Ціна на золото падає, та чи варто поспішати з його купівлею?

Попит: балом керують ювеліри і спекулянти

Ціна на будь-який товар відштовхується від двох основних чинників: попиту та пропозиції. Коли немає гармонії, на ринку панує хаос. Попит на золото залежить в основному від двох складових: об’єктивної потреби промисловості в золоті як металі для випуску різної продукції та спекулятивного компонента у вигляді інвестиційного попиту. Під останнім зазвичай мають на увазі банківські зливки, монети і фінансові папери (ETF), тобто акції, прив’язані до вартості активів біржових фондів, що вкладають гроші в дорогоцінні метали. Принцип їх роботи схожий із діяльністю ПІФів (пайових інвестиційних фондів), але в цьому разі в портфелі лежать метали, а не папери. Саме ті, хто купує золото не для справи, а для накопичень і спекуляцій, спільно розгойдують ринок, влаштовуючи на ньому стрімкі злети і різкі падіння. Третя складова — політика центробанків, але вони поводяться дуже виважено, тихо і своїми діями намагаються не розгойдувати ринку.

У 2001 році близько 80 % усього попиту припадало на ювелірні вироби. На різні галузі промисловості і скуповування центробанками — 10 %. На інвестиційний попит теж припадало лише 10 %. Зате на початок 2013-го картина мала вже зовсім інакший вигляд. Ювелірна промисловість займає лише 43 % ринку, електроніка — 7, стоматологія — 1, інша індустрія — 2 %. Отже, умовно кажучи, на виробництво чогось справді потрібного йде 53 % видобутого золота. Решта видобутку слугує поживою для повітряної бульбашки на фінансовому ринку. І от чому: суто інвестиційний попит роздувся до 32 % (зливки — 21 %, монети — 5, ETF продукти — 6 %). Решту 15 % ринку розділили між собою центробанки (12 %) і виробники медалей (3 %). У результаті такого перерозподілу структури ринку в бік фінансового сектора з 2001-го по 2013 рік ціна на золото зросла приблизно вшестеро (з 270 до 1612 дол. за тройську унцію).

За останні десять років попит на золото збільшувався в середньому на 5,9 % на рік, із 2594 тонн у 2003 році до 4361 тонни в 2012-му.

Проведімо аналогію. Згадаймо, що відбувалося на ринку нерухомості України кілька років тому. Поки квартири купували переважно ті, хто хотів у них жити, ринок перебував у рівновазі. Потім на нього повалили натовпи охочих заробити: ті, кому житло не потрібне, зате є вільні гроші. У результаті в кілька разів зросли ціни на землю та будівництво. Ринок нерухомості перегрівся і, врешті-решт, завалився, поховавши під своїми уламками гроші нових інвесторів і будівельних компаній. Пішов відкіт. Без підтримки з боку спекулятивного капіталу ціни впали практично вдвічі.

Наприкінці 2012-го — на початку 2013 року ціни на золото досягли своїх максимальних значень, і період довгострокового зростання закінчився, змінившись спадом. У першому кварталі 2013 року всесвітній попит на золото зменшився на 19 % порівняно з аналогічним періодом минулого року. Докладніше вивчення статистичних звітів WGC (Всесвітня золота рада) дає однозначну відповідь, хто є винуватцем спаду. Це золоті фонди EFT. Якщо в попередні кілька років вони купували по 50—80 тонн золота на квартал, то за три місяці 2013-го відразу позбулися 176,9 тонни. Викид такої кількості золота на ринок викликав падіння цін, що, у свою чергу, оживило інші сектори, раніше придавлені дуже високими цінами. Завдяки «звалюванню» з ринку професійних гравців в особі великих фондів змогли «затаритися задешево» ювелірна (+5,6 %) та інші галузі промисловості (+6 %). Заразом дрібні інвестори розкупили і банківські зливки, причому на 12,5 % більше від звичайного. Але таке пожвавлення попиту не позначилося на стабілізації цін унаслідок того, що центробанки зменшили обсяги купівель на 25 % порівняно з останнім кварталом 2012 року. Ще не продають, але купують уже на чверть менше.

