Кандидати в президенти України — 2019: «Дискотека 90-х»

«Ракурс» продовжує вивчати передвиборчі програми кандидатів у президенти України. Раніше ми вже писали про лібералів і «темних конячок». Наступна група — «Дискотека 90-х».

Старшому з наших сьогоднішніх кандидатів — 58 років, решті — сильно за 40, тобто молодість, перші успіхи в бізнесі і частково в політиці випали на безбашенні авантюрні 90-ті. Можливо, саме тому і створюється враження, що автори принаймні чотирьох з п'яти передвиборчих програм від душі розважалися, пишучи фантастичні романи й вибудовуючи утопічні концепції.

Геннадій Балашов: Київ — столиця земної кулі

Цей кандидат — найстарший і, напевно, найяскравіший з п'ятьох. Родом з Дніпропетровська, у веселі 90-ті він вже мав певний підприємницький досвід, і починав з самих азів — з кооперативів (перша приватна комісіонка у Дніпрі належала Балашову). Потім кооперативи переросли в акціонерні товариства.

У 2000-х кандидат перемикнувся на торгівлю нерухомістю. А трохи раніше подався в адміністративну діяльність (чиновник Дніпропетровського міськвиконкому) і в політику, заснувавши для початку спільно з одіозним Леонідом Черновецьким партію «За красиву Україну». Народний депутат України III скликання. У 2013-му започаткував рух «Україна без податків».

Сьогодні відомий як автор концепції 5.10. Партія з однойменною назвою зареєстрована в березні 2014 року, але до парламенту вона не пройшла, набравши менш як 0,5%голосів. До Київради партія Геннадія Балашова теж не пройшла. Серйозні економісти називають концепцію 5.10 квазіанархічною утопією.

Що б ще додати? Геннадій Балашов виступає за легалізацію одностатевих шлюбів, марихуани і проституції, за що багато хто поставить йому плюсик. Однак перейдімо до програми кандидата в президенти.

Передвиборча програма називається «Золота Україна». Чомусь на думку одразу спадають кілограмові золоті ланцюги, випущені просто на малиновий піджак. Але автор (чи автори) впевнені, що пишуть про «податковий рай», до якого призведе система 5.10, тобто 5% податків з покупок і 10% соціального податку з доходів.

А все заради чого? Правильно, заради пенсіонерів, яким у такому разі видадуть пенсії розміром у півкотлети зелених. Здавалося б, лібертаріанські погляди на економіку побудовані, зокрема, і на тому, щоб залишити за бортом усіляких економічно неповноцінних пенсіонерів, інвалідів та інших матусь-декретниць. Натомість пенсіонери у нас — найбільш дисциплінований електорат, тому підгортати їх обов'язково потрібно. Ну, принаймні кандидат Балашов хоч пише, з яких доходів держава зможе ці пенсії платити, а не просто обіцяє: «Підніму пенсії!», так, ніби піднімати їх майбутній президент буде зі своєї кишені.

Загалом економічна програма кандидата нагадує план побудови Нью-Васюків: «Гроші з усього світу прийдуть в Україну», «ВВП України — 2 трлн дол., середній дохід на душу населення — 2000 дол., пенсія — 500 дол.». Утопія, рай на землі — і все це, на думку Геннадія Балашова, можна втілити за якихось пару років.

Серед потоку фантазій одна лише фраза з програми видалася жорстокою, але правдивою: «Тільки гроші можуть відновити справедливість». Що є, то є.

Юрій Дерев'янко: «Світ змінюється. Я відчуваю це у воді, я відчуваю це у землі...»

Розповідь про юність кандидата Юрія Дерев'янка викликає співчуття. Жодного мажорства — син інженера і вчительки. Після школи націлився на київський Наргосп, але недобрав бал (а в козирних вишах у той час саме так і «зрізали» різних інженерських дітей).

Працював, вступив з другої спроби. Буквально з першого курсу почав працювати, купуючи на зароблене долари, а з другого з головою занурився в дикий бізнес 90-х, тобто займався всім, що продається і купується — від комп'ютерів до ліків. У 2006-му Юрій Дерев'янко продав свої частки в компаніях і подався в політику. (Невеличкий штрих: у 2017-му Генпрокуратура викликала його у справі про несплату податків і запропонувала виплатити 62 млн грн в обмін на зняття обвинувачення.)

Перші кроки в політиці пов'язані з Анатолієм Кінахом і Партією промисловців і підприємців, але у 2006-му до парламенту він не пройшов. Попрацював в Івано-Франківській облраді вже від «Фронту змін». До Ради потрапив у 2012-му як мажоритарник. Після Майдану став одним із засновників партії «Воля» — у парламент VIII скликання вона йшла в парі з «Самопоміччю», проте потім між двома політсилами стався розлад, та такий, що всі члени «Волі» перейшли в «Самопоміч», а Юрій Дерев'янко гордо лишився представляти свою партію на самоті.

