Уроки місцевих виборів: парашутисти, брудні технології і жебрацькі комісії

Аналізуючи підсумки місцевих виборів в Україні, сьогодні одні приділяють основну увагу перегрупуванню сил у регіональних органах влади, інші скрупульозно розбирають по кісточках новий Виборчий кодекс, кажучи, що він, мовляв, «занадто складний» для нашого простого виборця.

Тим часом і перегрупування сил — річ нормальна, і кодекс загалом хороший. Однак місцеві вибори дійсно виявили кілька системних проблем вітчизняного виборчого процесу, які можуть стати для країни фатальними.

Чому прилітають парашутисти?

Один з неприємних підсумків — те, що в деякі органи місцевої влади увійшли не місцеві активісти, а залітні «парашутисти», для яких це просто сходинка в політичній кар'єрі і яких навряд чи цікавлять локальні проблеми. Як же вийшло, що залітні обійшли на місцевих виборах тих, кого виборці добре знали? І звідки прилетіли «парашутисти»?

Проблема криється у процедурі формування партійних списків, а точніше, в тому, що цієї процедури фактично немає. У новому Виборчому кодексі сказано про гендерні квоти, про те, що списки складаються з п'ятірок, а хто, як і коли їх формує — не сказано. У підсумку, зрозуміло, списки на місцеві вибори формували партійні організації. Але якщо йшлося про невеличкі локальні партії, місцеві команди, то там їх складали достатньо прозоро. А ось кити великої політики, такі, як ЄС, БЮТ або навіть «Слуга народу», часто тримали списки в таємниці... від самих кандидатів. Дехто з них навіть змушений був їздити в Центрвиборчком, щоб дізнатися свій номер в уже зареєстрованому там списку.

Для чого це робилося? Саме для того, щоб поставити на перші місця «потрібних» людей, часто абсолютно далеких від місцевих проблем. І ці потрібні люди потрапили в місцеві органи влади.

І знаєте що? Навіть за відкритих списків деякі парашутисти набрали чимало голосів. Як? Та дуже просто — пішли і купили! І тут ми переходимо до куди більш серйозної проблеми.

Чому на місцеві вибори повертаються брудні технології?

«Що б не писала громадська організація «Опора», ці місцеві вибори були дуже брудними, — розповіла «Ракурсу» політтехнолог Валентина Ситник. — Повернулися всі ті схеми, які, здавалося б, давно поховали. Якими б безглуздими і погано організованими не були останні парламентські і президентські вибори, але вони були прозорими і чесними».

Чому ж стався відкат до брудних технологій часів Януковича? «Тому що виборчі комісії перетворюються на балаган, — переконана Валентина Ситник. — Причина — копійчана оплата за роботу в комісіях — 2000‒3000 грн за два тижні роботи, з яких чотири-п'ять днів абсолютно виснажливі. Дивіться: вибори призначаються на неділю. У четвер потрібно було отримувати списки, у п'ятницю — бюлетені. Всі бюлетені потрібно перерахувати, запакувати. Середня виборча дільниця, припустимо, — це 2500 виборців, на кожного припадає чотири види бюлетенів. Загалом 10 тис. бюлетенів. Комісія з 18 осіб розпаковує, перераховує поштучно, вручну, на всіх ставить печатки, від руки номери виборчих дільниць. Підготовка приміщення, розміщення інформації, спорудження кабінок — теж на комісії. У день виборів комісія збирається о сьомій ранку, о восьмій починається голосування, що триває 12 годин, потім — підрахунок».

«Ми проводили «технологічку», — продовжує наша співрозмовниця, — навіть якщо в комісії досвідчений голова, котрий знає процес, перший протокол міг бути готовий не раніше за п'яту ранку. І це якщо всі працюють чітко як годинник, жодних збоїв і порушень. Потім деяких членів можна відпустити, але голова і секретар «сидять на мішках», стережуть бюлетені, поки відвозять протоколи. Фактично люди проводять без сну понад добу. І це оцінюється у 2000 грн. Загалом фінансування на цю виборчу кампанію сильно скоротили. У комісіях не було технічного співробітника, їх не забезпечували комп'ютерами (в найкращому разі місцева влада видавала комп'ютер у день виборів). Та що комп'ютер!.. Бутерброди з чаєм члени комісії мусили брати з дому. Чи піде грамотна кваліфікована людина на таку роботу? Навряд чи. Я особисто знаю лише двох божевільних патріотів, які віддають данину державі на виборах не за страх, а за ідею. До речі, у них на ділянках все пройшло ідеально і чисто. Загалом же стара гвардія, яка знала процедуру, йде. Молодим це не цікаво — важка виснажлива робота за крихітні гроші. Тому більша частина тих, хто працював на цих виборах, — незрозумілі люди, які не мають уявлення про тонкощі виборчого процесу».

