Гройсман «вжарив» газову монополію. Газова монополія залишилася дуже задоволеною

7 лютого сайт Кабінету міністрів України із запізненням на тиждень опублікував ухвалену ще 30 січня постанову №63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами». Така затримка, очевидно, пояснюється тим, що Володимир Гройсман довго вагався, обираючи між поганим і гіршим.

Цей нормативний акт, оприлюднений у тому вигляді, в якому пообіцяв прем’єр, відкриваючи засідання уряду, неодмінно буде скасований Окружним адміністративним судом Києва, як уже були до цього скасовані дві аналогічні постанови. І тоді прем’єра, під чиїм чуйним керівництвом уряд втретє наступив на одні й ті ж самі граблі, назвуть неефективним управлінцем.

Але якби він був оприлюднений не в тому вигляді, то Гройсмана б назвали пустодзвоном, оскільки він обіцяв, що норми будуть «маленькі і по три», а вийшли «великі і по п’ять». Прем’єр обрав перший варіант, оскільки неефективним менеджером його назвуть у вузькому колі знавців газової галузі, та й то через кілька місяців, а пустодзвоном прозвуть мільйони людей і негайно. Та ще й перед президентськими виборами.

Історія маніпуляцій

Новації в розрахунках за газ стали найпопулярнішою темою у засобах масової інформації, оскільки в цьому питанні є прямий інтерес трьох чвертей населення України — 13 млн газифікованих домогосподарств із 17 млн, що взагалі налічуються на території, підконтрольній київській владі. Йдеться про зменшення норм споживання газу для тих, хто не має лічильників, і надбавку у вигляді «морозного коефіцієнта» для тих, хто їх має.

Суперечки навколо цих питань сягнули такого рівня гостроти, що навіть дуже вихований Володимир Гройсман і той у запалі дискусії подарував публіці свій незабутній перл про те, що цих монополістів треба вжарити по перше число.

Щодо коефіцієнтів, то про це детально іншим разом, оскільки більш актуальною є потреба розповісти людям про те, що стоїть за постановою уряду, яка була ухвалена 30 січня.

Розбираючись із цим питанням, дуже важливо не потрапити в лексичну пастку: якщо ви чуєте, що норми споживання газу для населення, яке не має лічильників, зменшено з десяти кубометрів до трьох на одну людину на місяць, то населенню з цього приводу треба не плакати, а, навпаки, радіти, бо реально ніхто не забороняє людини палити щомісяця стільки газу, скільки їй заманеться — хоч три, хоч десять, хоч сто метрів, адже відповідно до урядової постанови платити треба буде лише за три.

Трохи історії

Протягом двох десятиліть в Україні діяли норми, встановлені постановою КМУ №619 від 8 червня 1996 року, і для найчисленнішого сегмента цієї категорії споживачів, які використовують газ лише для приготування їжі на газовій плиті, норма становила 9,8 куб. м на одну людину на місяць. Великою вона була чи малою, але влаштовувала критичну більшість населення, від якої залежить прийняття рішень на урядовому рівні.

Перші зміни датуються серпнем 2014-го, коли зазначена вище норма була знижена до 6 куб. м. Це сталося після того, як уряд Яценюка з травня того ж року підвищив ціни на газ приблизно у півтора раза, тож перед парламентськими виборами він хотів таким маневром догодити відповідній частині електорату: одною рукою начебто піднімав тарифи, щоби сподобатись МВФ, а другою фактично їх настільки ж і знижував, щоби сподобатись виборцям.

Але через трикратне падіння гривні ці маніпуляції лишилися майже непоміченими, і у квітні 2015 року Арсеній Петрович вирішив повторити фокус: постановою КМУ №237 норму було зменшено з 6 до 3 куб. м.

Під прапором Фірташа

Народу це, можливо, і сподобалося, зате дуже не сподобалося газопостачальним організаціям, що в народі звуться облгазами. Офіційно про них відомо, що законом їм надано привілей придбавати в НАК «Нафтогаз України» паливо за зниженими цінами, але водночас покладено обов’язок також за зниженими цінами продавати його населенню.

А от неофіційно відомо, що більшість цих підприємств належить віденському в’язню Дмитру Фірташу, і що вони, списуючи на споживання житловим сектором величезну кількість газу, яку той в реальності не споживав, насправді качають його на хімічні заводи, що належать тому самому Фірташу.

Голосніше за всіх про це волає керівництво «Нафтогазу», проте переконливих доказів цьому досі ніхто не надав, що й не дивно: успішне функціювання такого роду схеми неможливе без участі в ній відповідної кількості міністрів, губернаторів, прокурорів та інших посадових осіб, від яких залежить формування належної доказової бази.

Однак якщо виходити з принципу презумпції і припускати, що все воно робиться саме так, то важко придумати кращий предмет махінацій, ніж пільговий газ для домогосподарств, який палять домогосподарства, не обладнані лічильниками.

Втім, ця схема може бути прибутковою лише за умови, що офіційна урядова норма споживання газу на одну людину на місяць перевищує реально спожитий обсяг. Але після того як уряд Яценюка опустив її до трьох кубометрів, цей газ в один момент із джерела тіньових прибутків перетворився на генератор збитків.

Технічна сторона справи полягає ось у чому. Реально населення споживало набагато більше, ніж з огляду на нові норми змушені були писати у своїх звітах облгази. А різниця між формально і реально спожитим паливом відповідно до положень Кодексу газорозподільних систем кваліфікувалася як несанкціонований відбір, за який облгаз мав платити «Нафтогазу» в особі його дочірньої компанії «Укртрансгаз» уже не за пільговою, а за цілком ринковою ціною, та ще й зі штрафною надбавкою.

