Інавгурація президента України: прокляття старовинного фоліанта

За три дні до інавгурації президента України парламент звернувся до Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. Вернадського з проханням позичити для урочистої церемонії знамените Пересопницьке Євангеліє. І, звичайно, багато хто одразу ж відгукнувся: «З якого дива?! Якого взагалі віросповідання цей наш новообраний? Божу кару захотів накликати на всіх нас, поклавши свою нечестиву руку на... (з придихом) Святу Книгу!»

Але тут хочеться отримати відповідь на інші запитання: з якого дива у світській державі президент присягає на Біблії, звідки взялася ця традиція і, нарешті, чому до неї ставляться з таким трепетом?

Сакральна книга й інавгурація президента України

Для початку заглянемо в Конституцію. У ст. 104 сказано, що не пізніше як через 30 днів офіційного оголошення результатів виборів президент складає присягу на урочистому засіданні Верховної Ради, а приводить його до присяги голова Конституційного суду. Там само, в Конституції, є і текст присяги. В інших нормативних документах пояснюється, що президент проголошує присягу, поклавши праву руку на Конституцію і, за бажанням, на Пересопницьке Євангеліє. Підкреслимо: за бажанням!

Тепер трохи докладніше про «чарівну книгу», яка може, на думку деяких співгромадян, обрушити громи і блискавки на голови нечестивців. Отже, це багато прикрашений малюнками рукопис — перший переклад чотирьох Євангелій на «рускую» (тобто середньовічну українську) мову.

Тут знадобиться невеличке історичне пояснення. До того часу, як на Волині архімандрит Григорій та Михайло Василевич взялися перекладати Новий Заповіт, у Західній Європі бушувала Реформація, Лютер вже 40 років як прибив свої революційні «95 тез» до церковних дверей, а проповіді швейцарця Кальвіна закладали основи буржуазної християнської моралі.

Людина має право спілкуватися з богом безпосередньо і читати писання рідною мовою — ось наріжні камені Реформації. І Україна, яка у XVI столітті ментально була набагато ближчою до Європи, ніж до держави, що тоді називалася Московією (назву «Росія» московити нахабно вкрадуть тільки півтора століття по тому), звичайно ж, сприйняла ці віяння. Пересопницьке Євангеліє, таким чином, — видатний історичний, літературний і художній пам'ятник епохи, який має до того ж багату особисту історію. Наприклад, Євангеліє побувало у власності Івана Мазепи, текст рукопису вивчав Тарас Шевченко.

Чи має Пересопницьке Євангеліє сакральне значення? Для віруючого християнина — безумовно, так. Таке ж саме, як і копійчана Біблія на цигарковому папері, куплена в церковній лавці. І та й інша книга містять один і той самий, священний для нього текст.

Тому якщо президент — щирий вірянин, для нього має бути байдуже, на чому присягати — чи то на старовинному рукописі, чи то на стандартному виданні Біблії. До речі, за останні роки вийшло кілька факсимільних видань Пересопницького Євангелія, і якщо вже президенту такий дорогий саме середньовічний український переклад, присягу можна зачитувати, поклавши руку на факсиміле, а не тягати дорогоцінний рукопис зі сховища в Раду і назад.

Інавгурація президента України: спадкоємці Червоного Прапора

Але ні! Адже Пересопницьке Євангеліє — це... це, вибачте, з арсеналу владних понтів. А ось тепер розповімо, чому саме цей рукопис став неодмінним (хоч і не прописаним у Конституції) елементом інавгурації.

Отже, перша інавгурація президента України відбулася в 1991 році, тоді не було затвердженого гімну, не було ухвалено Конституцію, і подробиці церемонії вигадувалися, що називається, на ходу. У 2010 році в інтерв'ю «БіБіСі» перший президент України Леонід Кравчук каже, що це він придумав взяти Пересопницьке Євангеліє, тому що цю книгу було написано на його батьківщині. В іншому інтерв'ю він обмовився, що ідею йому подав депутат і маститий письменник Роман Лубківський.

Обидва вони — і покійний уже Лубківський, і живий як огірочок Кравчук — як не крути, походять із «радянської аристократії». Кравчук так і зовсім колишній заступник з ідеології тодішнього українського «царя» Щербицького. Втім, обидва вони позиціювали себе як християни. «Покласти руку на Пересопницьке Євангеліє та говорити неправду... це божа кара. Це навіть не Конституція. Це Книга Книг», — віщав Леонід Макарович кореспондентові «БіБіСі».

Книга Книг. Сакральний символ. Наче Червоний Прапор. Наче партквиток — ці символи теж мали якийсь містичний зміст у системі радянських міфів і відгукувалися в архаїчній свідомості диких людей совка. Символи поміняли, а варварська звичка поклонятися ідолу, який дістав матеріальне втілення, залишилася. І старовинний прекрасний рукопис у цьому сенсі нічим не кращий за червону оксамитову ганчірку на палиці.

Інавгурація президента України: в очікуванні на Бабая

Нарешті, і в самій процедурі інавгурації президента України теж є щось архаїчне. Сама назва походить від стародавніх римлян, у яких присвячували в сан державних людей жерці-авгури, що читали майбутнє по польоту птахів і кишках жертовних ягнят. У новій світовій історії інавгурацію відродили американці, ідею підхопили подекуди в Європі. Але всюди це суто громадянська процедура передавання влади.

Між іншим, у більшості країн з парламентсько-президентською формою правління жодної інавгурації президентів не проводять взагалі — не та це фігура, щоби піднімати навколо неї стільки галасу. Україна нібито теж парламентсько-президентська республіка, однак традиції царів і генсеків, очевидно, міцно засіли в головах, якщо вступу на посаду топ-чиновника надається стільки значення.

До речі про авгурів і про читання майбутнього по кишках жертовних ягнят і польоту птахів. Коли читаєш різноманітні добірки, присвячені інавгурації президента України, то навіть серйозні начебто видання віддають безліч місця якимось диким середньовічним «прикметами» і «знаменуванням», які супроводжували вінчання на царство... тобто, вибачте, вступ на посаду чергового президента.

Ющенко, вперше влаштувавши з інавгурації президента України багатогодинне ритуальне дійство, у 2005 році випустив на Майдані голубів, але одна пташка не злетіла... (ах, поганий знак!), проте президент допоміг їй злетіти (ні-ні, хороший знак!). Янукович п'ять років по тому помолився в Лаврі — добре. Але раптом — який жах! — в день інавгурації тріснув пам'ятник засновникам Києва на Майдані. Може, збіг? Ні! — закричали доморощені авгури, коли Януковича при вході в парламент міцно прибило дверима. Знак! Цілих два поганих знаки!

На інавгурації Порошенка втратив свідомість на сонці солдат почесної варти — ах, ах, недобре! Зате коли він відкрив двері в Раду, туди залетів метелик, і це наші віщуни назвали добрим знаком. Хоча можна посперечатися: у слов'ян-язичників метелик був якраз символом смерті. Але ж місцеві авгури геть нічого не розуміють у міфології...

Однак хоч і не розбираються наші люди в міфах і прикмети трактують вільно, все-таки складається враження, що в масі своїй вони — дикі темні язичники, які вірять в Бабая, повний місяць, пристріт і наклеп, бояться чорної кішки і того, що нехороша людина, поклавши спітнілу руку на найцінніший літературно-художній пам'ятник XVI століття, накличе на країну всілякі біди.

Може, й накличе — але бідний старий безневинний рукопис тут точно ні до чого.