Новини
Ракурс

Вакцинація смертю: справа про анафілактичний шок

Анафілактичний шок — це стрімка генералізована патологічна реакція імунної системи на певний лікарський препарат або інший алерген. Він проявляється у тяжких порушеннях із боку дихальної, серцево-судинної та центральної нервової систем і може призвести до швидкої смерті у разі ненадання своєчасної та адекватної медичної допомоги.

Чи може бути лікар винним у тому, що в пацієнта стався анафілактичний шок? Звичайно, ні. Передбачити, що організм може неадекватно зреагувати на той чи інший поширений і зазвичай безпечний препарат, неможливо. Проте лікар несе відповідальність за ситуацію, що передувала анафілактичному шоку, і за свої дії у перші хвилини (або навіть секунди) після того, як він почав розвиватися. І ця відповідальність — не лише моральна, а й кримінальна.

У липні 2005 року до Ужгородської міської дитячої лікарні звернулася молода жінка: в її семирічного сина вискочив великий і болючий фурункул, що ніяк не проходив. Хлопчика пролікували, а невдовзі молода мати знову прийшла до лікарні з дитиною, тому що в сина одночасно з’явилося вже кілька фурункулів. Аналіз виявив в організмі дитини золотистий стафілокок — небезпечну бактерію, що є збудником багатьох захворювань. Після чергового загострення фурункульозу в дитини лікарка-хірург розповіла матері, що в обласній санепідемстанції колись працювала бактеріолог, яка готувала хорошу вакцину від стафілококу. Обнадієні батьки звернулися до Закарпатської СЕС, де їм дали номер телефону дослідниці бактерій.

Досвідчена лікарка-бактеріолог, кандидат наук, що 35 років пропрацювала у бактеріологічній лабораторії обласної СЕС і навіть колись її очолювала, з 2003 року пішла на вільні хліби і як приватний підприємець (медична практика зі спеціальності «бактеріологія») орендувала приміщення на другому поверсі будівлі Закарпатської санепідемстанції. Цю діяльність вона суміщала з роботою в Ужгородській районній СЕС.

6 жовтня батьки прийшли до неї на прийом із дитиною і поскаржилися на захворювання хлопчика. Лікарка сказала, що виготовить для нього аутовакцину, та запевнила, що з допомогою вакцини він повністю вилікується. Лікарка, поки брала в дитини мазки, спілкувалася з його матір’ю. Слово за слово, і молода мати розповіла лікарці, що в неї теж нещодавно вискочив фурункул на правій нозі. Бактеріолог взяла мазок із фурункула жінки та запропонувала у разі виявлення золотистого стафілокока зробити аутовакцину і для неї. Запитавши, чи є в жінки чи її сина якась особлива реакція на медикаменти, лікарка отримала відповідь, що в сина немає, а в жінки патологічна реакція на анальгін, а також бронхіальна астма.

За кілька днів лікарка повідомила, що і дитина, і мати заражені золотистим стафілококом. Вона сказала, що для повного одужання їм обом потрібно пройти курс лікування аутовакциною.

14 жовтня 2005 року жінка попросила чоловіка завезти її перед роботою до обласної санепідемстанції: вона хотіла забрати свою вакцину. Удвох вони зайшли до приміщення бактеріологічної лабораторії, де в кімнаті для прийому пацієнтів на них уже чекала лікарка. «Я зроблю вам внутрішньошкірну пробу, щоб подивитися, як організм відреагує на вакцину», — сказала вона жінці та повела до свого кабінету. Чоловік, щоб не заважати, вийшов на вулицю. За хвилину йому зателефонувала дружина та запитала, чи має він при собі готівку, щоб розрахуватися за вакцину. В нього не виявилося при собі грошей, тож дружина попросила, щоб він піднявся до неї та, взявши її кредитну картку, зняв готівку в банкоматі. Що він і зробив.

Через 5–7 хвилин, заходячи до приміщення СЕС, чоловік почув несамовиті крики своєї дружини, що лунали з другого поверху. Він помчав на другий поверх, заскочив у кабінет, де проводили маніпуляцію, і побачив, що лікарка стоїть, тримаючи його дружину під руки. На рукаві білого халата лікарки була кров. Навколо них з’юрмилися люди, працівники СЕС. Його дружині було дуже погано, вона задихалася. Він почав кричати, щоб викликали швидку, щоб якось допомогли їй, на це хтось із присутніх медиків сказав, що швидку вже викликали. Він сам зателефонував на «03» і попросив негайно направити до обласної санепідемстанції швидку допомогу, на що йому відповіли, що швидка за цією адресою вже виїхала.

Буквально одразу ж до кабінету зайшли лікарі, які виявилися працівниками швидкої допомоги дитячої лікарні. В них при собі не було жодних медичних препаратів.