До речі, він входить до п'ятірки найбагатших депутатів, статки сягають понад 400 млн грн.

А тепер про програму.

Якщо не сам кандидат у президенти, то хтось із його консультантів явно захоплюється фантастикою і фентезі. Обери синю пігулку, стань хазяїном світу. Зараз ми живемо в оруеллівській антиутопії, ми раби у стійлі. Для того щоб вийти зі стійла, потрібен Нео... вибачте, потрібна неоекономіка.

Це знову-таки зниження податків, щоправда, цифра у 25‒30% виглядає більш реалістичною, ніж горезвісні 5.10 кандидата Балашова. Єдиний соціальний внесок, наприклад, пропонується знизити з 22% до 17% (а як бути з дефіцитом Пенсійного фонду?), плюс 5% на власний накопичувальний пенсійний рахунок. Ну а загалом — священне право власності, право на землю, зброю, виборні шерифи, пряма демократія. Доволі багато симпатичних пропозицій: голосування в парламент за відкритими списками, скасування мажоритарки, наприклад, або врахування практики ЄСПЛ при можливості відкликання суддів, екологічні програми.

Чомусь одним з пунктів програми стало створення окремої Криворізької області, хоча сам кандидат родом з Івано-Франківської.

Ну і на десерт — безкоштовний інтернет! А заодно «законом буде обмежено можливість олігархів володіти ЗМІ». Але це вже із сфери фантастики. Для створення незалежних ЗМІ потрібні зовсім інші механізми.

Олександр Шевченко: Україна шик-модерн

Наступний кандидат, як і Юрій Дерев'янко, не з мажорів. Технар, закінчив училище радіоелектроніки та фізичний факультет Чернівецького державного університету (радіоінженер). Але в середині 90-х заховав паяльник і зайнявся бізнесом. Та так успішно, що з 2004 року став співвласником крутого гірськолижного курорту «Буковель». Депутат ВР VII і VIII скликань. У центрі його інтересів, як неважко здогадатися, — розвиток туризму та екологічні проблеми.

В плюс кандидату — допомога активістам Євромайдану та організація реабілітації постраждалих під час Революції гідності в Буковелі.

Після обрання депутатом VIII скликання Олександр Шевченко увійшов до фракції БПП, але за рік залишив її. Те, що з БПП кандидат явно не ладнає, видно з програми.

Україна шик-модерн, тобто, вибачте, «країна Гідності і Правди» — «модерна» країна, в якій кандидат у президенти, крім усього іншого, обіцяє встановити «гармонію відносин як між людьми, так і з природою». І знову — про те, що «світ змінюється», про злам старих цивілізаційних підвалин, про влаштування Нью-Васюків (пардон, про потенціал, достатній для того, щоб «зайняти в новому світі лідируючі позиції»).

А для цього є перевірений рецепт. Який? Правильно, «нові обличчя». Старі — на звалище історії. Ну і ще «креативна економіка майбутнього». Взагалі вчитися потрібно у фірми Apple. Вони придумали смартфон, ми побудуємо Нью-Васю... велику країну. Тільки ось як — не дуже зрозуміло: програма дуже розпливчаста і складається здебільшого із загальних фраз. Таких, наприклад: «Сучасна деградація держави зумовлена ​​саме порушенням універсальних законів Правди і Справедливості». Ну і це, само собою, призвело до тотального зубожіння.

Дещо, правда, сподобалося. Наприклад, тези про створення сильної територіальної оборони і легалізацію нарізної короткоствольної зброї. Головне, щоб ці загони самооборони не перетворилися на якісь Національні дружини, а так ідея непогана.

Ігор Шевченко: якісний президент — весь у білому!

Однофамілець і однолітка попереднього кандидата теж з родини інженерів. Виріс у Києві на Борщагівці, яка і зараз за кількістю гопників на квадратний кілометр не поступається Троєщині, а вже в 90-ті... Після борщагівської школи Ігор Шевченко вступив до Інституту фізкультури. До речі, мав вражаючі досягнення в легкій атлетиці.

Київський Інфіз, між іншим, дуже хороший виш, який дає майбутнім тренерам практично медичні знання. Але наш кандидат пішов звідти з третього курсу і перевівся в університет Шевченка. Спочатку на істфак, потім на юридичний і нарешті в Інститут міжнародних відносин, після чого націлився на навчання за кордоном — і справді повчився в Італії, а потім у США. Став адвокатом, спочатку попрацював в одній відомій фірмі, а потім заснував свою.

