Новий КПК і право на справедливий суд

Минулий рік відзначився появою нового Кримінального процесуального кодексу. Цей факт вітали багато міжнародних інституцій, наголошуючи на необхідності його належної імплементації. Попри чимало критичних і у багатьох випадках доречних зауважень до тексту кодексу, він є значним прогресом у реформуванні кримінального судочинства. Про це йдеться в Доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні — 2012».

Право зберігати мовчання і мати захисника. Практика обґрунтування вироків первісними поясненнями або показаннями обвинувачених, які були надані в порушення права зберігати мовчання або права на допомогу захисника, залишалась системною проблемою у 2012 році, незважаючи на численні рішення Європейського суду.

У 2012 році Європейський суд у кількох рішеннях знову знайшов порушення статті 6 Конвенції за таких обставин. У справі Гріненка проти України (2012 року) заявник, якого підозрювали у замовленні вбивства, при допиті як свідка і без участі захисника зробив зізнання, яке згодом було використане для обґрунтування засудження. Крім того, під час подальших слідчих дій у деяких випадках заявник був допитаний у присутності лише захисника, призначеного слідчим, хоча заявник мав приватного захисника. Це склало порушення статті 6 § 1 та § 3 Конвенції.

Таке ж порушення за подібних обставин було встановлено ще в шести справах. В одній з них — справі Григор’єва — було знову висвітлено проблему використання адміністративного затримання у контексті кримінального процесу з метою позбавлення обвинуваченого права на правову допомогу — системна проблема, що традиційно відзначалася у попередніх доповідях правозахисників.

У справі Замфереска Європейський суд також визнав, що зізнання заявника, отримане шляхом катувань, було використано на обґрунтування його винуватості. Суд зазначив, що «використання тверджень, отриманих внаслідок катувань та поганого поводження... як доказів для встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні перетворює провадження у цілому на несправедливе. Цей висновок застосовується незалежно від доказового значення тверджень та незалежно від того, чи було їх використання вирішальним у засудженні обвинуваченого». Аналогічний висновок Європейський суд зробив у справі Григор’єва проти України.

У справі Тодорова проти України суд визнав порушення права заявника на справедливий суд, незважаючи на те, що суди не послалися у рішеннях на його зізнання, зроблене за відсутності захисника. Суд зауважив, що «неможливо виключити, що наявність самовикривальних показань вплинуло на хід розслідування та спосіб отримання та тлумачення доказів. Це особливо вірно, оскільки... національні судові органи ніколи прямо не реагували на скарги заявника щодо порушення його права на правову допомогу».

Європейський суд застосував у своїй практиці різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Внаслідок рішень Європейського суду ця проблема також викликала певні зміни у судовій практиці, бо декілька вироків було скасовано Верховним судом (ВСУ) або Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних та кримінальних справ (ВССУ).

Тепер відповідно до частини 4 статті 95 Кримінального процесуального кодексу «суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них». Це положення прямо випливає з принципу безпосереднього дослідження доказів. Суд не може ґрунтувати жодних висновків на позасудових показаннях.

Частина 1 статті 23 Кодексу передбачає, що «показання учасників кримінального провадження суд отримує усно», а частина 3 тієї ж статті зобов’язує забезпечити право сторони захисту на перехресний допит. Крім того, порушення права на перехресний допит завжди визнається істотним порушенням, що тягне визнання доказів недопустимими. Винятком з цього правила є отримання доказів у спеціальному порядку, передбаченому для виключних випадків.

Така конструкція доказового права мала б змусити органи розслідування поводити себе дуже обережно. Оскільки будь-які сумніви щодо добровільності отримання тих чи інших доказів можуть мати фатальні наслідки для всього доказового матеріалу, зібраного під час розслідування, вважають правозахисники. Але ці положення матимуть практичний ефект лише за умови, що суди сумлінно тлумачитимуть відповідні положення Кодексу. Чи можна сподіватися на це? Відповідь на це запитання знає кожен, хто знайомий із сучасними українськими реаліями.

Порушення права на допит свідка в суді. Використання письмових показів свідків, що були дані на досудовому слідстві, також залишалося поширеним явищем. Європейський суд у кількох справах визнавав за таких обставин порушення права на справедливий суд.

У справі Хайрова проти України (15 листопада 2012 року) Європейський суд встановив порушення права на допит свідка в суді, оскільки національні суди покладались у своїх висновках на досудові покази одного з найважливіших свідків. Суд не визнав, що відсутність свідка у суді достатньо компенсувалась можливістю заявника допитати його під час очної ставки, зазначивши, що «очна ставка відбувалась на ранніх стадіях процесу, коли в заявника не було адвоката. Очна ставка лише була відтворена в протоколі, що не дало суддям можливості оцінити поведінку учасників очної ставки і належним чином сформувати свою думку щодо надійності тверджень, зроблених під час слідчої дії».

