Уроки місцевих виборів в Україні очима політтехнолога

Місцеві вибори в Україні сьогодні стали темою номер один не лише тому, що за їхніми підсумками видно, як відчутно змінився баланс сил в країні, а ще й тому, що наступного року на нас з великою часткою ймовірності можуть очікувати позачергові парламентські вибори. Вибори 25 жовтня принесли багато сюрпризів, тому цікаво подивитися, як спрацювали ті чи інші передвиборчі технології (в тому числі чорні), щоб замислитися про передвиборчі стратегії на виборах у Раду.

Політтехнолог, фахівець з виборчих кампаній Олег Постернак виділив кілька факторів, за допомогою яких політсили намагалися вплинути на результат місцевих виборів. Деякі з них спрацювали, деякі виявилися абсолютно марними.

Уроки місцевих виборів в Україні: «сітки» працюють і будуть працювати

Попри те, що механізм проведення виборів вдосконалюється і стає більш захищеним від чорних технологій, деякі з них досі застосовуються. Наприклад, «сітки».

«Сітка» — одна з популярних технологій підкупу виборців. Отримавши доступ до баз даних виборців (а зробити це сьогодні нескладно), технологи знаходять людей, готових продати свої голоси. Ще краще — якщо вдасться дістати готову базу тих, хто вже продавав свій голос і готовий зробити це знову. Щоправда, є у «сітки» слабке місце: проконтролювати те, як проголосує підкуплений виборець, практично неможливо. Однак більшості з тих, хто готовий голосувати за гроші, однаково, де ставити галочку в бюлетені, тож витрати загалом окупляться.

На місцевих виборах 25 жовтня Нацполіція зафіксувала факти підкупу в декількох областях України, зокрема в Київській. За словами глави відомства Ігоря Клименка, ціна голосу в різних схемах становила від 500 до 2000 грн.

«Сітки» працювали і працюватимуть ще довго, особливо на місцевих виборах, — пише Олег Постернак на своїй сторінці в фейсбуці. — Посилення кримінальної та адміністративної відповідальності за підкуп декого настрашив, але спокуса дуже велика. Той факт, що поліція активно накривала сітки, вас бентежити не повинен. Це імітація активності правоохоронців. У якихось випадках поліція блокувала підкуп, в якихось вдавала, що не бачить його під носом. Залежно хто як домовився. Головне в сітці що? Прикрити точки виходу інформації та забезпечити надійний тил! Позитивною тенденцією вважаю вибудовування «білих сіток», сформованих з бази рекрутованих прихильників».

Освоєння бюджетів та епічний тріск

А ось медійна підтримка на місцевих виборах не виправдала очікувань багатьох кандидатів. Найяскравіший приклад — феєричний провал Андрія Пальчевського на виборах мера Києва. Грандіозна медійна підтримка, білборди з обличчям кандидата на кожному розі — і все даремно.

Ми писали вже про класичний приклад викинутих на вітер грошей, про найпровальнішу, мабуть, в історії України передвиборчу медійну кампанію — історію восьмирічної давності з партією «Україна — вперед!». Пальчевський, здається, сьогодні має шанс відібрати пальму першості у Королевської.

«Тисячу і один раз говорив і продовжу говорити — не можна наївно вірити в електоральний бліцкриг за допомогою об'ємних витрат на рекламу і медіа, — пояснює Олег Постернак. — Вперто продовжують знаходитися ті, хто думає, що за допомогою медійних фішок і рясного поливання мізків виборця рекламними помиями можна зробити чудо. Поки це вдалося лише Партії зелених України в 1998 році. Більше — жодного разу по-крупному. Блок «Не так!», «Україна — вперед!», Думчев, а тепер ще Пальчевський — це все освоєні бюджети й епічний тріск вщент в кінці. Політика — це не чистий маркетинг, не комерційний товар, не телепрограма. Безумовно, це все важливо, але це скоріше інструментарій. Головне — зміст, імідж і польова комунікація, які органічно спаяні і розподілені правильно в часі. Бажано завчасно!

Зізнатися, були чудові сюжетні зразки. Білборди Кличка, «Пропозиції», наприклад, можна вважати більш-менш непоганими для сприйняття. Однак у своїй масі результатом рекламного запилення стала розконцентрація уваги виборців через велику кількість реклами. Безліч безглуздих прізвищ, кольорів, гасел, облич призвели до закономірної реакції — реактансу, тобто до негативного ставлення до меседжів, розцінюваних виборцем як спосіб відвертої маніпуляції їхньою думкою».