Наприкінці 2000-х Ігор Шевченко подався з юриспруденції в політику — та так вдало, що вже наприкінці 2014 року став міністром екології та природних ресурсів в уряді Яценюка.

Але наступного року над Ігорем Шевченком почали згущуватися хмари. Спочатку головний вилоносець Олег Ляшко заявив, що міністерське крісло для Шевченка було куплено за 5 млн дол., потім з'ясувалося, що Шевченко полюбляє прокотитися в Європу на приватних літаках, і тому коли під Києвом сталася страшна пожежа на нафтобазі, міністр екології не зміг вчасно прибути на місце катастрофи.

Ігор Шевченко заявив, що прем'єр Яценюк хоче з ним розправитися. А незабаром проти нього було порушено кримінальну справу за ст. 368-2 КК «незаконне збагачення» (яку зовсім нещодавно було благополучно скасовано Конституційним судом). Втім, ще навесні 2016-го Солом'янський районний суд визнав, що він не брав участі в корупційних схемах.

Зараз Шевченко, досвідчений юрист, подав десяток позовів проти Арсенія Яценюка, Олега Ляшка та інших політиків за наклеп та нанесення шкоди його репутації.

Ну а тепер про програму.

Улюблене слово передвиборчої програми кандидата Ігоря Шевченка — «Я». «Я вірю в Україну», «Я переконаний», «Я точно знаю». З програми ми дізнаємося, що кандидат навчався і працював у Штатах і практично став там мільйонером, але повернувся, щоб усіх нас врятувати. Я вірю, мовляв, в Україну й хочу повернути цю віру мільйонам українців. Для цього потрібен президент нової якості — чесний і високоморальний, словом... такий, як кандидат Шевченко. Якому скромності, як бачимо, не позичати. Ну гаразд, нахвалив себе на пару-трійку сторінок, а що там з програмою?

Країна сьогодні, виявляється, перебуває на межі колапсу, хаосу і дезінтеграції, тому що кругом корумпована влада і ненаситні олігархи. А для порятунку потрібно... десятки три-чотири гасел, починаючи від «пенсіям і зарплатам — підвищення», «тарифам — зниження» до «англійській мові — державна підтримка» і «дорогам і тротуарам — рівне покриття». Коротко кажучи, фабрики — робітникам, земля — ​​селянам... Навіть дивно таке читати у програмі серйозного юриста і колишнього міністра.

Василь Журавльов: стабільність і ще раз стабільність

Про 48-річного кандидата з Маріуполя особливо багато не напишеш. Підприємець, який працював у меблевому виробництві і будівництві, у 2015 році балотувався на пост мера міста. Єдиний скандал пов'язаний з тим, що, ставши у 2016-му головою Федерації футболу Маріуполя, Василь Журавльов рік тому посварився з футбольним клубом «Динамо» (щось пов'язане з офшорними схемами фінансування) і навіть написав щодо цього листа президенту УЄФА.

…Ах, так! Ось ще штришок: у своїй програмі кандидат у президенти Василь Журавльов виступає за детінізацію економіки. А у своїй декларації за 2017 рік він вказав 0 грн доходу. Якось це не дуже в'яжеться з детінізацією.

Кандидат від партії «Стабільність» і програму свою назвав «Стабільність», пояснивши, що в цьому слові немає нічого спільного з терміном, забрудненим Азаровим і Януковичем. Ну що сказати? Програма не така вже й погана. У порівнянні з чотирма попередніми вона просто-таки лягає бальзамом на душу.

По-перше, в ній не демонізується чинна влада, єдиний закид — те, що багато реформ базується «на піску», але це, на жаль, так і є. На думку кандидата, щоб виправити судову реформу і реформу правоохоронних органів, які занепадають, потрібні жорстка перевірка проведення люстрації і запрошення іноземних спостерігачів і кураторів — фахівців з реформ.

Там ще багато сказано про військову безпеку, територіальну цілісність, членство в НАТО, захист конституційного ладу, економічну, науково-технологічну, екологічну та гуманітарну безпеку — і всі речі правильні, викладені, щоправда, надто багатослівно і нудно. Народ чекає на клоунаду, а тут ніякого тобі епатажу.

Президентські вибори кандидат навряд чи виграє, але він не кидає в натовп популістські гасла, лютих ворогів не шукає, і це справляє гарне враження. Коли ми умовно відправили кандидата Журавльова в групу «Дискотека 90-х», то керувалися суто формальними ознаками — спортсмен, юність припала на веселе десятиліття. А насправді його б до лібералів, які говорять розумні речі. Тільки ось задекларований нульовий дохід сильно бентежить...