Корпоративне видання — виразник філософії та корпоративної культури компанії

Психологи кажуть, що з готовністю сприйняти щось нове у своїй роботі здатні лише 20 % людей. Решта ж 80 % населення земної кулі до нововведень ставляться з острахом, а то й узагалі вороже. Звичні умови праці, певні та зрозумілі дії дають людині відчуття впевненості, компетентності, що є дуже важливим для нормального виконання працівником своїх функціональних обов’язків. Будь-яке нововведення, навіть незначне з точки зору керівництва компанії — чи то зміна графіка роботи, чи то розширення (або, навпаки, звуження) кола обов’язків працівника, чи то переїзд до іншого офісу, виштовхує людей із зони комфорту, змушує пристосовуватися до нових умов. Або звільнятися.

«Я недавно працюю у цій фірмі, і от уже змушена знову шукати собі роботу, — розповідає моя знайома Тетяна, головний бухгалтер будівельної компанії. — Коли я влаштовувалася, для мене вирішальним стало місце розташування офісу. Дуже зручно було діставатися на роботу. І от як сніг на голову — ми переїжджаємо у передмістя! Так, є розвозка, але мені далеко до неї їхати, зовсім незручно».

Що ж казати про такі глобальні новації, як реструктуризація компанії або перехід на іншу систему оплати праці? Жодне управлінське рішення не буде схвально сприйняте колективом і виконане, якщо його сенс не донести до співробітників. В іншому разі вони почнуть саботувати нововведення. Що робити, аби співробітники перейнялися ідеєю і почали втілювати її в життя? Безумовно, треба якось донести до них суть ідеї і пояснити, чому саме керівництво прийняло те чи інше рішення. У невеликих компаніях зробити це легше: зібрав усіх працівників у якомусь залі і повідомив новину, не забуваючи щедро пересипати її подяками і компліментами на адресу «сумлінних працівників, які завжди розуміють і підтримують керівництво». І обов’язково потрібно пояснити своє рішення, показати його доцільність для компанії, не так для топ-менеджменту чи власника, як саме для працівників. Наприклад, компанія, що переживає не найліпші часи, стоїть перед дилемою — або звільнити 20 % працівників, або перейти на чотириденний графік роботи, залишивши всіх на своїх місцях. Приймається гуманне рішення — всі залишаються. Але як люди сприймуть те, що їхню зарплату буде урізано, якщо їм не пояснити, чому саме це відбувається?

У великих компаніях, особливо з іноземними інвестиціями, таких дилем може не виникнути, але там ще частіше приймаються рішення, що безперечно час від часу вибивають працівників із зони комфорту. Як донести до співробітників доцільність прийнятого рішення? Зібрати усіх в одному місці — нереально, особливо якщо офіси компанії розкидано по всій Україні. А якщо ретранслювати слова керівництва по низхідній, можна дорогою загубити «зерно». Тож одним із найважливіших інструментів впливу на «уми і серця» співробітників, на атмосферу в колективі є внутрішнє корпоративне видання (ВКВ), яке створюється насамперед для вирішення завдань, що стоять перед департаментом управління людськими ресурсами.

ВКВ — це трибуна, з якої перша особа компанії доносить до кожного співробітника своє бачення ситуації (на ринку, або в компанії, або в країні). Будучи головним виразником філософії та корпоративної культури компанії, перша особа у своїх «зверненнях до народу» прямо або побічно транслює місію і цінності компанії, спонукаючи колектив згуртуватися навколо центральної ідеї. Це звернення генерального директора (або ж іншої ключової фігури компанії) повинно відкривати номер, задавати тон.

Якщо ніяких змін не відбувається, керівництву все одно є про що поговорити з людьми — про досягнення, про те, куди рухається компанія. Один із величезних будівельних холдингів у першому номері свого видання дав розгорнуте інтерв’ю з президентом компанії, покликане, по-перше, показати «людське обличчя» топ-менеджера, а по-друге, сповістити читачів про цінності, які сповідує цей керівник і які культивуються у компанії.