Навпаки, у справі Гріненка проти України (2012 рік) Європейський суд не визнав порушення права заявника на допит свідка в суді. Суд прийняв до уваги, що на момент судового розгляду свідок загинула і її свідчення не мали прямого та вирішального доказового значення для засудження заявника.

Леоніда Лазаренка у 2012 році було знову було засуджено до довічного позбавлення волі після скасування вироку внаслідок рішення Європейського суду. При розгляді справи були допущені істотні порушення права на справедливий суд. За законом справу мав розглядати районний суд, а не апеляційний, тому справа була, на порушення статті 6 Конвенції, розглянута не «судом, встановленим законом». Крім того, під час розгляду справи не був допитаний співобвинувачений Леоніда Лазаренка, на свідченнях якого грунтується вирок, що порушує право на виклик і допит свідків. На цей час готується скарга Леоніда Лазаренка до Європейського суду з прав людини на нові порушення права на справедливий судовий розгляд.

Згадані вище положення кримінального процесуального кодексу щодо недопустимості позасудових свідчень є також вирішенням проблеми, згаданої вище.

Правова допомога у вищих судах. У справі Ніколаєнка проти України (2012 року) Європейський суд знайшов порушення статті 6 Конвенції через те, що заявник, засуджений апеляційним судом до довічного позбавлення волі, не був представлений адвокатом під час розгляду у Верховному суді. За КПК право на допомогу захисника за призначенням не поширювалось на розгляд у касаційному суді. Європейський суд вирішив, що «враховуючи серйозність обвинувачень проти заявника та тяжкість застосованого до нього судом першої інстанції покарання ... допомога захисника на цій стадії процесу була важливою для заявника».

До речі, Закон України «Про безоплатну правову допомогу» передбачає надання такої допомоги на всіх стадіях кримінального провадження, включаючи провадження у вищих судових інстанціях. Це випливає з положення п. 4 частини 1 статті 23 Закону, де зазначено, що надання допомоги припиняється, якщо «особа використала всі національні засоби правового захисту в справі».

На думку правозахисників, новий Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року є значним кроком у реформуванні системи кримінального судочинства в країні. Законодавець відступив від системного підходу, за яким новий КПК мав набувати чинності разом із реформою прокуратури та інших правоохоронних органів, але це, хоча й може ускладнити та сповільнити реальні зміни у системі кримінального судочинства, все ж не може применшити значення прогресивних змін, що внесені кодексом:

1. Посилено судовий контроль за досудовим розслідуванням. Майже всі дії, які можуть становити суттєве втручання у права і свободи людини, мають здійснюватися за попереднім судовим дозволом. Кодекс створив фігуру слідчого судді, що відповідає за здійснення судового контролю на досудових стадіях. Здійснення дій, які вимагають судового дозволу, без такого дозволу, має наслідком виключення доказів, отриманих таким шляхом.

2. Заборонене використання позасудових свідчень. Ця новела посилює роль суду як судді факту, ставить сторони у більш рівне становище та сприяє змагальності сторін, поновлює принцип безпосереднього дослідження доказів. Крім того, це дає можливість скоротити тривалість досудового розслідування за рахунок зменшення бюрократії, а також мотивує сторони до скорішого передання справи на вирішення суду.

3. Проводиться доктрина змагальної експертизи. За новим Кодексом кожна зі сторін може скористатися допомогою експерта і в суді можуть з’явитися конкуруючі експертні висновки. Але для ефективної дії такого інституту необхідно передбачити відповідні бюджетні кошти для оплати роботи експерта у справах, у яких захист здійснюється через систему безоплатної правової допомоги.

4. Детально виписані процедури вирішення судом різноманітних питань, що постають під час досудового розслідування: проведення обшуку, запобіжні заходи тощо.

5. Виключено повноваження органів кримінального переслідування надавати дозвіл для участі адвоката у справі. Лише обвинувачений може приймати рішення про залучення адвоката (крім випадків надання безоплатної правової допомоги).

6. Передбачено призначення адвокатів за рахунок держави лише через Центри надання безоплатної правової допомоги. Це є важливим запобіжником практики використання «кишенькових адвокатів».

Підсумовуючи, правозахисники запропонували такі рекомендації:

Передбачити достатнє фінансування державним бюджетом програм щодо формування системи безоплатної правової допомоги, включивши, крім іншого, витрати на проведення експертизи.

Законодавчо забезпечити діяльність недержавних експертів та експертних бюро.

Розширити компетенцію Верховного суду України з перегляду справ, у яких допущені істотні порушення матеріального та процесуального права, передбачивши, зокрема, обов’язковий перегляд у справах, де є висновок міжнародної установи, за якою Україна визнала компетенцію розглядати індивідуальні скарги.