Чистити мундир багато соціологічних фірм будуть дуже довго

Якщо вже ми згадали Пальчевського і його епічний провал, не можна не згадати і про так звані рейтинги, які на цих виборах побили всі мислимі рекорди брехливості. Зокрема, Пальчевський в них представлений переможцем-тріумфатором, а в підсумку він навіть не потрапив до першої п'ятірки, не набравши і 5% голосів.

«Більша частина публічної соціології мала формуючий і фейковий характер, — пише Олег Постернак. — Чистити мундир багато соціологічних фірм будуть дуже довго. Довіра до соціології — нижче за плінтус. Єдиною більш-менш реальною стає закрита соціологія. Взагалі, був здивований, що багато кандидатів на голови і партійні штаби на цих виборах зовсім ігнорували необхідність якісних і кількісних електоральних досліджень. А даремно. Аналітична робота має бути вибудувана на підставі об'єктивного цифрового матеріалу».

Контроль над комісіями — альфа і омега виборчого процесу

Зробити так, щоб виборчі механізми стали ідеальними, одним помахом пальця неможливо, проте правила гри все ж змінюються на краще. Ми писали про те, що якщо ще на парламентських виборах 2010 року регіонали формували кишенькові виборчі комісії, вводячи до їхнього складу членів фейкових партій, то сьогодні членами комісій можуть бути тільки представники тих партій, які реально беруть участь у виборах. Різношерстий склад комісій і жорстка конкуренція між представленими в ній силами практично унеможливлюють змову між ними. Навіть якщо у багатого мажоритарника — кандидата в депутати Верховної Ради — в комісії «свій» голова або секретар, інші члени просто не допустять фальсифікацій.

Однак у комісій залишилося одне слабке місце — недосконалий механізм оплати праці і як наслідок — непрофесіоналізм людей, які працюють «за лаштунками» виборів. До цієї теми ми ще обов'язково повернемося.

«Як і завжди, «контрольний пакет» складу вирішує дуже багато, — стверджує політтехнолог. — Реєстрацію списку і кандидатів і їх нереєстрацію, розгляд скарг, спеціальне допущення помилок у бюлетенях, уточнення протоколів дільничних комісій і багато іншого. Контроль над комісіями — альфа і омега всього безболісного виборчого процесу. І жаліти кошти на оплату членам комісії і спостерігачам не варто. На жаль, випадки несплати за роботу знову і знову спливають».

Виборча система виявилася непрактичною і заплутаною

Олег Постернак говорить ще про два слабкі місця в підготовці і проведенні місцевих виборів. Перше — багато кандидатів знехтували цього разу роботою «в полі»: «Все менше і менше кандидатів користуються класичними польовими технологіями, а даремно. На цих виборах, на жаль, коронавірусна істерія обмежила кількість електоральних контактів, що позбавило можливості наповнити кампанії «живішим» сенсом. Та й деякі кандидати зовсім перекручено розуміють, що таке зустріч з виборцями у дворі. Звичайно, це не тільки постановочна фотка з бабусями під'їзду для fb».

Друге слабке місце — недосконалість нового виборчого законодавства: «Виборча система виявилася непрактичною і заплутаною для виборця. Багато дір і двозначностей кодексу стали справжньою Terra Incognita для технологів. Вони впоралися, а от виборці ні. Просвітницька кампанія з боку ЦВК не велася від слова «зовсім». Хіба що КВУ, «Опора» та IFES традиційно дбають про ці нюанси. Тільки зараз деякі кандидати, розфасовані по територіальних списках на округах, починають вникати і розуміти, чому вони пролітають на виборах навіть у партіях, що подолали бар'єр».

* * *

Від себе додамо, що складнощі з бюлетенями могли добряче вдарити (і вдарили!) по тих політичних силах, які традиційно будували передвиборчу стратегію на популістських гаслах і тим привертали до себе, скажімо так, специфічний електорат, для якого розібратися в новій системі — практично непосильне завдання. Вони ненавмисно псували бюлетені, і, відповідно, голоси їхні не були враховані.

Загалом же роботу над помилками треба провести оперативно. Адже до парламентських виборів може бути зовсім мало часу.