Новий КПК очима практиків: перші підсумки застосування

В’ячеслав Пєсков, юрист ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»:

«Говорячи про новий Кримінальний процесуальний кодекс України, я не став би дуже перебільшувати його реформаторський рівень. На жаль, не все так сталося, як гадалося. Зокрема, новим КПК України скасовано стадію винесення постанови про порушення кримінальної справи. Авторами кодексу це підносилося як позитивна новація: 100 % заяв про злочин мали бути внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі — реєстр). Натомість на практиці трапляються непоодинокі випадки, коли заяви про злочин реєструються як звичайні звернення громадян, що взагалі виключає провадження за ними відповідно до норм КПК України. В такій ситуації потерпілий стикається зі звичайною бездіяльністю органів досудового розслідування, яка виявляється у невнесенні заяви про злочин до реєстру. Ця проблематика яскраво розкривається у тому разі, якщо заява про злочин навіть не потрапила до конкретного слідчого органу досудового розслідування. У цьому випадку, хоча кодекс і надає право оскаржити бездіяльність слідчого, що виявляється у невнесенні заяви про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань, однак заявник зіштовхується з проблемою відсутності конкретного слідчого, чию бездіяльність слід оскаржити.

До певної міри дискусійним залишається й правове регулювання збирання доказів. Зокрема, встановлене статтею 93 КПК України право «витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок» трактується представниками органів досудового розслідування як норма прямої дії, на підставі якої у своїй звичайній практиці органи досудового розслідування вимагають видати їм певні документи без отримання ухвали слідчого судді на доступ до речей і документів (глава 15).

Така логіка видається не до кінця правильною, адже якщо її застосувати, наприклад, до речей, на які також поширюється дія статті 93 КПК України, то ми дійдемо висновку, що власник речі зобов’язаний позбавити себе володіння речами лише на підставі запиту органу досудового розслідування, здійсненого на підставі статті 93 КПК України. Думаю, що законодавець, приймаючи новий КПК України, аж ніяк не передбачав такого варіанта розвитку подій і надавав статті 93 КПК України лише загальний, певною мірою декларативний характер.

Статтею 104 КПК України встановлено, що протокол процесуальної дії ведеться виключно у випадках, встановлених кодексом. При цьому однією з поширених процесуальних дій є доступ до речей і документів. На жаль, глава 15 КПК України, яка регулює доступ до речей і документів, не встановлює обов’язковості протоколювання цієї процесуальної дії. На наш погляд, це позбавляє зацікавлену особу можливості зробити свої зауваження щодо правомірності проведення даної процесуальної дії. Вважаю, що кримінальний процес у принципі має бути прозорим із забезпеченням найвищого рівня гарантій тим особам, яких він стосується. Тож у цій частині процедура доступу до речей і документів потребує вдосконалення.

Загалом слід зауважити, що повноваження захисту залишилися приблизно в тих самих рамках, що були й при старому КПК України. Натомість виявлені за цей час проблеми нового КПК потребують негайного розв’язання з урахуванням необхідності забезпечити реальну змагальність сторін».

Антон Жданов, старший юрист ЮФ «Саєнко Харенко»:

«Основною перевагою за результатами використання цього нормативного акта з моменту набуття ним чинності можна вважати більш конкретну структурованість документа і детальне врегулювання етапів кримінального провадження. Відзначу і появу принципово нових інститутів у кримінальному провадженні, особливо у сферах застосування заходів забезпечення, які є більш демократичними порівняно з попередньою редакцією КПК. Водночас не можна не зауважити, що ті нововведення КПК, які впроваджувалися задля досягнення прозорості та полегшення доступу сторін у здійсненні кримінального провадження, насправді виявилися непрацюючими, а їх застосування — незручним.

Передусім це стосується процедури порушення кримінального провадження. Існуючий механізм дає змогу ініціювати кримінальні провадження з будь-якої причини та відносно будь-якої особи, оскільки на стадії внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру кримінальних проваджнь належна перевірка наявності ознак складу злочину не проводиться. Внаслідок відсутності механізму оскарження внесення відомостей до вказаного реєстру відкриваються кримінальні провадження за відсутності інформації про наявність ознак складу злочину, й ці кримінальні провадження можуть здійснюватися протягом невизначеного строку. В межах відповідного провадження здійснюються процесуальні дії, відбувається тиск на певних осіб, але повідомлення про підозру не виноситься, внаслідок чого відсутні вимоги щодо строку завершення досудового розслідування.