Чоловік узяв непритомну дружину на руки і поніс на вулицю. В цей момент під’їхала ще одна карета швидкої допомоги. Лікарі швидкої підбігли до чоловіка з непритомною жінкою на руках і почали розпитувати, що сталося. Хтось із персоналу санепідемстанції повідомив, що в неї анафілактичний шок. Лікарі швидкої стали вводити жінці препарати протишокової дії, після чого швидка завезла подружжя в Ужгородську центральну міську клінічну лікарню, де жінку, яка вже не дихала, одразу відправили до реанімаційного відділення.

У лікарні жінку вивели із стану клінічної смерті, серце почало битися, проте до тями вона так і не прийшла. Протягом 85 днів лікарі намагалися врятувати молоду жінку, але вона померла, так і не вийшовши з коми.

Лікарку-бактеріолога судили за частиною 1 статті 140 Кримінального кодексу України («Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого»).

У суді молодий удівець розповів, що лікар, який реанімував його дружину, запитав, яку саме вакцину їй ввели. Не знаючи точної відповіді на це запитання, він прожогом кинувся до СЕС. «Нічого я їй не вводила, не встигла. Лише на її прохання вколола еуфілін, що був у неї в сумочці, від нього їй і стало погано», — відповіла лікарка-бактеріолог. Чоловік саме це й переповів реаніматологу…

А ще від лікарів реанімаційного відділення, які намагалися врятувати його дружину, чоловік дізнався, що людині, яка хворіє на бронхіальну астму, категорично протипоказана будь-яка вакцинація, будь-яке щеплення, адже у переважної більшості астматиків їхня хвороба — це прояв важкої алергії. Тож під час ін’єкції в людини з великою ймовірністю може виникнути анафілактичний шок.

Підсудна під час судового засідання вже не заперечувала, що таки зробила жінці внутрішньошкірну пробу аутовакциною. Проте вона запевняла, що ініціатором вакцинації була сама потерпіла, до того ж вона не попередила її про наявну алергію на анальгін і про бронхіальну астму. Мовляв, та казала лише про хронічний бронхіт. Покази лікарки хоч і містять суперечливі дані, які не збігаються з показами чоловіка покійної, втім, значно доповнюють картину події ранку 14 жовтня 2005 року.

Приблизно через сім хвилин після введення невеликої кількості вакцини пацієнтка почала сильно кашляти. Вона підхопилася зі стільця, підійшла до рукомийника, а тоді знову сіла на стілець. А потім сказала лікарці, що їй дуже погано, і попросила зробити укол препаратом «Еуфілін», який лежав у неї в сумочці. Лікарка каже, що побачила в сумочці пацієнтки ліки, які використовують при астмі, і зрозуміла, що у тієї стався астматичний напад. І начебто одразу викликала швидку допомогу.

Зі свідчень працівників СЕС стає зрозуміло, що швидку допомогу лікарка викликала не одразу, вона взагалі не знала, як викликати швидку! Вона зайшла до сусідньої лабораторії і запитала в завідувачки, як телефонувати на швидку допомогу. Їй підказали номер швидкої «03», вона намагалася набрати його самостійно, але в неї не виходило. Тож лікарка попросила допомогти їй викликати швидку, сказавши, що в її кабінеті жінці стало погано, вона задихається. Лікарі СЕС намагалися медичним шпателем відкрити жінці рота (вочевидь, звідти і поява крові на халаті бактеріолога), щоб вприснути ліки з інгалятора, зробили внутрішньовенно останній укол еуфіліну, але жінка втратила свідомість і вже не подавала ознак життя.

У суді підсудна наполягала, що ніякого причинно-наслідкового зв’язку між ін’єкцією та погіршенням стану здоров’я потерпілої немає. На її переконання, причиною смерті пацієнтки стало її основне захворювання — тяжка форма бронхіальної астми, а «безпосередньою причиною нападу ядухи міг бути цілий ряд інших факторів, які мали місце того ранку і співпали з приходом пацієнтки до лікаря, зокрема перепад температур на вулиці і в приміщенні, фізична напруга, попередній прийом антибіотиків, склад повітря в кабінеті, психоемоційний фактор». Лікарка запевняла суд, що хворій до прибуття швидкої допомоги був наданий повний обсяг невідкладної допомоги, рекомендований нормативними документами. Якщо когось і звинувачувати, то це бригаду швидкої допомоги, яка не мала у своєму складі лікаря, а також необхідних ліків та обладнання і не змогла надати пацієнтці необхідну медичну допомогу, що призвело до її клінічної смерті.

До речі, перша бригада швидкої допомоги, що не мала ліків і обладнання, з’явилася на місці події випадково, автомобіль побачив на вулиці хтось із схвильованих працівників СЕС і запросив до хворої.

