Моніторинг дотримання прав дітей державою не проводиться

Після Другої світової війни, коли проблеми збереження здоров’я і благополуччя дітей були актуальними, як ніколи, 1949 році, в Парижі, відбувся жіночий конгрес, на якому прозвучала клятва невпинної боротьби за забезпечення миру на Землі як гарантії щастя та благополуччя дітей. Через рік, у 1950 році, вперше було проведено Міжнародний день захисту дітей.

День захисту дітей має свій символічний прапор; на зеленому фоні – символі росту, гармонії та свіжості – навколо знаку Землі, розміщені стилізовані різнокольорові фігурки, що символізують наше розмаїття і терпимість.

Такою є історія і символіка Міжнародного дня захисту дітей. Відтоді щороку цей день відзначається в багатьох країнах світу.

Відзначатиметься цей день і в Україні: з традиційними виступами і промовами про «наше майбутнє», відвідинами дитячих будинків та інтернатів, подарунками, концертами тощо. Діти ж мають право на свято! Проте питання дотримання прав дитини в Україні, кожної дитини, а не «певних категорій дітей», мають порушуватися не лише цього святкового дня і напередодні. На жаль, такими ж традиційними залишаються і загальні підходи у національній державній політиці щодо забезпечення прав дитини, де вона є лише об’єктом захисту, а не суб’єктом власних прав. Відповідно чинне законодавство України і ратифіковані міжнародні стандарти лишаються декларативними щодо прав дитини.

Системний підхід до врахування думки дитини відсутній на всіх рівнях суспільного життя. У національному законодавстві не дається відповідного визначення, а тому і гарантії забезпечення права дитини на приватне життя, що формує ставлення до дитини лише як до об’єкта виховного і освітнього впливу.

Комплексний системний моніторинг стану дотримання прав дітей в Україні та широке висвітлення його результатів не проводиться жодною державною інституцією.

В Україні до цього часу не створено систему правосуддя для дітей. Як наслідок — покарання домінує над вихованням і ресоціалізацією.

Щороку близько шести тисяч дітей залишаються без батьківської опіки і піклування. Точну цифру назвати неможливо через велику кількість дітей, які формально не мають відповідного статусу і через це не потрапляють до статистики.

Зростає кількість дітей, направлених за заявою багатодітних батьків до шкіл соціальної реабілітації та інтернатів. Є думка, що соціальні виплати, на які існують багатодітні сім’ї, певною мірою «розбещують» отримувачів. Проте слід враховувати, що багатодітна сім’я, отримуючи матеріальну допомогу від держави, водночас позбавлена будь-яких соціальних гарантій: невизначеність із статусом багатодітних батьків, мінімальна пенсія, численні нюанси із трудовим стажем та правом на відпочинок.

Очевидно, що матеріальна підтримка не заміняє соціальних гарантій і це питання потребує вирішення на державному рівні. Однак немає статистики і щодо тих, для кого сума в 8500 гривень стала вагомою причиною для народження дитини.

Не забезпечується реалізація норм Конституції України в частині створення умов для безоплатного медичного обслуговування і освіти.

Очевидною є дискримінація уразливих та маргінальних груп щодо доступу до освіти та медицини.

Стан здоров’я дітей 0-14 років продовжує залишатись незадовільним. За даними Міністерства охорони здоров’я України, 90 % школярів мають істотні розлади опорно-рухового апарату, зростає рівень поширення венеричних захворювань та шкідливих для здоров’я звичок серед дітей та молоді. Рівень знань щодо проблем ВІЛ залишається поверховим.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна посідає перше місце щодо дитячого алкоголізму, проте така шокуючи статистика не стає на заваді рекламі спиртних напоїв, не робить їх менш доступними для дітей і молоді і не створює підстав для негайного втручання держави.

В Україні понад 20 тисяч дітей шкільного віку не відвідують школу.

Проблемним є запровадження інклюзивної освіти для дітей з особливими потребами. Недостатньо підручників і спеціальної літератури для дітей з розладами зору і слуху. Для сліпих дітей не видаються книжки шрифтом Брайля українською мовою .

Таким чином, якщо говорити про відповідність стандартам Конвенції ООН про права дитини, рівень дотримання прав дитини з боку держави не є достатнім. Рекомендації Комітету ООН з прав дитини щодо належного забезпечення дотримання прав дитини в Україні виконуються не повністю або ж просто ігноруються.

В Україні діє більш ніж 4000 законів. Значна частина національного законодавства присвячена дітям, однак практика його застосування залишається формальною. Захист прав дитини має передбачати не формальне виконання державним службовцем своїх обов’язків, а реальне вирішення проблем дитини, дотримання і забезпечення її прав. Доти, поки поняття «права дитини» будуть звужені державними службовцями до поняття «мої функціональні обов’язки», права дітей в Україні будуть порушуватись, а День захисту дітей залишатиметься традиційним формальним святом серед 365 дитячих буденних днів.