Також, враховуючи процесуальний статус особи, відносно якої здійснюється кримінальне провадження (на цій стадії вони є лише свідками), у новому КПК відсутні дієві механізми оскарження дій слідчого, збору та надання доказів, реалізації інших прав у кримінальному провадженні.

За таких обставин суб’єкт, що здійснює кримінальне провадження, має всі можливості для маніпулювання положеннями КПК у власних інтересах. Створюється значний тиск на особу без наявності реальних підстав для завершення кримінального провадження і передачі справи до суду.

З точки зору практикуючого адвоката можу сказати, що зазначена ситуація є найбільш проблемною, бо в цьому разі неможливо належним чином надавати правову допомогу клієнту та забезпечити його захист від дій органу досудового розслідування.

Незважаючи на декларування наміру надати значний обсяг прав адвокатам у кримінальному провадженні, наведені права можуть реалізовуватися лише за умов добросовісного розслідування у межах норм чинного КПК і за відсутності ознак зловживання з боку органів досудового розслідування. Якщо справа значний час перебуває на стадії вручення повідомлення про підозру, то це позбавляє адвоката будь-якої дієвої участі у процесі та захисту прав клієнта. Чому? Бо на цій стадії не існує можливості доступу до матеріалів кримінального провадження, оскарження дій слідчого, відсутні інші необхідні права адвоката, надання яких вважалося одним із найбільших досягнень нової редакції КПК.

На мій погляд, за таких умов говорити про рівність прав адвоката та прокурора у кримінальному провадженні передчасно. Слід констатувати: тут переважає декларативний характер наданих адвокатам прав. Хоча нормативне закріплення низки прав адвокатів у кримінальному провадженні, особливо у частині доступу до інформації та можливості забезпечення доказів, безумовно, є позитивним досягненням і має оптимістичне майбутнє за можливості практичної реалізації».

Віктор Бояров, адвокат, професор кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України, співавтор одного з перших коментарів до нового КПК України:

«Новий КПК України кращий від старого, 1960 року, вважаю, що за ним можна ефективно працювати як захисту, так і обвинуваченню та суду. Нинішній КПК надає більше можливостей для ефективного захисту прав учасників кримінального судочинства. Зокрема, новели про ускладнення для прокурора процедури обрання такого запобіжного заходу як тримання під вартою (прокурор постійно повинен доводити наявність відповідних ризиків, що буде підставою для обрання такого заходу). Позитивними нововведеннями є створення інституту слідчого суддівства; можливість укладання угод про визнання винуватості та про примирення (так зване відновне правосуддя); відсутність у новому кодексі інституту повернення справи на додаткове розслідування та інше.

Я можу навести приклади до деяких із вищенаведених ситуацій, це звичайні будні для захисту. Під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурору треба доводити, що затримана особа буде ухилятися від слідства, незаконно впливати на свідків тощо. Якщо строки тримання продовжать, то прокурор знову доводитиме це, наводячи якісь нові факти, відомості. Але на практиці прокурор цього не доводить. Людина під вартою, тож які нові дані... Одночасно суддя йде «на повідку» у прокурора і, лише враховуючи тяжкість вчиненого злочину, продовжує тримання під вартою. Те, що сьогодні значно менше підозрюваних перебуває під вартою, пов’язано передусім із застосуванням грошової застави.

Або приклад про повернення справи на дослідування. Так, суд уже не може повернути на дослідування, але й не дуже хоче виправдовувати особу, щоб не завдати шкоди стосункам із прокурором. Через це суди так часто повертають з підготовчого засідання обвинувальний акт прокурору для його доопрацювання, оскільки суддя бачить, що обвинувального вироку не буде, а до виправдувального суди ще не готові.

Добре, що нарешті прийшли до практики укладання угод про визнання винуватості та про примирення. Ці нововведення скоротять судовий процес. Адже у визначених законом випадках (справи про злочини середньої тяжкості, де є потерпілі) можна застосовувати угоду про примирення. У справах, де немає потерпілих, за злочини, які належать до тяжких, треба застосовувати угоду про визнання винуватості. Маємо законний компроміс: обговорюється термін покарання, і суд затверджує цю угоду у вироку. Це світова практика, коли більшість справ у суді розглядається за наявності угод. В Україні теж очікуємо, що не менш як 60 % усіх справ розглядатимуться саме так.

