Діти після розлучення і битва за дитину: коли батько перемагає?

Діти після розлучення не завжди залишаються з матір'ю. Батькові теж трапляється брати гору в судових суперечках про те, хто буде для дитини «батьком №1». Справедливості заради треба сказати, що випадків таких небагато і вони варті окремої уваги, адже допомагають з'ясувати, які обставини на руку батькові в битві за свого сина чи дочку.

Зовсім нещодавно ми писали про те, як після розлучення батько часто змушений відвойовувати у матері своє право на участь у вихованні спільних дітей. А буває, що за дитину борються не тільки через батьківські почуття, а й через додаткові бонуси, скажімо, в житлових суперечках колишнього подружжя.

У цій статті ми наведемо дві свіжі судові історії про дітей після розлучення і батьків, які виграли битву за дитину.

Діти після розлучення: дитина як предмет шантажу?

Ця справа слухалася в районному суді одного з обласних центрів центральної України. З позовом про розірвання шлюбу до суду звернулася дружина. Де-юре шлюб тривав уже вісім років, проте насправді стосунки давно зіпсувалися, після численних суперечок подружжя роз'їхалося. У них був спільний син, і мати вимагала, щоб дитина залишилася з нею. Жінка скаржилася не лише на сварки з чоловіком, а й на те, що той неодноразово підіймав на неї руку, та так, що вона опинялася в лікарні. А одного разу чоловік просто не впустив її додому, заборонивши бачитися з дитиною.

Жінка звернулася до поліції. Два з половиною місяці по тому, як чоловік виставив її за поріг, їй вдалося забрати сина. Але незабаром чоловік зі своїми батьками знову відібрав дитину. І ось вона вимагає її повернути. У неї є дім, робота, стабільний заробіток, вона любить сина і хоче жити з ним.

Тим часом батько звернувся до суду із зустрічним позовом, і проблема з його точки зору виглядала таким чином: так, фактично шлюб давно розвалився, і, між іншим, через подружні зради дружини. Він сам орендував для неї квартиру, давав гроші і сам возив до неї дитину. Синові буде краще залишитися з ним, оскільки дитина і так живе з ним і він здатен краще її забезпечувати. Твердження про побиття голослівні, до лікарні жінка потрапляла через звичайні нездужання, кримінальне провадження щодо рукоприкладства закрите. А звинувачувала його дружина лише тому, що хотіла шантажувати і змусити купити їй квартиру в центрі міста. Дружина, своєю чергою, теж звинувачувала чоловіка в шантажі: мовляв, той вимагав від неї переоформити на нього машину, і тоді він дасть їй можливість бачитися з сином.

Районна служба у справах дітей дійсно дала батькові найпозитивніші характеристики: у нього власне чудове житло, хлопчик, за їхніми словами, більше любить батька, а той особисто водить його в дитсадок і в різноманітні гуртки та секції. Крім того, з дитиною постійно бабуся з дідусем, і розлучати онука з ними не потрібно. А ось мати квартиру орендує.

Після того як батько навідався до неї з батьками і відібрав хлопчика, він одразу ж звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів з матері. (Зауважимо, це погано в'яжеться з твердженням чоловіка, що він орендував для дружини квартиру і давав їй гроші.) І тепер з матері дійсно стягують чверть заробітку на утримання сина.

Ще за три місяці мати звернулася до суду з вимогою надати їй хоча б графік побачень із сином і заборонити чоловікові чинити їй перешкоди у спілкуванні з дитиною. Заяву їй повернули. Але районний орган опіки та піклування розпорядився визначити графік спілкування матері з сином, поки не буде розв’язано спір про місце проживання. Однак жінка скаржилася, що батько, попри всі графіки, бачитися їй із сином не дає.

У рішенні суду багато сказано про рівні права обох батьків і про те, що суд насамперед має враховувати інтереси малолітньої дитини. До слова, суд враховує її думку, якщо дитині вже виповнилося десять, щодо маленьких дітей до уваги береться думка органів опіки та піклування, служби у справах дітей, професійних психологів і вихователів. Служба у справах дітей, як ми вже казали, схарактеризувала батька вкрай позитивно.