Услід за фондами на тлі явної стриманості центральних банків напевно «здадуться» і дрібніші інвестори. І тоді головний компресор повітряної бульбашки — спекулятивний капітал — розпочне тікати «додому». Благо, його вже покликали. Натяки Федеральної резервної системи (ФРС), озвучені нами в попередній статті, подали біржовикам сигнал до відновлення ринку облігацій і зміцнення американської валюти. А значить, там очікується новий тренд, до початку якого слід встигнути. Спекулянти знають, що золото і долар — величини із зворотною взаємною кореляцією: якщо одна зростає, то інша слабшає. У будь-якій фінансовій піраміді основне правило — вкластися першим і вчасно зістрибнути. Напевно, читачі пам’ятають, що підвищення попиту на золото особливо сильно виявилося в момент кризи, коли фондовий ринок переніс кілька цунамі, а валютний поводився вкрай непередбачувано. Тоді багато власників акцій прогоріли, а гравці «Форекс» були просто в розпачі: використовувані ними протягом довгих років математичні стратегії заробітку перестали працювати. Фондовики і валютники, розпродавши і вилучивши хоч якісь заощадження з ринків, що розвалювалися, побігли в інші місця, в тому числі на Лондонську біржу металів. У результаті корабель під назвою «Світова економіка» став природним чином завалюватися вже на інший борт, де стовпилася найбільша кількість охочих вхопити велику рибу. Тепер цей екзальтований натовп Бен Бернанке, голова ФРС, покликав назад. Майстерно маніпулюючи масовою свідомістю інвесторів, яким властивий стадний інстинкт, Федеральний резерв, як гігантська супермашина з викачування вільних грошей із ринків капіталу в обмін на облігації позики, які нічого не коштують, успішно справляється зі своїм завданням. На відміну від дрібних інвесторів, мільярдні фонди якось раніше дізнаються фінансову погоду. У недоведених випадках це називається бізнес-чуттям, а в доведених судом — інсайдерською інформацією. Хай там як, але фонди свій крок уже зробили.

Щоправда, зараз літо — сезон відпусток і вкрай низької ділової активності. Як правило, в такий період не відбувається якихось особливих пригод на ринку. Інвестори чекають 17—18 вересня — дати чергового засідання ФРС, на якому, за деякими чутками, Білий дім може оголосити ім’я нового голови Федерального резерву. Адже повноваження Бена Бернанке закінчуються наприкінці січня 2014 року, а на третій термін він балотуватися не захотів. Напередодні цього засідання у спекулянтів уже можуть почати здавати нерви, особливо коли ринком поповзуть чутки на тему зміцнення американської економіки. Якщо організованих регулятором психологічних атак на свідомість інвесторів не буде, то ринок пожвавиться лише в дні самого засідання.

Пропозиція: постійно у боротьбі з ринком

Пропозиція безпосередньо залежить від собівартості переробки золотої руди та кількості розвіданих її запасів. Ці чинники не дають змоги цінам опускатися нижче певного дна, інакше золотодобувна галузь просто зупиниться. Якщо розуміти, де ж розташовується таке цінове дно, то при падінні цін можна зорієнтуватися, коли саме настане дуже вдалий час для купівлі. Адже нині ціни лише почали падати, і ця спадна тенденція триватиме.

На жаль, темпи приросту видобутку золота набагато менші від приросту попиту. За десять років середньорічний приріст становив лише 1,25 %: з 2555 тонн у 2003 році до 2857 тонн у 2012-му. Щоправда, ми вже знаємо структуру попиту: насправді стільки золота економіці не потрібно, якщо відняти від попиту паразитарну фінансову надбудову. Але світова економіка нашій логіці доцільності не підпорядковується: такі закони капіталізму в частині свободи переміщення капіталів. Компенсується незадоволений попит за рахунок відновленого з вторинної переробки (повторно переробленого) дорогоцінного металу. Його кількість зросла з 980 тонн у 2003 році до 1591 тонни в 2012 році, що вже становить 35,8 % загальних обсягів поставок золота.

