НАК «Нафтогаз України» виграла в уряду ще одну справу

13 червня 2019 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов НАК «Нафтогаз України» до Департаменту Державної виконавчої служби і зобов’язав останній припинити явний саботаж виконання рішення суду дворічної давності, яке стосувалося компенсації урядом витрат НАК під час виконання покладених на неї спеціальних обов’язків постачати газ за зниженими цінами для житлово-комунального сектора. На фоні останніх подій ця тема може здатися неактуальною, проте юристам має бути цікаво, якими аргументами слід керуватися, щоби в майбутньому ефективно присікати спроби Кабміну прикидатися шлангом.

Нині ситуація склалася так, що Росія заливає Європу своїм газом, забиваючи під зав’язку тамтешні сховища і збиваючи ціни. Аналітики ламають голову над тим, для чого саме це робиться: щоб видавити з ринку заморських і заокеанських конкурентів, які надто жваво почали слати туди танкери зі своїм скрапленим газом, чи для того, щоби підстрахуватися на випадок припинення українського транзиту з 1 січня 2020 року. Проте результат цих маневрів відомий: з початку червня ціна газу на провідних європейських біржах не піднімається вище за 12 євро за один МВт-год, або, в перекладі на зрозумілу для нас мову, нижче за 140 дол. за 1000 куб. м.

На тлі цих подій навіть завжди скупа НАК «Нафтогаз України» припинила собачитися з урядом й охоче почала знижувати ціни на газ: у червні, наприклад, вона погодилася продавати його для житлово-комунального сектора по 5554 грн за 1000 куб. м, що з урахуванням націнки, доставки й податку обійдеться побутовому споживачеві від 7,27 до 7,89 грн за 1 куб. м залежно від регіону. Це притому, що ще за квітень люди платили по 8,55 грн, і це вважалося пільговою ціною, порівняно з тим, в яку копієчку влітало блакитне паливо промислово-комерційному сектору.

Проте всі розуміють, що ця ідилія навряд чи триватиме довго, бо НАК «Нафтогаз України» та її єдиний акціонер в особі уряду, немов закляті вороги, продовжують точити ножі один на одного. Саме в цьому плані й слід сприймати нещодавно виграну НАКом справу.

НАК «Нафтогаз України» та проблеми зі спеціальними обов’язками

Проблеми, пов’язані з компенсацією виконання покладених спеціальних обов’язків (ПСО) суб’єктами ринку природного газу, докладно висвітлювалися «Ракурсом» у квітні. Нагадаємо, що 19 липня 2017 року той самий Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов НАК «Нафтогаз України» до Кабінету міністрів України й зобов’язав останній внести зміни до урядової постанови №187 від 22 березня 2017 року, додавши до неї пункти про порядок проведення і джерела фінансування компенсації «Нафтогазу» за те, що він продає населенню газ за зниженими цінами.

Цей вердикт суду успішно пройшов через апеляційну інстанцію, після чого Окружний адмінсуд Києва 10 листопада 2017 року видав виконавчий лист, який і було пред’явлено Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Проте між цим актом і його реальним виконанням виявилася дистанція величезного розміру.

Так, 13 березня 2019 року, тобто із затримкою майже в півтора року, старший державний виконавець вказаної установи виніс повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання. Причину такої відмови можна вважати ледь не анекдотичною: у виконавчому листі боржником (відповідачем) було названо Кабінет міністрів України, і зазначено його код ЄДРПОУ (Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України). Але, згідно з витягом з реєстру, за цим кодом значиться Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету міністрів. А якщо, мовляв, назва боржника не відповідає коду, то й жодних виконавчих дій по цьому листу робити не слід.

Тут, відверто кажучи, є від чого впасти в ступор. З одного боку, Кабінет міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а з іншого — він не наділений правами юридичної особи і відомості про нього як про юридичну особу відсутні в Єдиному реєстрі юридичних осіб (який з 2005 року після запровадження принципу «єдиного вікна» виконує функції ЄДРПОУ). Зате юридичною особою вважається і в реєстрі таких осіб значиться госпфінвідділ канцелярії уряду. Як же вийти з такої ситуації, коли закон «Про виконавче провадження» (ст. 4) вимагає від державного виконавця повертати без виконання виконавчі листи, якщо в них не зазначений ідентифікаційний код боржника, але в боржника немає цього самого коду?

Юристи НАК «Нафтогаз України» підказали вихід

Виявляється, вихід є — його суду підказали юристи НАК «Нафтогаз України», які писали позовну заяву. Бо якщо старанно покопирсатися в базі підзаконних рішень, то можна знайти Інструкцію з примусового виконання рішень, затверджену наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 2 квітня 2012 року. А от з її розділу 3 пункту 2 якраз і витікає, що відсутність коду ЄДРПОУ допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано особу, не передбачено присвоєння їй такого коду.

На думку суду, під цей пункт саме й підпадає згадана ситуація, коли законодавством України не передбачено присвоєння ідентифікаційного коду її власному уряду. І ця обставина не перешкоджає органу стягнення в особі Державної виконавчої служби ідентифікувати особу боржника й розпочати виконавчі дії. Відтак резолютивна частина рішення містить пункт про те, щоб зобов’язати Департамент ДВС прийняти до примусового виконання виконавчий лист, виданий Окружним адмінсудом Києва.

Нині, звичайно, важко уявити, яким чином скромний клерк Мін’юсту зможе примусити цілий Кабінет міністрів із прем’єром на чолі внести зміни до постанови, яка, до речі, втратила чинність іще восени минулого року. Але НАК «Нафтогаз України», судячи з усього, рішуче налаштована іти до кінця в досягненні своєї мети, тож попереду на нас чекає цікаве судово-юридичне шоу. Лишається додати, що весь цей «бенкет» буде оплачений нашим з вами коштом, оскільки кожний громадянин України по відношенню до Кабміну є платником податків, а по відношенню до «Нафтогазу» — акціонером.