Про щеплення, мам, бабусь і ковід

У Радянському Союзі антивакцинальних кампаній не було. Бо там був Комітет державної безпеки, що пильно профілактував появу будь-яких публічних кампаній. Антивакцинальну кампанію в СРСР заміняла тиха корупція, яка полягала в тому, що люблячі мами і бабусі купували довіру педіатрів і медичних сестер недорогими презентами, найчастіше шоколадками і коробками цукерок. Так у тиші медичних кабінетів дитячих садків, шкіл і дитячих поліклінік фальсифікувалися документи із записом про нібито зроблену вакцинацію.

Через роки саме ці діти, вже подорослішавши, несподівано починали хворіти на дифтерію, кір та інші начебто керовані інфекції. Хтось ставав інвалідом після перенесеної хвороби, дехто вмирав... Так жила вся радянська країна, пронизана брехнею і фальшивою статистикою. Мами і бабусі так захищали своїх дітей від побічної дії вакцинальних препаратів (насправді надзвичайно нечастої), від загострення вже наявної у дитини патології й аутизму. Останній був тоді улюбленою страшилкою у мам і бабусь у країні, де діагнозу «аутизм» просто ще не існувало.

Насправді таких дітей, які часто і подовгу хворіють, прищеплювали в цивілізованих країнах у першу чергу, бо для них підчепити інфекцію було особливо небезпечно. Інша річ, що вакцинація таких дітей у тих країнах здійснювалася під серйозним наглядом кваліфікованого фахівця, який знає прийоми реанімації.

Радянські мами і бабусі далеко не завжди повністю довіряли своєму дільничному педіатру і користувалися «точною інформацією», отриманою від сусідських мам і співробітників. Ніхто не знає, яку кількість радянських дітей «врятували» від щеплень. Здогадуємося, що дуже багато, особливо в містах. Ми, лікарі, бачили через роки результати — спалахи інфекцій, яких не мало бути. До речі, і нещодавній спалах кору в Україні був наслідком радянської практики фальсифікації медичних документів.

Відкрита, системна антивакцинальна кампанія сформувалася в горбачовські часи гласності та перебудови. Комітет державної безпеки різко ослабнув, населення країни вже не боялося вголос висловлювати претензії до влади, в тому числі до офіційної медичної системи. У медичну практику відкрито вливалися пройдисвіти, шахраї та спритні гіпнотизери. Саме тоді «Комсомольская правда» розмістила раніше неможливу для публікації статтю про реалії вакцинації в СРСР. Автор, лікар-педіатр, залякала своїми одкровеннями всю величезну радянську країну. У тій статті не було очевидної брехні, але там були неточності та бездоказові припущення. А у цієї газети тоді були мільйонні наклади.

Залякані новими соціально-політичними віяннями кваліфіковані біологи і лікарі, які були обізнані з реаліями проблеми, спантеличено мовчали. Оскільки були об'єктом недовіри і навіть ненависті. Народ, розбурханий можливостями свободи говорити і читати, тоді повірив іншим. Спортивний журналіст Алан Чумак своєю внутрішньою енергією на будь-якій відстані заряджав воду, яку з лікувальною метою пили мільйони радянських людей, його колега по лікувальній практиці здійснював масове гіпнотичне зцілення на переповнених стадіонах... А фахівці, лікарі та біологи, мовчали, адже їх за будь-яку ініціативу, як і раніше, могли покарати.

Ми, Україна, успадкували від СРСР усю цю красу. Додавши з волі першого нашого міністра-патріота так звану народну медицину. Відкривши цим для псевдонаукових пройдисвітів, що раніше боязко дрімали, некарану і некритиковану можливість безсовісним обманом гребти бабло у легковірних, розгублених українських громадян. Цивілізований Захід злякано здригався, дізнаючись про чергову українську новацію на ниві охорони здоров'я, але прощав нам багато чого, сподіваючись на моральне оздоровлення української держави, яка обрало демократію.

У таких умовах антивакцинальна кампанія в Україні квітнула буйним цвітом. Ба більше, вона стала цілком ситним бізнесом. Книги та брошури про шкоду щеплень відкрито продавалися на книжкових ринках, балакучі антивакцинатори проводили гучні круглі столи та прес-конференції. А МОЗ і надалі полохливо мовчав.

Ліквідація в країні санітарно-епідеміологічної системи різко посилила можливості активістів антивакцинального руху, що жиріли на брехні. Сподіваюся, коли-небудь історики медицини (є така наукова дисципліна) опишуть гідними словами цю безрозсудну новацію в.о. міністра охорони здоров'я Уляни Супрун. І приділять кілька рядків президенту Петру Порошенку, який призначив цю даму в керівництво медичною системою. Сподіваюся, приділять увагу й абсурдним і руйнівним її новаціям у фтизіатрії та психіатрії.

І от епідемія вірусу ковіду. А з нею — гучна актуалізація проблеми вакцинації. За цілковитої неможливості створити сьогодні в країні свою ефективну вакцину. Такими є наші реалії. Самовпевнена телевізійна балаканина політиків і політологів, присмачена непрофесійними розмірковуваннями журналістів, призвела до неминучого — категоричного небажання багатьох із нас отримати щеплення від цієї грізної хвороби.

Як завжди в подібних випадках, названо «стрілочника». Зараз — міністра Максима Степанова. Позбавленого права на закупівлі медикаментів і вакцинальних препаратів, без права на самостійні рішення (над ним — прем'єр і президент). Цілком зручний хлопчик для биття. Наші всезнаючі політики запитують: чому новий американський президент не дзвонить нашому Зеленському? Не поважає? Так, не поважає. Нас багато хто не поважає. Зачарування Заходу українською демократією давно змінилося сумом і роздратуванням. Якби поруч із нами не було Владіміра Путіна, який лякає весь цивілізований світ, нас узагалі повністю забули б. Брехливих, які крадуть усе, що погано лежить, не здатних ефективно управляти власною державою. І які компенсують свою управлінську неспроможність роздумами про патріотизм.

Міністр юстиції Малюська поступово закриває в'язниці. Даремно. Краще б він ініціював покарання білокомірцевої злочинності. Тоді наші тюремні камери були б густо заселені.