Стосовно прав адвоката, то їх важко порівняти з прокурорськими або можливостями слідчого. Сьогодні змінено концепцію досудового слідства: все, що збирається під час досудового провадження, у суді не повинно одразу вважатися доказами. Суд усе починає спочатку (отримання на досудовому слідстві показань із порушенням закону не матиме сенсу). Адвокат відтепер може (через слідчого суддю) проводити тимчасове вилучення документів і речових доказів у слідчого.

Негатив — запровадження негласних слідчих (розшукових) дій. Фактично в умовах нового КПК прокурор і слідчий виступають як суб’єкти оперативно-розшукової діяльності, що є нонсенсом... Усе це буде пов’язано із зловживаннями, оскільки адвоката про проведення таких дій своєчасно не повідомлять. Бо якщо правозахисник знатиме про підготовку таких негласних розшукових дій, то він може довести, що потрібні слідчим відомості можна отримати в інший спосіб.

З цим кодексом можна працювати. Головне — змінити психологію суддів, адже вони часто стають на бік прокурора (так було за старим кодексом). Щоб змінити психологію прокурорів, треба ще багато часу.

Я особисто вважаю, що це нормальний законодавчий акт, за яким можна ефективно працювати як захисту, так і обвинуваченню. І суду, зрозуміло»...

Артем Орел, адвокат ЮФ «Ілляшев та Партнери»:

«Вважаю, що найбільшим позитивом, який приніс новий КПК підозрюваним/обвинуваченим українцям, — це революційні гуманістичні зміни в застосуванні запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою. Відповідно, значно (наскільки мені відомо, більш як на 50 %) зменшилася кількість осіб, які перебувають у СІЗО. Це, в свою чергу, вплинуло на зменшення можливостей тиску слідства на підозрюваного. Також вважаю позитивними змінами в кримінальному процесуальному законодавстві — визначення переліку слідчо-процесуальних дій, для проведення яких необхідна санкція суду. А відтак, зменшилася кількість обшуків, доступу до речей і документів, арештів майна тощо.

Корисними слід назвати і зміни, які стосуються широкого застосування угод про примирення з потерпілим та угод зі слідчим органом про визнання винуватості.

Стосовно того, що новий КПК дає адвокатам великі повноваження, це перебільшення. Насправді захисники наділені більшими правами порівняно з КПК 1960 року, проте такі більші можливості адвокатів тяжко порівнювати з можливостями сторони обвинувачення. Йдеться не лише про збирання доказів.

Хочу звернути увагу на таке: наразі дуже поширеною тенденцію стало те, що повідомлення про підозру відбувається фактично перед складанням обвинувального акта і передачею матеріалів кримінального провадження до суду. В такий спосіб слідчі органи вбивають двох зайців. По-перше, не порушують строків досудового розслідування, які починають завершуватися не з моменту внесення відомостей про кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а з моменту повідомлення про підозру. По-друге, позбавляють сторону захисту права на повноцінний захист від обвинувачення. Адже свідки (і, відповідно, їх адвокати) дуже обмежені в правах порівняно з підозрюваними та їх захисниками».

Володимир Чемерис, правозахисник:

«Новий Кримінальний процесуальний кодекс, ухвалений 2012 року, справді запровадив багато новацій, які поспішили назвати «революційними». Проте вже зараз очевидно: «революції» не відбулося.

Усе ж з точки зору інтересів підзахисних можна навести приклади як позитивних, так і негативних змін.

Про певну гуманізацію кримінального процесу в Україні свідчить зменшення кількості арештів обвинувачених, отже, і кількості в’язнів СІЗО. Відповідно, збільшилися кількість утримуваних під домашнім арештом (7 % тих, хто міг сидіти у СІЗО, тепер перебувають під домашнім арештом) і сума надходжень від застав (втричі). З іншого боку, те, що новий КПК заборонив обвинувачуваним мати інших захисників, ніж тих, хто має посвідчення адвокатів, це його очевидний недолік.

Відтепер заможні люди отримали значно більше можливостей уникнути покарання. Для них зменшили відповідальність за економічні злочини, вони можуть заплатити заставу і найняти професійного адвоката. Незаможні українці такої можливості не мають, а скористатися допомогою родичів або правозахисників, які не є адвокатами, їм тепер забороняє КПК. От і виходять казуси, коли ректор Мельник, уникнувши СІЗО, втік від слідства, а тракторист чи вантажник залишається беззахисним перед усією каральною машиною держави.