ВКВ обов’язково повинно містити новини ринку та компанії. Актуальність таких новин — дуже умовна. Адже періодичність ВКВ може бути різною. Невеличка газета може виходити раз на місяць, журнал — щокварталу або раз на півріччя. Тож усі цікаві та важливі події, що сталися після виходу попереднього номера, — актуальні.

Якщо дозволяє обсяг видання, компанії з тривалою історією можуть собі дозволити рубрику, що нагадуватиме про те, як усе починалося, як було раніше. Старим працівникам це буде дуже приємно, а молодь матиме змогу долучитися до чогось важливого.

Для людини дуже важливе визнання. Тому наступна рубрика, яку умовно можна назвати «Портрет на фоні...», — одна з найбільш мотивуючих. Це розповідь про людину, чиї досягнення стали цінними для компанії.

Внутрішнє корпоративне видання також може використовуватися і як майданчик для обміну успішним досвідом, як інструмент управління знаннями. Такі публікації цінні не тільки тим, що заохочують талановитих співробітників і спонукають їх до нових трудових звершень, а й тим, що роблять ноу-хау окремого співробітника надбанням усієї компанії: «Беріть, люди, користуйтеся». Для пошуку і написання подібних «кейсів» необхідно спілкуватися як із менеджером з навчання персоналу, так і з керівниками підрозділів. І, зрозуміло, необхідно розмовляти з тими співробітниками, чию діяльність журналіст збирається описувати.

Рубрика «Моя думка» може допомогти менеджменту компанії одержати зворотній зв’язок. Журналіст обирає актуальну для керівництва та цікаву для співробітників тему й опитує людей з різних підрозділів, цікавиться їхньою думкою з приводу.

Рубрика «Як ми працюємо» — невелика розповідь про те, чим займається один із підрозділів компанії (наприклад, відділ маркетингу чи відділ продажів), може бути корисною у компанії, де є виробничі структури. Такі статті адресовано передусім працівникам, котрі часто вважають, що тільки вони і працюють, а решта просто «штани протирають і ні за що зарплату отримують».

А ще ВКВ може вміщувати фоторепортажі. І не тільки з виробничих майданчиків, а і з корпоративних вечірок. Це буде нагадуванням про те, що робота — не тільки місце, де ми працюємо, а й дружній колектив, спільний відпочинок, веселощі.

Цікавою і корисною може стати й рубрика про дозвілля співробітників. Чи багато ми знаємо про тих, хто працює поруч із нами? Хтось виборов призове місце на шаховому турнірі, хтось співає у народному хорі, чиїсь роботи були на виставці самодіяльних художників, а хтось любить екстремальний туризм і гарно фотографує свої мандри...

Тож ВКВ може відповідати усім нагальним потребам HR-менеджменту. До речі, хоч би хто створював ВКВ (стороння агенція чи власні спеціалісти з PR), їм доцільно тісно співпрацювати з дирекцією з управління персоналом, зокрема з менеджером, відповідальним за програми мотивації.

Та й це ще не все. ВКВ може бути цінним інструментом маркетингу, адже формує позитивний імідж компанії. Тому номер такого видання зазвичай дарують бізнес-партнерам (у тому числі і потенційним) і журналістам на різних заходах (прес-конференціях, круглих столах тощо).

А тепер кілька технічних порад. Формат А4 для друкованого видання на кшталт журналу є найбільш прийнятним: його зручно тримати в руках, читати. Природно, що працівник, який одержить свій примірник корпоративного видання, захоче взяти його додому, показати рідним і друзям. Часто-густо корпоративні видання дарують діловим партнерам, журналістам та іншим гостям, аби ті якнайкраще ознайомилися з корпоративною культурою компанії. Тому формат видання повинен бути таким, щоб його зручно було покласти в теку, кейс або жіночу сумку, тобто не має перевищувати за розмірами стандартний аркуш паперу. Більший формат незручний як для читання, так і для транспортування журналу. Робити ж його меншим немає сенсу: це жодним чином не вплине на зменшення його вартості, але пропорційно до зменшення формату скоротиться й обсяг надрукованої інформації. І якщо не хочете платити за зайвий папір, кількість шпальт у виданні має бути кратна восьми: 8, 16, 24, 36...