Ухвалюючи таку постанову, уряд цілком розумів, що ставить облгази у вельми незручну для них позу, але свідомо йшов на це, сподіваючись, що збитки, які вони нестимуть, підхльоснуть їх швидше завершити повне оснащення домогосподарств приладами обліку, яке відповідно до Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» доручено саме газорозподільним підприємствам.

Тотальне обладнання країни лічильниками, як і вже згадані «морозні коефіцієнти», — це також окрема тема, тож поки що зосередимось на тому, чому на цьому курсі урядовий корабель двічі підривався на судових мінах.

Як і слід було чекати, одержані збитки стимулювали облгази не посилити роботу зі встановлення лічильників, а оскаржити урядову постанову в суді.

Зіграти роль позивачів погодилися двоє приватних осіб, про яких зазвичай кажуть «люди з вулиці», але в ролі третьої особи до справи долучилася Асоціація газового ринку України, про яку неофіційно відомо, що за нею стирчать вуха Фірташа. Вона й надала суду переконливі докази тому, що кабмінівські юристи добряче напартачили.

Два судові рішення вже є — черга за третім

Про те, що норми виявилися заниженими, свідчило дослідження «УкрНДІінжпроекту» (повна назва — ПАТ «Проектний та науково-дослідний інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і селищ України»), виконане на замовлення згаданої Асоціації.

Інший момент не на користь уряду полягав у порушенні ним процедури прийняття рішень, які відносяться до категорії нормативно-правових актів, що розраховані на неодноразове використання і стосуються невизначеного кола осіб. Відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», їхні проекти мають бути завчасно опубліковані, обґрунтовані й погоджені з Державною регуляторною службою України.

Оскільки жодну з цих умов дотримано не було, суд не мав іншого виходу, окрім як своєю постановою від 21 вересня 2015 року визнати постанову КМУ №237 незаконною та нечинною. А ще за два місяці на вимогу Асоціації судді дописали роз’яснення, що вона є незаконною й нечинною з моменту ухвалення. Цей вердикт був залишений без змін судами наступних інстанцій і набув законної сили 4 листопада 2015 року.

Отримавши такого щигля по носу, уряд Яценюка з поразкою не змирився і повторив свій маневр: у березні 2016 року ним було ухвалено дві постанови. Одна з них (№204) на виконання судового рішення взагалі скасовувала згадану вище постанову №619 разом з усіма поправками до неї, а інша (№203) встановлювала нову норму споживання газу в розмірі 4,4 куб. м. Тобто до рішення суду було три, а стало майже чотири з половиною. А в серпні 2017-го постановою уряду №609 її було ще знижено — до 3,3 куб. м, і в цьому вже цілком заслуга Володимира Гройсмана, який свідомо продовжив практику свого попередника.

Слід визнати, що постанова №203 була підготовлена більш ретельно. Принаймні її проект було оприлюднено й обґрунтовано результатами дослідження, проведеного Державним підприємством «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» — це звичайно, не настільки знана установа, як «УкрНДІінжпроект», та навіть такий висновок є кращим, ніж взагалі ніякий. Але Державна регуляторна служба України в особі Ксенії Ляпіної своєї згоди все одно не дала, пояснивши це тим, що не було обґрунтовано причини відмови від застосування альтернативних способів розв’язання проблеми.

За таких обставин Окружний адміністративний суд Києва також мав усі підстави визнати вищеназвані постанови КМУ протиправними й нечинними. Тільки цього разу ініціатором позову були вже не люди з вулиці, а ПАТ «Хмельницькгаз», а в ролі третьої особи й цього разу виступала Асоціація газового ринку України. Рішення про це було ухвалено 30 травня 2018 року, законної сили воно набуло 9 серпня, а 27 листопада останню крапку в цій справі поставив Верховний суд.

Наслідки визнання згаданих урядових постанов нечинними з моменту їх ухвалення зрозумілі. По-перше, летить шкереберть уся офіційна статистика споживання природного газу населенням, на базі якої вітчизняні та закордонні мудреці малювали свої стратегії та концепції. По-друге, доведеться коригувати грошові розрахунки.

На думку міністра енергетики Ігоря Насалика, йдеться про 383 млн куб. м газу, який населення фактично спожило, але за який не заплатило. Формально облгази мали заплатити за цей обсяг державному концерну «Укртрансгаз», причому за комерційною ціною зі штрафною надбавкою як за несанкціонований відбір. Хто їм відшкодує ці збитки — населення, уряд, «Укртрансгаз», — нині достеменно не знає ніхто, але можна бути певним, що корпорація Фірташа, маючи у своєму активі достатню кількість міністрів, губернаторів, прокурорів та інших посадових осіб, свого не втратить.

Одразу після того, як набуло законної сили останнє судове рішення не на користь Кабміну, той почав готувати нову постанову щодо норм споживання газу, проект якої в жовтні 2018-го було погоджено Державною регуляторною службою України. Тільки цифри в ній зовсім не ті, про які говорив на засіданні уряду прем’єр-міністр: Ксенія Ляпіна дала добро на те, що споживачі, які користуються тільки газовою плитою й тільки для приготування їжі, платитимуть щомісячно як за 5,8 куб. м в теплу пору року (з квітня по вересень) на одну людину і як за 8,8 куб. м — в холодну (з жовтня по березень).

А Володимир Гройсман 30 січня на всю країну проголосив, що норма становитиме 3,29 куб. м. Отже, надалі суддям ніщо не завадить визнати проект постанови таким, що не був погоджений з Державною регуляторною службою, а відтак неправомірним і нечинним.