Семенченко-Грішін — честь і гідність другого номера у списку «Самопомочі»: «но пораженья от победы ты сам не должен отличать»
https://racurs.ua/ua/2229-semenchenko-grishin-chest-i-gidnist-drugogo-nomera-u-spysku-samopomochi-no-porajene.htmlРакурсМайже чотири роки тому «Ракурс» опублікував статті, що розповідали про героїчний шлях легендарного комбата Семена Семенченка — «Від шахрая до живої легенди». Тоді довелося вислухати чимало докорів, що ділилися переважно на дві частини: а) неважливо, що він робив раніше, зате тепер пішов захищати Батьківщину; б) невчасно все це.
Доти, поки комбат не рушив у депутати, опис бурхливої біографії Семенченка-Грішіна міг здатися несвоєчасним і нам. Тому що якраз був той романтичний період, коли більшість із нас думала, що кожен, хто пішов на війну, справді йшов захищати Батьківщину.
Тож якби Семенченко-Грішін лишався «просто легендарним комбатом», ми також сильно сумнівалися би, чи варто ворушити минуле. Але окрім його великих політичних амбіцій тут ще й настав час дивовижних історій від його товаришів по службі. Історії ці свідчать про те, що з ненудного минулого, очевидно, і взявся весь цей кураж, що забезпечив захоплююче сьогодення.
Після всіх цих років, зіставивши чимало очевидних фактів, ті, хто дав собі працю осмислити отриману інформацію, тепер уже розчаровано розводять руками: ну хто б міг подумати...
Авжеж, справді...
Подейкують, що в такій самій позі застиг і розчарований у власній креатурі Антон Геращенко, без участі якого українська політика навряд чи збагатилася би настільки колоритним персонажем.
Перше судове засідання щодо захисту честі та гідності Семенченка-Грішіна відбувалося у присутності кількох десятків агресивно налаштованих людей у камуфляжі. Провокаціями та погрозами на адресу автора статей вони не обмежилися.
Журналісту навіть довелося викликати поліцейський патруль, до того ж самостійно, оскільки все, на що спромоглася суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Людмила Ковальчук, яка розглядала справу, — це інтенсивне продукування адреналіну. Не зустрічаючи належної реакції судді, в наступних судових засіданнях група підтримки позивача перейшла до дій.
Так, в одному із засідань двоє громадян з числа глядачів, що прибули разом з адвокатом, спробували кинутись на журналіста Володимира Бойка — просто в залі судових засідань у присутності судді. Один громадянин навіть почав плювати в бік журналіста і в нецензурній формі погрожувати розправою за публікацію статті про Семенченка.
Суддя дозволила безкарно, у своїй присутності, нападати на учасника процесу просто в залі судового засідання. І сама втекла.
Півгодинні пошуки мадам у будівлі суду не завершилися нічим. Сховалася вона блискавично і більше не показувалася, попри наполегливі прохання потерпілих відімкнути двері кабінету або хоча б викликати поліцію. Видряпати суддю зі сховища так і не вдалося.
До речі, ВККСУ чомусь здалося, що настільки потужний інстинкт самозбереження, що превалює у «її честі» над усім іншим, — це нормально, зрозуміло і правильно.
За роки розгляду справи склад групи підтримки Семена Семенченка в суді змінювався від засідання до засідання, проявляючи стійку тенденцію до явної маргіналізації. Лише один чоловік був присутній на кожному засіданні незмінно. Складалося враження, що саме він і виконував організаторські функції групи. І вже точно він був одним з тих, хто перманентно демонстрував агресію по відношенню до автора статті і в судовому засіданні, і поза ним.
Тільки останнє засідання в апеляційному суді обійшлося без соратника Семенченка-Грішіна — Роланда Мелії — зі зрозумілої й навіть поважної в певному сенсі причини. Він разом з групою товаришів нудиться у грузинському СІЗО через «провокації з підкинутою зброєю».
Цю версію запропонував Грішін-Семенченко, якому, як зазвичай, віримо на слово. Затриманих Семенченко назвав опозиційними антикорупційними активістами з України, які не мають жодного стосунку до політики. І скандал з їх затриманням нібито влаштувала українська та грузинська влада, щоб залякати виборців (детально про це писало видання «BBC Україна»: https://www.bbc.com/ukrainian/news-russian-46430354).
«Залякуюча сторона» устами грузинської поліції стверджує, що у затриманих, які прибули до Грузії 27 листопада, вилучили зброю — пістолети «Макаров» і «Беретта», автоматичну ручну вогнепальну зброю і боєприпаси.
Отже, з нетерпінням чекаємо на повернення Роланда Мелії з грузинських катівень, адже без нього і його команди й суд не суд.
«Ракурс» не один рік утримувався від коментарів щодо ходу процесу, за винятком тих випадків, коли йшлося про напад на журналіста просто в залі суду. Що стосується суті справи, то позовні претензії людини з ображеною честю та гідністю у значній мірі складаються з вимоги спростувати факти, ним же самим неодноразово оприлюднені в інтерв'ю іншим виданням.
Незвичайним підсумком тривалого процесу стало те, що, вже готуючись до судових засідань, ми попутно відкрили для себе цілий пласт цікавої інформації, якою збираємося ділитися з читачами. Нові відомості підтверджуються не лише показами свідків, а й даними відкритих реєстрів.
На той випадок, якщо їх також спробують зачистити, — а у справі Семенченка таке трапляється, — ми запаслися засвідченими копіями.
Приємною несподіванкою виявилася для нас готовність свідків, до яких ми звернулися з проханням підтвердити оспорювану Семенченком інформацію, зробити це безпосередньо в судовому засіданні.
Більшість із тих, до кого ми звернулися, погодилися дати свідчення, що підтверджують оприлюднену автором статей інформацію про Семенченка-Грішіна, в суді. Ще більшим сюрпризом виявилося те, що, люди, яких життя в різні періоди зводило з Грішіним і які почули про процес, самі висловили бажання дати свідчення суду.
Судовий розгляд виявився довгим і непростим і, напевно, закінчиться нескоро. Хотілося би встигнути хоча б до виборів. Тим більше що в такому разі стверджувати, що фатальну роль для політичної кар'єри Садового зіграла історія зі сміттям, зможе лише той, хто не знає, яку грандіозну операцію з виносу сміття з хати підготував їм другий номер у списку «Самопомочі» Семенченко-Грішін. Можливо, він уже навіть відрапортував політичній верхівці про перемогу. Ймовірно, керуючись заповітом класика про те, що «пораженья от победы ты сам не должен отличать».