Крим — територія суцільного порушення прав людини

Інформаційний центр «Майдан моніторинг» репрезентував звіт моніторингової групи та своє бачення перспектив дотримання прав людини на півострові опісля анексії території АР Крим Російською Федерацією. Впродовж березня-квітня 2014 року група з 12 осіб здійснювала моніторинг дотримання конституційних прав і свобод в АР Крим.

Експерти стверджують, що Крим — це територія системного, масового і тотального порушення прав людини. Будь-кого можуть затримати, обшукати, пограбувати бійці так званої кримської самооборони за мовчазної згоди або навіть за допомогою місцевих правоохоронців.

Керівник моніторингової місії Володимир Ханас заявляє: «У Криму діє культ сили, культ людини з автоматом, і ситуація погіршується з кожним днем». Він упевнений, що результати так званого кримського референдуму були сфальсифіковані, щодо цього є беззаперечні докази. Монітори підрахували, що лише для учасників дільничних комісій було спрямовано щонайменше 2 млн дол. і 3 млн грн.

«Є ще одне, про що неможливо не сказати, — це абсолютний параліч української влади та бездіяльність (або навпаки, злочинна діяльність) окремих політичних сил. Жодних рухів політичних структур, окрім деструктивних, ми у той час не бачили. Частина політичних сил брала активну участь у підготовці цього псевдореферендуму, в його організації, в його піарі, інші просто спостерігали. Ми проаналізували програми кандидатів у президенти, у більшості з них немає навіть натяку на Крим. Мовчать щодо подій у Криму і державні інституції, хіба що інститут уповноваженого з прав людини щось заявляв, а так — повна тиша».

Станом на кінець квітня, за інформацією посадових осіб у Криму, там було видано близько 170 тис. паспортів громадянина РФ. Близько 3 тис. кримчан відмовилися від російського громадянства. За даними українських посадових осіб, на материковій Україні на кінець квітня було зареєстровано 13 тис. переміщених осіб із Криму. За оцінками експертів, насправді біженців більше — приблизно 20 тис., адже не всі проходили державну реєстрацію. Це дані за попередній місяць,  сьогодні ця цифра напевне збільшилася.

Щонайменше 30 людей, які були на місцевому рівні активістами Майдану, перебувають нині в Росії, вони вивезені ФСБ. Що з ними зараз (принаймні, з частиною з них) — ніхто не може сказати.

Ніхто в Криму не знає, як бути з майбутніми виборами президента, адже державний реєстр виборців для громадян України в Криму закритий. ЦВК запропонувала цим людям їздити голосувати у Херсон, але їм потрібно буде поїхати туди двічі, а то й тричі (бо спочатку потрібно зареєструватися). Але Херсон знаходиться за 270 км від Чонгару — крайньої точки Криму, дістатися до Херсону з Криму зараз вкрай важко.

Фактично анексія Росією Криму створила ситуацію, аналогів якої немає в світі, стверджують експерти. У Криму не функціонує жодна українська державна інституція, монітори збирали інформацію партизанськими методами, щодня наражаючись на небезпеку. Їм допомагали місцеві активісти і журналісти, для яких ця небезпека була ще загрозливішою.

Вкрай обурливим є випадок, що стався у день 70-річчя депортації кримських татар з відомим тележурналістом — кримчанином Османом Пашаєвим, його оператором Дженгізом (який, до речі, є громадянином Туреччини) та ще кількома кримськими журналістами, яких просто на вулиці захопила аксьонівська самооборона — звичайне кримінальне угруповання. Їх тримали в полоні, били, піддавали знущанням та ще й обікрали, забравши усе цінне, включаючи дорогу техніку.

«Цей випадок наочно ілюструє дотримання прав людини у Криму», — каже експерт Сергій Данилов і запевняє, що, коли немає інших важелів впливу на ситуацію, зарадити може тільки розголос та суспільна солідарність, одночасні спільні дії багатьох людей.

«Османа та його колег було випущено саме завдяки тому, що ЗМІ та соціальні мережі почали бити на сполох. Якийсь інший інструментарій, на жаль, відсутній. Практика Північного Кавказу свідчить, що люди, які з тих чи інших причин не сподобалися ФСБ, можуть зникати безслідно. Там в певних регіонах діють «ескадрони смерті», тож люди зникають назавжди, знайти кінців неможливо. У Криму ще не така ситуація, але все йде до цього. На мою думку, Російська Федерація експортувала на окуповану територію свої північно-кавказькі практики. Це жахливо і небезпечно. Звісно, можлива співпраця українського і російського омбудсменів з цього питання, але, впевнений, успіхи будуть мінімальні. Тим більше, що стандарти дотримання прав людини в РФ є дуже заниженими, і люди до цього звикли, це не викликає спротиву»,— коментує С. Данилов.

Експерт, проаналізувавши інформацію із різних звітів, визначив найбільші больові точки та найвразливіші групи людей, яким вкрай небезпечно у Криму. З точки зору особистої безпеки дуже сутужно там людям, які не приховують своєї української ідентичності Вони піддаються репресіям лише за факт своєї національної приналежності. Причому не тільки самі проукраїнські активісти, але й їхні родини. Друга група людей, яка наразі є вкрай вразливою, — це кримськотатарські активісти та й уся кримськотатарська спільнота в цілому. Заборона відзначати 70-ту річницю депортації — це яскравий приклад ставлення Кремля до цілого народу. В особливій небезпеці — кримські ісламісти.