А чи може партія, яка делегувала члена комісії, доплатити йому за роботу? Ні, це незаконно. За подібне можуть порушити кримінальну справу — як-не-як підкуп члена комісії! Хоча, теоретично, партія повинна мати право чесно, прозоро і відкрито заохотити людину, що представляє її інтереси. Звичайно, деякі заохочують, але роблять це тихо. І не завжди це ті партії, від яких формально йде працювати член комісії. Тому переходимо до наступної проблеми.

Старі кадри підіймають голову

На тлі всієї цієї плутанини вийшли на полювання старі досвідчені фахівці, які організовували брудні вибори за часів Януковича. Деякі партії не просто найняли знавців брудних технологій — вони відправляли своїх людей до чужих штабів. Людей, які, повторімо, знають всі старі схеми фальсифікацій. Як їм протидіяли раніше?

«Скажімо, я кваліфікований член комісії, який відпрацював не одні вибори, — продовжує Валентина Ситник. — Я знаю, де слабкі місця, в яку дірочку заглянути. А тут прийшли абсолютно незаймані люди, найняті за 2000 грн, які не мають уявлення про механізм виборів. Візьмемо таку класичну схему, як вкидання бюлетенів. Багато хто забув, а то й не знає, що потрібно рахувати людей, які кидають бюлетені. Мені розповідали, що в одній з комісій хтось із «зубрів» за звичкою сидів і рахував людей, малюючи палички у блокноті. Після завершення голосування у голови комісії виявилося 860 бюлетенів, а паличок у блокноті — 720. Припустимо, можна було обрахуватися на десяток виборців, але ж не на півтори сотні без малого! Врахуйте те, що на місцевих виборах кожен голос може стати вирішальним».

Але ж приходячи на дільницю голосувати, ми розписуємося в реєстрі виборців — здоровенному простирадлі. Що ж, голова комісії повинен нишком вписати лівих людей? «Та хто перевіряв ці списки? — каже політтехнолог. — Досвідчені члени комісій, що представляють різні партії, зазвичай стежили один за одним, коли голова переглядав списки, слухали цифри, які називаються, зводили разом інформацію. А якщо в комісії сидить новенька, недосвідчена людина? До того ж наприкінці дня вона геть одуріла від виборчої колотнечі?»

Архаїчна система голосування на місцевих виборах

Проблема з комісіями — найбільша небезпека для виборів. Але є ще одна болюча точка. Критики нового Виборчого кодексу підіймають на свої прапори питання з умовними «бабусями-дідусями», які не можуть розібратися з бюлетенями і вже точно не зможуть використовувати електронну систему голосування.

«Новий кодекс хороший і зручний, — стверджує Валентина Ситник. — Звичайно, в ньому знайдуться деякі недоробки і шорсткості, які легко усунути. Візьмемо, наприклад, непрописану процедуру формування списків. Так, це призвело до того, що на ці місцеві вибори прилетіли парашутисти. Але це не ті люди, які готові до роботи місцевого депутата, і в результаті їхня бездіяльність відіб'ється на іміджі партії. Наступивши на ці граблі, партія на наступних виборах навряд чи ставитиме на сторонніх».

Серйозних проблем насправді дві. Перша — фінансування виборів. Держава виділяє на вибори копійки, партіям заборонено фінансувати роботу комісій. Це призводить до того, що комісії формуються з незрозумілих людей і фактично безпорадні перед фальсифікаціями.

Друга проблема — архаїчна система голосування. Було б непогано, щоб існувала альтернатива — або голосувати по-старому, або вдатися до електронного голосування. Це сильно спростило б процедуру підрахунку голосів і виключило б багато старих відпрацьованих схем фальсифікацій.

Найбільший ризик

З усього сказаного вище можна зробити вельми тривожні висновки. Не виключено, що майбутнього року на нас можуть очікувати дострокові парламентські вибори. Зараз за підсумком місцевих багато хто радіє тому, наскільки обвалився рейтинг «Слуг народу».

Однак місцеві вибори показали, що, по-перше, повернути брудні технології цілком можливо. І по-друге, використовувати ці технології можуть такі сили, в порівнянні з якими перша хвиля реакції 2019 року може здатися нам дурницями і веселим цирком, а нинішній президент — просто милим хлопчиком. Сили, які готові перехопити у нього ініціативу, куди страшніші. Це відкриті вороги України, які навіть не дають собі праці прикриватися псевдопатріотичними гаслами. Вони безпосередньо дають знати, що хотіли б бачити нашу країну федеральним округом держави-агресора.

Тому, кажучи про передвиборчі технології, варто не забувати про те, до чого ці технології можуть призвести.