Тепер найцікавіше. За документами зарплата батька була вдвічі вища за зарплату матері: у нього 13 тис. грн на місяць, у неї — до 7000. І те, й інше — негусто, з огляду на необхідність орендувати окреме житло. Точніше, так: за зарплату в 7000 грн орендувати можна хіба що кут, тоді решти грошей впритул вистачить на життя одній людині. Та й на 13 тис. не сильно розженешся, враховуючи, що дитину потрібно не тільки годувати та одягати, а й забезпечувати їй дозвілля.

Тепер подивимося на роботу обох не надто багатих батьків. Обидва — держчиновники, вона працює в одній зі служб, що відносяться до соціальної політики, на не дуже високій посаді, зате він — в архітектурно-будівельній інспекції області, на посаді якраз дуже значній.

Зрештою суд вирішив подружжя розлучити, стягнувши з них порівну судові витрати, а ось місце проживання дитини після розлучення визначити з батьком. І тут вже з матері на користь батька стягнули витрати на правову допомогу. Загалом мати, яка програла, втратила на цій справі майже півтора місячні оклади, причому аліменти їй доводиться сплачувати регулярно.

До слова, про графік відвідувань дитини після розлучення в рішенні немає ні слова, а значить, історія, скоріш за все, матиме продовження.

Мати на вихідні

Ось ще одна справа, що дійшла цього разу до Верховного суду, в якій батько виграв суперечку за місце проживання дитини після розлучення. Ця історія сталася у великому промисловому центрі на південному сході, і тут вже батькові довелося неабияк боротися за свої права. Історія показова ще й тим, що вирішальним аргументом у ній стали висновки психолога.

Отже, пара десять років прожила у шлюбі, розлучилася, спільний син перші кілька місяців жив з матір'ю, а потім його забрав батько. Він вважав, що у нього дитині буде краще: власний будинок, стабільний дохід (чоловік — підприємець), а мати квартиру орендує. Майже відразу він звернувся до суду з позовом про те, щоб дитину після розлучення залишили жити з ним, тим більше сам хлопчик казав, що йому подобається залишатися з татом.

Однак районний суд відмовив у задоволенні позову, в тому числі і на тій підставі, що батько не надав достатньо доказів тих виняткових обставин, за яких дитину після розлучення варто розлучити з матір'ю.

Батько подав скаргу в апеляційну інстанцію, і та розв’язала суперечку по-іншому. Звичайно, в тому, що суд встав на бік батька, зіграла роль і та обставина, що у батька було своє комфортне житло. Але головне — сама дитина після розлучення батьків спілкувалася з психологом і була допитана в судових засіданнях (як у першій, так і в апеляційній інстанціях).

Мати хлопчика казала, що батько «тисне авторитетом» на сина. А що ж хлопчик? Він сказав, що любить обох батьків, але йому хочеться жити з татом, а вихідні проводити з мамою. Син ще розповів про те, що мати, з якою він прожив загалом близько року (двічі по кілька місяців), не дозволяє йому бачитися з татом, а іноді йому сильно перепадає за те, що він розповідає матері про любов до батька. Тато ж вибудовує стосунки більш розумно.

І апеляційний суд, знову вислухавши дитину, встав на бік батька. Мати з таким станом справ не змирилася і пішла до касаційної інстанції.

Обоє батьків могли забезпечити синові нормальне комфортне життя, але касаційний суд погодився з рішенням апеляційного: бажання дитини в цій справі (та й у будь-якій іншій подібній справі) важливіше за спір батьків. Хлопчик вже достатньо дорослий, щоб заявити про свої бажання, і протягом року, що минув, поки справа ходила по інстанціях, він своєї думки не змінив. Син залишився з батьком.

* * *

В обох судових рішеннях суд посилається на відому справу Європейського суду з прав людини «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), в якій батькові вдалося відстояти свої права аж у Страсбурзі. Ми докладно писали про цю справу, і почитати про неї буде корисно всім, хто сперечається через дитину.