Лічильник газу в кожен дім — енергорегулятор проти

Як і слід було чекати, постанову уряду №63 від 30 січня 2019 року «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» було оскаржено, а її дію зупинено — відповідну ухвалу постановив 21 лютого Окружний адміністративний суд Києва в порядку забезпечення позову Приватного акціонерного товариства «Кременчукгаз». Причому з тих самих мотивів, на які було вказано в нашій попередній публікації: через те, що текст постанови не був погоджений з Державною регуляторною службою України.

Кабінет міністрів уже готується «виконати» цей судовий вердикт, ухваливши нову постанову, якою, наприклад, норму споживання газу в обсязі 3,29 куб. м на одну особу на місяць буде скасовано, але, щоб не розчарувати перед виборами електорат, запроваджено нову й ще меншу — 3,28 куб. м.

Придумано, звичайно, здорово, але в цьому разі Володимир Гройсман ризикує опинитися в ролі хитрої гайки, на яку завжди знайдеться хитрий болт.

Система обліку й контролю нікуди не годиться

Тим часом суди трьох юрисдикцій — адміністративної, господарської та цивільної — вже занудилися розглядати справи, предметом яких є встановлення очевидного факту, що індивідуальний і загальнобудинковий лічильники газу — це, з юридичного погляду, не одне й те ж саме. Найбільш нетямущим із відповідачів виявилася Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг: у справі №826/1413/17 Окружний адміністративний суд Києва визнав нечинними окремі пов’язані з цим положення ухваленого нею Кодексу газорозподільних систем, і його рішення набуло законної сили.

Облік завжди був слабким місцем газової галузі України. Простий приклад: за даними Державної служби статистики, опублікованими у збірнику «Житловий фонд України», станом на 1 січня 2018 року на підконтрольній Києву території налічувалося 12,57 млн газифікованих домогосподарств, а от за даними міністра енергетики Ігоря Насалика, їх станом на 1 червня 2018 року нараховувалося вже 13,13 млн.

Різниця у 560 тис. надто велика, щоб віднести її на рахунок статистичної похибки чи високих темпів газифікації. Війна тут теж ні до чого: на лінії зіткнення стрілянина не вщухає, але протягом останніх чотирьох років якихось масштабних наступів чи відступів, котрі б супроводжувалися звільненням або, навпаки, залишенням територій, не спостерігалося. На східному фронті без змін.

Отже, є всі підстави припускати, що хтось із високопоставлених посадових осіб списує на ці півмільйона домогосподарств дешевий соціальний газ, а насправді реалізує його за високими ринковими цінами.

Статистика «на глазок»

Ефективний облік можливий лише тоді, коли одна з двох сторін — покупець або продавець — кровно в ньому зацікавлена. Щодо обліку побутового газу, то станом на початок 2010 року в ньому були зацікавлені 8 з 13 млн газифікованих домогосподарств, які встановили газові лічильники за власний кошт.

Якщо вірити статистичним матеріалам Національної комісії регулювання електроенергетики України, підготовленим для обґрунтування ухвалення закону «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», ці 13 млн осель поділялися на три нерівні категорії.

Перша й найбільша кількістю 7 млн використовувала газ комплексно, в тому числі й для опалення, при цьому 97% із них були обладнані лічильниками. Друга категорія — ті, хто використовував для приготування їжі і підігріву води, — їх налічувався 1 млн, і приладами обліку було охоплено лише 25%. А третя й найпроблемніша категорія — це ті, хто використовував газ тільки для приготування їжі. Їх нараховувалося 5 млн, і лише 18% з них були обладнані лічильниками.

Отже, загалом на той момент було 5 млн безлічильникових домогосподарств, які, на думку НКРЕ, щорічно споживали близько 4 млрд куб. м, але остання цифра виведена дуже приблизно, без особливої точності. Річ у тім, що газ їм нараховувався відповідно до постанови Кабінету міністрів №619 від 8 червня 1996 року «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників». Зокрема, для третьої категорії «споживачів від конфорки» вона становила 9,8 куб. м на одну особу на місяць. Насправді ж люди спалювали на порядок менше, а решта була предметом спекуляцій з боку приватних газопостачальних організацій. Але оскільки соціальний газ тоді коштував копійки, то для значної частини населення переплачувати було вигідніше, ніж тратитися на встановлення лічильників.

