Громадян оберігають не від наслідків екологічної кризи, а від інформації про неї

При проходженні попереднього Універсального періодичного огляду (УПО) 2008 року питання дотримання Україною екологічних прав не висвітлювалося в жодному із звітів. Тож рекомендації, надані нашій державі, не стосувалися проблематики дотримання екологічних прав.

Ініціатива включити до звіту окремий розділ про дотримання екологічних прав в Україні зумовлена передусім усвідомленням масштабності екологічної кризи. За офіційними оцінками, близько 15 % території України, де проживає понад 10 млн осіб, перебуває в критичному екологічному стані.

Пропонуємо читачам ознайомитися з деякими фактами, що наведені у доповіді про дотримання Україною екологічних прав, підготовленій Екологічно-гуманітарним об’єднанням «Зелений світ».

Заповідні природні ландшафти займають усього 5,6 % території країни. Тоді як частка земель природно-заповідного фонду у більшості країн Європи становить від 10 до 25 %.

Наша держава має найвищий в Європі рівень розораності земель, споживання води та енергетичних ресурсів. Щільність викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря останнім часом становить понад 130 кг на кожного жителя. Тобто в кілька разів перевищує показник розвинених країн світу.

В Україні накопичено понад 1 млрд тонн промислових токсичних відходів. Не подолано наслідків найбільшої в історії людства техногенної катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Водночас екологічна політика не належить до пріоритетів держави, яка дотримується ресурсовитратної моделі розвитку.

Екологічні права гарно і докладно сформульовано у Конституції України. Більш як десять її статей регулюють принципи екологічної безпеки і використання природних ресурсів. У ст. 16 наголошується на обов’язку держави гарантувати екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги на території України. Стаття 50 безпосередньо стосується права кожного на безпечне довкілля, відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а також права вільного доступу до інформації про стан довкілля. Загальні принципи екологічного права і законодавчі гарантії дотримання екологічних прав сформульовано у законах України.

Україна є стороною більш як 40 міжнародних природоохоронних конвенцій і протоколів до них. Тобто в нашій країні загалом створено нормативно-правову базу, що стосується екологічних прав. Що ж до імплементації міжнародних правових стандартів у національне законодавство, то тут виникає чимало проблем. Найскладніші з них стосуються практики правозастосування.

Упродовж останніх чотирьох років в Україні систематично не виконуються норми закону про доступ до екологічної інформації. Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди) не розробляє та не оприлюднює щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища. Станом на березень 2012 року на офіційному веб-порталі Мінприроди розміщено останню Національну доповідь за 2007 рік. Протягом семи років доповідь не виноситься на розгляд Верховної Ради й не публікується окремим виданням, хоча це передбачено чинним законом.

Національна доповідь не була опублікована і представлена в парламенті і 2011 року. Не було зроблено цього й у 2012 році.

Жодної спеціальної доповіді не було опубліковано на веб-порталі Мінприроди.

Відповідно до чинного законодавства Міністерство регіонального розвитку має щороку готувати Національну доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання. Але остання відома доповідь датована 2006 роком.

Прогресивні законодавчі новації зводяться нанівець підзаконними актами або їх просто нехтують. У 2011 році набрали чинності нові закони «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації». Цими документами, зокрема, приведено у відповідність із міжнародними стандартами поняття про екологічну інформацію та порядок доступу до неї. Деякі органи державної влади привели власні нормативні акти у відповідність до законів. Наприклад, наказом, затвердженим Державним агентством земельних ресурсів у 2011 році, було знято гриф обмеження доступу з чотирьох категорій відомостей про стан земель.

А от Державне агентство лісових ресурсів систематично порушує норму статей 28 та 35 Лісового кодексу України про ведення моніторингу, державного обліку лісів і державного лісового кадастру. У травні 2011 року агентство затвердило в наказі перелік відомостей, що становлять службову інформацію. До цього переліку увійшов розділ екологічної інформації про лісовпорядну діяльність: документація проектів розвитку лісового господарства, державного лісового кадастру, схеми лісів на рівні областей та окремих лісових господарств.

З огляду на це об’єднання «Зелений світ» подало до Окружного адміністративного суду міста Києва позов про визнання цього наказу протиправним. У своєму запереченні агентство зазначило, що віднесло до категорії службової зведену інформацію про ресурсний лісовий потенціал, «яка має комерційну конфіденційність». Таким чином, можна стверджувати, що державне відомство проігнорувало Закон «Про доступ до публічної інформації», який узагалі не містить поняття «конфіденційна інформація, що є власністю держави», а також положення Закону «Про інформацію», згідно з яким екологічна інформація, за винятком відомостей про дислокацію військових об’єктів, не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом.

Дедалі частіше порушуються законодавчі гарантії про доступ до інформації, що міститься у висновках державних екологічних експертиз та у розділах з оцінки впливу на навколишнє природне середовище інвестиційних проектів. Далеко не завжди громадяни можуть захистити своє право на екологічну інформацію в судах України.

Упродовж 2009–2012 років міжнародні інституції неодноразово наголошували на систематичному порушенні Україною зобов’язань за природоохоронними конвенціями. Так, у 2011 році нарадами сторін конвенцій було у черговий раз визнано недотримання Україною трьох міжнародних угод у сфері охорони довкілля: Оргуської конвенції, Конвенції Еспо та Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Попередніми нарадами сторін Оргуської конвенції Україну визнавали країною, яка систематично не дотримується її положень. Уряд і Мінприроди впродовж семи років приховують від громадськості вельми невтішні рішення щодо України трьох нарад сторін Оргуської конвенції: в Алмати, Ризі та Кишиневі. Їх жодного разу не було оприлюдено в офіційних засобах масової інформації.

За результатами Універсального періодичного звіту буде оприлюднено рекомендації для України.