Офіційні дані щодо запасів розвіданого золота в світі свідчать про те, що за існуючих темпів видобутку цих запасів вистачить на 18 років. Але схожі побоювання висловлювалися і раніше, а видобуток триває. Здається, що сировина начебто вичерпується, хоча насправді вона є. Фактично щороку відкривають нові родовища.

Геологорозвідка — дорога стаття витрат рудних компаній. Але вони з неабияким інтересом вкладають у неї гроші, коли видно довгостроковий тренд зростання ціни на жовтий метал, з надією відбити витрати за рахунок майбутнього додаткового прибутку. І потім стають заручниками гойдалок на біржовому ринку. Наприклад, у попередні роки компанія вкладала кошти в пошук нових родовищ, їх розробку, в результаті чого собівартість видобутку значно зросла, стала вищою, ніж у сусідньої золотодобувної компанії, яка нічого цього не робила. А тепер ціни на золото почали падати. Хто опинився у вигіднішому становищі? Щоправда, є одне «але»: сусіди ризикують залишитися взагалі без роботи, якщо заздалегідь не підготували собі нових майданчиків. Виходить, що неминучий перехід на нові рудники позначається на цінах. Колись золотодобувачі з ПАР, що контролювали кілька десятків років тому 80 % світового ринку, використовували просту тактику. Коли дорогоцінний метал дорожчав, вони переходили на ділянки, де в руді низький вміст золота (мовляв, усе одно його вигідно видобувати), а коли ціни падали — на ділянки з високим вмістом золота в руді, зберігаючи в такий спосіб середній рівень рентабельності. Але сьогодні такий фокус не завжди можливий. Відомі рудники вичерпуються. За статистикою найбільшої видобувної компанії Barrik Gold, з 2001-го по 2011-й вміст золота в руді знизився у них на 22 %, до 1,5 г на тонну.

Значна частина собівартості золота формується геологорозвідкою, будівництвом нових об’єктів, утриманням усієї інфраструктури та податками. У 2008 році середня операційна собівартість золотовидобутку перебувала на рівні приблизно в 700 дол. за унцію, а до 2013 року зросла до 1300 дол. за унцію (за даними банку UBS). Сповзання до рівня в 1300 дол. у нинішній економічній ситуації витримають більшість компаній, що в сукупності займають близько 90 % ринку видобутку. Щоправда, деякі рудники все ж закриються. Ще більше зниження ціни, десь до 1100 дол., залишить більшість золотодобувачів без прибутку. Працювати багато хто ще зможе, однак можливості для розширення виробництва виявляться занадто малими. Особливо якщо занервують фондові спекулянти, позбуваючись акцій видобувних компаній.

Значне зниження цін змусить одні рудники закритися, інші — зменшити видобуток, намагатися обробляти лише сировину з вищим вмістом дорогоцінного металу. У результаті загальна пропозиція на ринку зменшиться, що викличе зростання котирувань. І почнеться зворотний процес.

Таким чином, розрахунок формування вартості методом прямих витрат дає нижні рівні цін — 1300 дол. за унцію, це перша лінія серйозної оборони проти зниження котирувань, а 1100 дол. — друга лінія оборони. Друга і остання. У таких боях можливе задіяння профспілок гірників, які влаштовуватимуть страйки проти можливого закриття шахт, і, як наслідок, надсилання сигналів ринку — видобуток зменшиться. Інвестори (чи то пак спекулянти) зазвичай нервово реагують на такі новини і починають скуповувати товар — поки що дешево. Простимульований страйками попит вирівняє ціну.

Метод показує тільки вплив прямих чинників — витрат, він може слугувати хорошим орієнтиром, якорем здорового глузду в часто непередбачуваній вакханалії біржових котирувань. Особливо цікаво буде спостерігати за цінами на золото в другій половині вересня, після чергової порції заклинань ринку з боку шаманів від ФРС.