте опинитися в суді. Другий — автономне опалення не можна змонтувати просто так, якщо йдеться, наприклад, про газовий котел. На це потрібно оформлювати спеціальний дозвіл, процедура ця тривала, складна, зайняти може до півроку і тому гідна окремої розмови. І ціна питання — щонайменше 25–30 тис. грн. За два-три роки, щоправда, ви відіб'єте ці гроші, адже рахунок за тепло все-таки буде істотно меншим. (Згадайте, у справі, з якої я почала, від первісної суми позову лишилася третина.)

Можна, звичайно, обійтися малою кров'ю — покласти теплу підлогу (ціна в середньому 400–900 грн за 1 кв. м, плюс додаткові витрати на електроенергію, плюс плата за «комунальне тепло», яку, як бачите, ніхто не скасовував). За дуже приблизними підрахунками, виходить так на так чи навіть дорожче. Але натомість опалювальний сезон ви починаєте у своїй квартирі самі, та й дозволів на нього не потрібно. Це, безумовно, плюс. З водою, звичайно, все вирішується дещо простіше: ставиться бойлер плюс лічильник гарячої води (і холодної заодно). Я так зробила і щаслива: у Києві з квітня гарячої води як не було, так і немає, а ми спокійно приймаємо гарячий душ. Але за гарячу воду платимо. Строго за лічильником.