Кому війна, а кому мати рідна: активна реформа судової системи триває

Здавалося б, очевидний факт: не злічити неораних ділянок того, що в юридичних колах нині чомусь модно називати правовим полем. Актуальних питань є дуже багато. Водночас на світ з'являються законопроекти, які не тільки не сприяють вирішенню реальних проблем, а, навпаки, немов покликані розбалансувати правовідносини, які вимагають додаткової регламентації (але зовсім не шляхом доведення ситуації до абсурду). Цікаві законопроекти, що заслуговують на пильну увагу громадськості через можливі наслідки їх ухвалення, виникають мало не щодня. Пропонуємо почати розглядом однієї з таких законодавчих ініціатив. Відповідно до цього законопроекту (№4142), спори за рішеннями Антимонопольного комітету розглядатимуть винятково адміністративні суди. Їм же відійдуть і всі земельні питання.

 

Тишком-нишком, на тлі складної ситуації як усередині країни, так і на її кордонах, коли в Києві гинули на Майдані і зникали безвісти люди, з'явилася на світ законотворча ініціатива. Автор — народний депутат Володимир Пилипенко, активний член організованого юридичного угруповання імені Андрія Портнова. Щоправда, Пилипенко вже встиг оперативно перефарбуватися в колір нової фракції: справа звична, не вперше. Відповідний законопроект пропонує земельні спори і спори за участю Антимонопольного комітету вилучити з відання господарських судів та зарахувати до підвідомчості судів адміністративних. З якого дива?

 

Зрозумілої відповіді на це запитання немає. Але ось що цікаво: при активному, з новою силою декларованому сьогодні прагненні України до Європи, саме на вказаному напрямку просунутися далі практично неможливо. Тому що законодавство, яке регламентує діяльність Антимонопольного комітету, порядок розгляду відповідних спорів, не просто схвалено європейськими експертами, воно, між нами кажучи, і написано за їхньої найактивнішої участі. Зокрема, загальновизнаного фахівця в цій галузі, німецького професора Арведа Дерінгера, який творчо переробив найкращі європейські зразки і адаптував їх до українських реалій.

 

Більше того, у жовтні минулого року в Женеві, на міжурядовій сесії групи експертів з питань конкурентної політики та законодавства, було схвалено експертний огляд конкурентного законодавства та конкурентної політики України, виконаний ООН. У висновках, зокрема, зазначено: оскарження рішень Антимонопольного комітету України належить до юрисдикції господарських судів. Здавалося б, чого ж іще, враховуючи, що мало не кожен свій законодавчий крок ми тепер прагнемо звіряти з західними стандартами?

 

За твердженням практиків, якщо не говорити про дивне дублювання функцій господарських судів, за яке взялися адміністративні від часу своєї появи, особливих питань щодо законодавства, яке регулює цю сферу, немає. Зате є охочі попри все вищевикладене зайнятися удосконаленням цієї галузі правовідносин шляхом передавання відповідної категорії спорів, які споконвіку розглядалися в господарських судах... адміністративним судам. Хоча що ж це за «покращення» таке, якщо логічного обґрунтування його немає, в усякому разі, пояснювальна записка до законопроекту його не містить?

 

 

Законодавство України, що регулює зазначені питання, було розроблено за участю міжнародних експертів і високо оцінено як на європейському рівні, так і на рівні держав СНД.

 

Справи, що стосуються рішень і заяв Антимонопольного комітету, з огляду на особливості, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції, завжди розглядалися господарськими судами. Напрацьовано, проаналізовано і узагальнено величезну практику, є судді, що спеціалізуються на розгляді питань такого роду, існують відповідні роз'яснення, постанови пленуму Вищого господарського суду України тощо. Жодних проблем не виникало, поки 2005 року не набув чинності Кодекс адміністративного судочинства. Унаслідок неоднакового застосування судами положень Кодексу адміністративного судочинства справи, в яких однією зі сторін є Антимонопольний комітет, почали розглядатися і за правилами господарського, і за правилами адміністративного судочинства. Звісно, наслідки не змусили довго чекати на себе.

 

Показовий приклад: фірма «В...» примудрилася оскаржити розпорядження Антимонопольного комітету про початок розгляду справи в судах двох юрисдикцій. Господарські суди аж до вищої інстанції зробили висновок, що рішення Антимонопольного комітету правомірне. Вертикаль адміністративних судів так само одностайно дійшла діаметрально протилежного висновку. Ситуація, м'яко кажучи, ненормальна. Хоча такого роду «плюралізм» судових інстанцій, звісно, відкриває необмежені можливості, надаючи унікальний простір для маневру юристам, які творчо підходять до виконання професійних обов'язків. Така ситуація дає можливість суб'єкту господарювання щонайменше затягувати виконання рішення Антимонопольного комітету, уникати сплати штрафів до держбюджету. Тобто «плюси» у такій ситуації для деяких, звичайно, є, але вони сумнівні з точки зору інтересів правосуддя і держави. Звичайно, законодавчу колізію, що забезпечила окремим громадянам полегшений варіант лову риби в каламутній воді, необхідно скасувати. Але не дивним і алогічним чином, як це пропонує автор законопроекту.

 

Існує ще один важливий аспект: для того, щоб розглядати справи, пов'язані з антимонопольним законодавством, перш за все слід вивчити господарську діяльність суб'єкта, що фігурує в суперечці з Антимонопольним комітетом. Це дещо інша матерія, ніж звичні і природні для адміністративних судів справи, приміром, із галузі виборчого права. Для того, щоб зрозуміти це, необов'язково бути дипломованим юристом, бо очевидно: дослідження господарської діяльності — це прерогатива господарських, а не адміністративних судів, в силу повноважень, специфіки діяльності, та й власне їхнього призначення.

 

Більше того, в адміністративному судочинстві (стаття 71 КАСУ) тягар доведення правомірності свого рішення покладено на відповідача, тобто на орган влади. Задумано це було для того, щоб захистити пересічного громадянина в його суперечці з державою, а зовсім не для того, щоб для чогось раптом поставити в привілейоване становище і так не «найбеззахисніші» суб'єкти господарської діяльності, обвинувачені у створенні монополії.

 

Тоді як стаття 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачає: саме суб'єкт господарювання, який заперечує своє монопольне становище на ринку, повинен довести зворотне. Це якщо розглядати справу в господарському суді, відповідно до ГПК, який передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33).

 

Адміністративні суди розглядають справи (за вибором позивача!) або за місцем його проживання (перебування, знаходження), або за місцем знаходження відповідача. Нескладно припустити, наскільки значні і, зрозуміло, не передбачені бюджетом ресурси будуть потрібні для того, щоб забезпечити саме такий порядок розгляду справ, як це передбачено в запропонованому законопроекті.

 

Щодо частини земельних спорів, які також запропоновано передати у відання адмінсудів, тут актуальні більшість з вищенаведених аргументів «проти». Але про це — окрема розмова.