Статистика виправдувальних і обвинувальних вироків за час дії нового КПК не змінилася. Без справжньої судової реформи ніякий новий КПК ситуації тут не виправить. Адже система безоплатної адвокатської допомоги в Україні не працює. Загалом можна сказати, що реформа КПК є однією з ринкових реформ, тобто реформ в інтересах класу буржуазії, яка з новим КПК почувається дещо безпечніше, ніж раніше.

Вважаю, для адвокатів принципово нічого не змінилося у плані ведення процесу. Адже є у КПК положення, які збільшують їх повноваження, але є й такі, що звужують їх можливості. Загалом в Україні існує ринок судових рішень. І все, що зробив новий КПК, то це дещо змінив фінансові потоки на цьому ринку. Потоки до прокурорів зменшилися, а потоки до суддів і адвокатів (у зв’язку з новими можливостями та зменшенням числа захисників) збільшилися».

Євген Стельмах, адвокат:

«Одним із позитивних моментів є те, що з’явилася така міра запобіжного заходу як домашній арешт. Це фактично має зменшити кількість затриманих, котрі перебувають у слідчих ізоляторах. Донедавна ця норма застосовувалась, але після подій з ректором П. Мельником, який фактично зміг звільнитися від електронного браслета (позначає місце знаходження) та виїхати за межі України, невідомо, як надалі діятиме така норма.

Інші позитиви — це угода про примирення між сторонами та угода про визнання вини. Тобто тепер після вступу нового КПК в дію будь-який обвинувачений, що вчинив кримінальне правопорушення, може виокристати цю можливість на будь-якій стадії процесу з потерпілим або визнати свою вину, уклавши угоду з обвинуваченням, визначивши в угоді покарання. Але на практиці ми бачимо неоднозначність застосування таких угод, адже їх затвердження все одно є прерогативою суду.

Так, у Голосіївському районному суді я, захищаючи інтереси свого клієнта, ініціював угоду про примирення, згідно з якою обвинувачений повинен був відшкодувати матеріальну шкоду, завдану злочином, і сплатити штраф як міру покарання. Суд затвердив угоду та виніс вирок, яким визначив міру покарання, зазначену в угоді.

В іншому випадку Шевченківський районний суд відмовив у затвердженні аналогічної угоди за іншою моєю справою. Стороною захисту було ініційовано угоду про примирення сторін, але суддя, який розглядав цю справу, відмовив у її затвердженні. З наведеного можна зробити висновок, що хоча укладення угоди і є волевиявленням сторін, але затверджувати угоду повинен суд.

Реакція прокуратури на заяву про злочин працівників Печерського РУ. В порядку реалізації своїх процесуальних прав, надаючи правову допомогу громадянину С., близько місяця тому я надіслав адвокатський запит до Печерського РУ. Відповіді не отримав, тому звернувся до прокуратури району із заявою про злочин. Прокуратура спрямувала мою заяву... в Печерський РУ для прийняття рішення! Тобто співробітники Печерського РУ порушили мої права, і працівники Печерського РУ приймуть рішення за моєю заявою. В об’єктивності розгляду та прийнятті обгрунтованого рішення я навіть не сумніваюсь...

На мою думку, одним із негативних моментів у новій редакції КПК є те, що Єдиний реєстр досудових розслідувань не працює так, як того хотілося б: представники органів розслідування не бажають реєструвати всі заяви про злочини, знаходячи для цього різні підстави.

Також негативним моментом є позбавлення можливості оскаржувати окремі рішення судів, які виносяться в процесі розгляду справи. Наприклад, рішення, де суддя відмовив у затвердженні угоди, не підлягає оскарженню.

Реформа кримінального законодавства фактично ще не завершена, і говорити про однакові з прокурорами права тут не можна. Так, змінили КПК, змінили Закон «Про адвокатуру», але закон «Про прокуратуру» також має змінитися.

З огляду на реформу адвокатури та новий КПК можна сказати, що права адвокатів і раніше порушувалися, порушуються вони і тепер. Бо притягнути до адміністративної відповідальності посадових осіб МВС, СБУ, прокуратури та інших за відмову в наданні інформації на адвокатський запит не вдасться відповідно до закону. Зокрема, у ст. 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення України(КпАПУ)зазначено: «Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню... на адвокатський запит... тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Але притягнути осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, неможливо. Це регламентовано ст. 15 КпАПУ, де сказано: «...особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність». Тобто на сьогодні можна з упевненістю сказати, що права адвокатів як порушувалися при старому законі про адвокатуру, так і порушуються нині зі вступом у силу нового Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який так рекламували його розробники».

Підготувала Ліка ДЖЕРЕЛЬНА