У 2010 році уряд Азарова вирішив, що такому далі бути негоже, й запропонував парламенту проект закону про комерційний облік газу, відповідно до якого всі домогосподарства першої категорії мали бути обладнані лічильниками до 1 січня 2012 року, другої — до 1 січня 2016 року, третьої — до 1 січня 2018 року. Якщо мешканці відмовлятимуться від встановлення приладів обліку, постачання їм газу після вказаної дати заборонялося.

Фінансування робіт зі встановлення лічильників, вартість яких оцінювалася на той час у 3,4 млрд грн, покладалося на газорозподільні організації, відомі в народі як облгази. Останні пробували хникати, що їхніх офіційних прибутків не вистачить, щоби профінансувати все це й за 20 років, не те що за сім, але уряд, натякаючи на їхні тіньові доходи, рявкнув щось на кшталт «вишукуйте можливості». Якщо ж облгаз до вказаної дати не встигав встановити лічильники, то, згідно з ухваленим у червні 2011 року законом, постачання газу в помешкання не припинялося, а споживач, як і раніше, мав платити за нормами КМУ, але на сам облгаз накладався штраф у сумі до 425 тис. грн.

Політика НКРЕКП на руку махінаторам

Судячи з усього, оце «рявкання» подіяло позитивно, й протягом шести років кількість не охоплених обліком домогосподарств зменшилася з 5 до 3,5 млн — саме стільки їх налічувалося станом на початок 2016 року за офіційними даними НАК «Нафтогаз України». Але після втечі Азарова з Януковичем у Росію облгази, що в більшості своїй належать Фірташу, здається, взагалі страх загубили, оскільки за два роки з 2016-го по 2018-й контингент безлічильникових осель зменшився з 3,5 млн всього лише до 3,3 млн.

Для того щоб зберегти цей масив не охоплених обліком домогосподарств, який залишається предметом дуже вигідних махінацій, облгази придумали ноу-хау у вигляді загальнобудинкових лічильників, коли весь витрачений будинком газ порівну ділиться на всіх мешканців і кожна квартира платить залежно від того, скільки осіб у ній зареєстровано.

Газорозподільним підприємствам це дуже вигідно з трьох причин: по-перше, встановити один прилад обліку набагато дешевше, ніж сотню; по-друге, такий лічильник обслуговуватиме сам облгаз, працівникам якого буде нескладно підкрутити показники куди треба; по-третє, якщо споживач відмовиться платити за показниками загальнобудинкового лічильника, він матиме можливість платити за нормами КМУ. Тобто лічильник начебто є, а толку від нього ніякого, зате офіційно вважається, що облгаз вимогу закону виконав, прилад обліку встановив і стягувати з нього штраф уже не можна.

Таке новаторство зустріло повне розуміння з боку нового керівництва НКРЕКП, яке виявилося дуже наближеним до президента Порошенка, і воно видало низку нормативно-правових актів, які юридично урівнювали у правах загальнобудинкові лічильники з індивідуальними.

Тож тепер, якщо, за даними Міністерства енергетики, обліком не охоплено 3,3 млн домогосподарств, то за даними енергетично-комунального регулятора, таких налічується лише 1,4 млн. Нині ці акти визнані нечинними в судовому порядку, але в облгазів лишається запасний варіант збереження своїх схем — це прихильна частина депутатського корпусу, яка свого часу проголосувала за перенесення крайнього терміну виконання закону на три роки — з 1 січня 2018-го на 1 січня 2021 року. Тож є усі підстави припускати, що ті ж самі депутати проголосують і за те, щоб відтягти на кілька років і цей термін.