Вирок пролунав лише через вісім років. Лікарку-бактеріолога визнали винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 140 КК України, і призначили їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на один рік. У зв’язку із закінченням строків давності засуджену звільнили від покарання у порядку частини 5 статті 74 ККУ на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 ККУ. Цивільного позову з вимогами щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди чоловік померлої не заявляв.

Чому ж лікарку визнали винною у смерті пацієнтки? Частково відповідь на це запитання дала керівниця бактеріологічної лабораторії, де й стався нещасний випадок. Вона виступала свідком у суді і зазначила, що працівники бактеріологічної лабораторії Закарпатської обласної СЕС та інші особи не мають права робити якісь маніпуляції, уколи в приміщенні станції, виготовляти будь-які аутовакцини, лікарські препарати або лікарські засоби. Їхнє завдання — робити аналізи, виявляти збудників хвороб.

Дійсно, чинним законодавством України у сфері охорони здоров’я визначено, що бактеріологічні лабораторії лікувально-профілактичних закладів є діагностичними підрозділами та призначені для проведення діагностичних мікробіологічних (бактеріологічних, серологічних, вірусологічних, паразитологічних) і санітарно-бактеріологічних досліджень. Для виконання будь-яких лікувально-профілактичних заходів (щеплень, введення вакцин тощо) приміщення бактеріологічних лабораторій не пристосовані та не обладнані.

Про це йдеться у наказах МОЗ України від 28.12.2002 року №500 «Про затвердження примірних положень в бактеріологічній системі МОЗ України» та від 31.10.2000 року №276 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні», які діяли на той момент. Міністерство охорони здоров’я України чітко визначило, що щеплення має здійснюватися у відповідно оснащених приміщеннях медичним працівником, який володіє заходами невідкладної допомоги у випадку розвитку поствакцинальних реакцій і ускладнень.

Окрім того, «Правилами влаштування і безпеки роботи в лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю (ДСП 9.95-080-2002)» у бактеріологічних лабораторіях не передбачено приміщень і не створено відповідних умов для здійснення лікувальних процедур, у тому числі для введення аутовакцин.

Підсудна, будучи приватним підприємцем і здійснюючи медичну практику за спеціальністю «бактеріологія», та одночасно обіймаючи посаду лікаря-бактеріолога Ужгородської районної СЕС, у своїй роботі мала дотримуватися вимог чинного законодавства України про охорону здоров’я та нормативно-правових актів, що визначають діяльність закладів охорони здоров’я та організацію санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 року №336 «Про затвердження Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників», лікар за спеціальністю «бактеріологія» не може виконувати лікувально-профілактичних маніпуляцій (у тому числі щеплень, введення вакцин тощо), при здійсненні яких можливий ризик виникнення термінальних станів, що потребують надання невідкладної медичної допомоги.

Вищезазначені вимоги нормативних документів підсудна знала, але проігнорувала. Пояснюючи свою позицію суду, вона сказала, що має тривалий досвід роботи (працювала не лише бактеріологом, а й терапевтом, шкільним лікарем, педіатром) і вміє надавати невідкладну медичну допомогу у разі настання поствакцинальних реакцій та ускладнень. Крім того, проба аутовакцини нею здійснювалась у приміщенні бактеріальної лабораторії Закарпатської обласної СЕС, оснащеному аптечкою, в якій, зокрема, є медичні препарати протишокової дії — еуфілін, адреналін тощо. Персонал, який працює в Закарпатській обласній СЕС, має вищу або середню спеціальну медичну освіту, вони всі проходять підготовку на курсах, на яких читається курс з невідкладної медичної допомоги, тобто вони в будь-який час могли надати кваліфіковану медичну допомогу.

Могли надати? Тоді чому не надали, а, втрачаючи дорогоцінні хвилини, чекали на бригаду швидкої допомоги? І чому не вкололи жінці адреналін, який начебто був у аптечці, а використали еуфілін із сумочки потерпілої?


Суд дійшов висновку: підсудна усвідомлювала, що порушує певні правила проведення процедур та що існує можливість настання наслідків, однак не вважала їх суспільно небезпечними, розраховуючи на свій великий досвід роботи, рівень підготовленості, а також на допомогу сторонніх осіб.

Це легковажне ставлення лікарки до своєї роботи обернулося трагедією для молодої сім’ї, а їй самій коштувало репутації. З точки зору закону, вина лікарки у смерті пацієнтки полягала не у тому, що вона розгубилася і не зреагувала адекватно на симптоми анафілактичного шоку, і навіть не у тому, що, намагаючись себе вигородити, вона казала неправду. Вина лікарки полягала у недотриманні правил вакцинації та порушенні норм, якими регламентовано її діяльність, що, зрештою, призвело до фатальних наслідків.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.