«В Україні 23 роки розвивалися різні ісламські течії, але ніколи не було і, я впевнений, не буде проявів ісламського тероризму чи екстремізму, бо держава та суспільство знаходили спосіб порозуміння, мирного вирішення конфліктів. В Росії ж інші стандарти, інша практика: усе, що ісламське, підлягає покаранню. Репресивні заходи призводять до радикалізації ісламістських груп, радикалізація породжує нову хвилю насильства, а це в свою чергу породжує нові репресії. І так по колу. Так звана антитерористична операція на Північному Кавказі практично не припиняється ні на день, кількість жертв від 9 до 11 щомісяця», — розповідає С. Данилов.

Він вважає, що Україні слід готуватися до збільшення чисельності тимчасово переміщених осіб (так юридично коректно держава називає біженців з Криму). Днями губернатор Херсонщини оголосив про виділення земельних ділянок для кримських татар, але дай-то Бог, щоб його слова не розійшлися з ділом, щоб ця заява не виявилася обіцянкою-цяцянкою. Вочевидь, за виконанням цієї гучної заяви повинні прослідкувати пересічні громадяни, громада Херсонщини. Не треба й забувати, що лише виділенням земельних ділянок справа не обійдеться. Ці переселенці повинні мати повноцінний доступ до адміністративних, освітніх, медичних та інших послуг, що гарантуються державою.

До речі, у Києві при Управлінні соцполітики КМДА створений координаційний центр допомоги переміщеним особам, який знаходиться за адресою: просп. Комарова, 7. Туди можуть звертатися кримчани, щоб зареєструватися і отримати певну допомогу з поселення та працевлаштування. У санаторіях вже місця закінчилися, але біженцям дають телефони людей, які пропонують своє житло в оренду кримчанам на пільгових умовах.

Наталка Зубар розповіла, що громадські об'єднання зараз готують законопроект про тимчасово переміщених осіб. Якщо закон буде прийнятий, ООН зможе розгорнути спеціальні пункти допомоги переселенцям, відкрити фінансування для потреб цих осіб.

«Кримчани, трохи оговтавшись від ейфорії, стикнулися з неабиякими проблемами. Ми можемо бачити через веб-камери з кримських пляжів, що відпочивальників там немає. І це лише початок. Там попереду дуже серйозні економічна та інфраструктурна кризи. Бізнесмени, навіть ті, що були обома руками за Росію, вже починають чухати потилицю», — каже Н. Зубар.

Бізнесмени стурбовані не тільки неминучими збитками через наявну ситуацію, яка не сприяє курортному відпочинку. Під загрозою опинилося й саме існування їхніх бізнесів. У Криму масово порушується право власності. Те саме можна сказати і про власність звичайних людей, тобто нерухомість. У Криму право власності оформлювалося гірше, ніж на материковій Україні, багато будинків не мають техпаспортів, актів введення в експлуатацію тощо. Землі, на яких стоять будинки, також у більшості своїй не оформлені належним чином. Це проблема усього Криму, не лише прибережної зони. Кримчан повідомили, що 200-метрову прибережну зону очистять від споруд. Тобто усі будинки, кафе та інші забудови підуть під знос без жодної компенсації. Зрозуміло, що цю зону звільняють не для того, щоб віддати її у загальне користування. На кожну ділянку вже є претенденти. На ПБК є цілі будинки та котеджні містечка, квартири й будинки в яких належать громадянам України — заможним киянам, дніпропетровцям, донеччанам. Зараз їхню власність захоплюють.

«Цікаво, що недавно у Севастополі поліція розігнала мітинг російських націоналістів, уся попередня діяльність яких була спрямована на «відновлення історичної справедливості», тобто на входження Криму у склад РФ. Навіть коли їхня мрія здійснилася, вони не припинили свою громадську і політичну діяльність (інерція — все ж таки небезпечна штука. — Ред.), а почали виступали проти корупції у владних структурах. Вони одразу ж стикнулися з російським порядком проведення масових зібрань, коли їхнього стандартного звернення до міської влади виявилося недостатньо. Московські поліцейські (яких тимчасово відрядили до нового суб'єкта федерації) почали вимагати від цих проросійських активістів негайно припинити мітинг. На що здивовані стражі порядку почули від одного з активістів: “Вы забываетесь! Севастополь — русский, но не российский город”», — розповідає С. Данилов.

«Можливо, саме це “русский, но не российский” зможе стати початком формування якоїсь нової ідентичності населення Криму, яке, може бути, скоро почне саме боротися за відновлення своїх прав. А наразі навіть діти відчувають утиск: українським школярам вже відмовлено у праві на освіту рідною мовою, те саме чекає й на кримських татар», — зауважує Н. Зубар.

Минуло понад два місяці з моменту остаточного завершення анексії, і українська влада нарешті спромоглася відреагувати на окупацію Криму, ухваливши Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», яким було вирішено багато нагальних проблем. Проте чимало питань залишилися поза увагою законодавців.