Боротьба за судову владу: старі-нові обличчя

Повернення «розпущених»

От, приміром, Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), яка за законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» була розпущена до переобрання її членів, продовжує засідати у старому складі на чолі з Ігорем Самсіним. Підставою для цього стало рішення Окружного адмінсуду Києва, яке дозволило ігнорувати членам цього органу вищевказаний закон. Адже суд визнав, що питання про припинення повноважень членів ВККС має вирішувати самостійно лише цей орган. І ніякий закон не може змусити його це зробити.

Також суд зазначив, що ВККС має працювати постійно та безперервно на благо судової системи.

Довідка

У відповідному рішенні суду йдеться, зокрема, про таке:

Як встановлено судом, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», з дня набрання чинності цим законом повноваження членів Вищої ради юстиції, крім тих, які перебувають у цьому органі за посадою, та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються. Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів України формуються відповідно до закону з урахуванням вимог, встановлених пунктом 4 цього розділу, у частині призначення членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів З’їздом суддів України.

Статтею 93-1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що повноваження члена Комісії припиняються у разі:

1) закінчення строку, на який його призначено; 2) подання ним заяви про припинення повноважень за власним бажанням; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 5) припинення його громадянства; 6) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 7) його смерті; 8) якщо законом передбачене таке припинення.

Рішення про припинення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України приймає Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

З огляду на вказані положення вбачається, що припинення повноважень члена Комісії відноситься до компетенції саме Комісії, що є дискреційним повноваженням.

Крім того, суд звертає увагу, що у відповідності до частини 1 статті 90 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Комісія є постійно діючим органом у системі судоустрою України.

Враховуючи вищевикладене, норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» вказує виключно на початок процедури призначення нових членів Комісії.

Водночас, з урахуванням принципу «постійності», закріпленого у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», а також принципу безперервності та стабільності в діяльності державних органів, члени Комісії, зокрема її голова, продовжують виконання своїх повноважень до початку роботи новосформованої Комісії, не змінюючи свого юридичного статусу та без зміни обсягу своїх повноважень. Усі особи, які входять до складу Комісії, до проведення першого організаційного засідання Комісії у новому складі юридично продовжують перебувати у статусі членів Комісії.

Оскільки на З’їзді суддів України делегатам не вдалося затвердити обраних членів до оновленого складу цього органу, суд вирішив, що його «розпущені» члени повинні й надалі виконувати свої функції. Так він фактично реанімував стару систему добору суддівських кадрів, яка працювала на режим Віктора Януковича. Її обличчям стали, зокрема, молоді судді із когорти новопризначенців, які виконували замовлення тодішньої влади під час подій Євромайдану.

Що ж стосується ВККС, то, працюючи у старому складі, не всі її члени наважилися засідати. Адже одна справа по-тихому отримувати зарплатню із бюджету, а інша — публічно розписатися в ігноруванні припису закону про відновлення довіри до судової влади в Україні, яким повноваження членів ВККС було припинено. Тому через брак кворуму на початку липня не вдалося вирішити серйозні кадрові питання. Подейкують, що такі плани голови ВККС зірвали наближені до Сергія Ківалова члени. Мовляв, той не бачить перспектив роботи цього органу під керівництвом І. Самсіна.

Роль Ківалова

Попереду розгляд справи в апеляційній інстанції. Залишається сподіватися, що старий склад ВККС на чолі з І. Самсіним урешті-решт стане історією. Посприяти цьому може позиція С. Ківалова, який, судячи з усього, не підтримує політику ставленика свого колишнього соратника Андрія Портнова — І. Самсіна. Навіть більше — намагається пристосуватися до нової влади.

С. Ківалов неочікувано для багатьох почав піклуватися про виконання рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо поновлення на посаді судді Верховного суду Олександра Волкова, якого було звільнено за порушення присяги судді не без його, С. Ківалова, безпосередньої участі. Сам О. Волков разом із тодішнім головою Верховного суду України (ВСУ) Василем Онопенком (який, зокрема, як колишній депутат від БЮТ вважався соратником Юлії Тимошенко) мав великий вплив у судовій системі. С. Ківалов і В. Онопенко уособлювали собою дві великі групи впливу на суддів, що визначилися в судовій системі після історичного, хоч і далеко не безсумнівного юридично, рішення ВСУ про третій тур виборів президента.

Це протистояння посилилося після того, як В. Онопенко був причетний до зупинки на рік роботи Вищої ради юстиції, яка на вищому щаблі, ніж ВККС, опікується кадровими питаннями суддів.

Конфлікт загострився через питання призначення суддів на адміністративні посади, коли після відомого рішення КСУ С. Ківалов ініціював і проштовхнув через парламент постанову про покладення на ВРЮ цієї функції. Як відомо, дякуючи О. Волкову, рішенням Печерського райсуду постанову скасували ще до того, як її оригінал потрапив до суду. Натомість у 2007 році Рада суддів України (а О. Волков був заступником голови цього органу суддівського самоврядування) ухвалила рішення, яким поклала сама на себе повноваження з призначення голів судів та їх заступників.

Зауважимо, що КСУ зобов’язав парламент визначити це питання у законі. Утім, і одна, і друга сторони вирішили його на свій розсуд.

У відповідь керівники ВРЮ спустили своїх перевіряючих на суддів, що підтримали колег. За це указом президента був звільнений з посади члена ВРЮ Олександр Задорожний.

О. Волков став ініціатором звільнення за порушення присяги члена цього органу Валентини Палій, наближеної до угруповання «регіоналів». На З’їзді суддів України О. Волков вніс це питання з голосу і в результаті обійняв її посаду у ВРЮ. Цей крок обурив С. Ківалова і наближену до Віктора Медведчука Лідію Ізовітову — голову ВРЮ. Адже саме звільнення супроводжувалося гучними гаслами: втручання В. Палій як перевіряючого з ВРЮ у незалежність правосуддя. Йшлося про те, що начебто від суддів вимагалося дати пояснення по справі, про вилучення незавершеної справи із ВСУ тощо. Однак… усі ці дії дозволялися чинним на той час законом. Перевірки здебільшого були, за великим рахунком, звичайними, якщо не зважати на те, що вони стосувалися суддів ВСУ. Такі ж дії щодо колег із першої інстанції судді мовчки терпіли, але перевірки суддів ВСУ були сприйняті як реальна загроза усім.

Судді і раніше сприймали ВРЮ як загрозу своєму незалежному існуванню. У ситуації політичної боротьби між Радою суддів України і ВРЮ за право призначати суддів на адміністративні посади, бувало, що і звичайні перевірки суддів було представлено як намагання втрутитися в незалежність суду, адже ВСУ завжди вважався серцем системи. Втім, справедливості заради відзначимо: зрозуміло, що зовсім не всі перевірки були «звичайними».

Проківаловським людям у ВРЮ не вистачало сили протидіяти команді В. Онопенка. Таким чином, О. Волков замінив В. Палій у складі ВРЮ. Але С. Ківалов задіяв власні важелі впливу: як голова парламентського комітету він півтора роки не допускав О. Волкова до присяги члена ВРЮ, аж поки в нього не з'явився рівнозначний інтерес.

Плани Порошенка

У травні 2009 року відбувся контрольований С. Ківаловим черговий III Всеукраїнський з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Він обрав до складу ВРЮ самого С. Ківалова, А. Портнова та В. Шаповала. Прийняття присяги цими новими членами Вищої ради юстиції стало тимчасовим ситуативним компромісом В. Онопенка і С. Ківалова. Аби заручитися підтримкою парламенту, було вирішено, що всі шестеро (включно з опальними членами ВРЮ від З’їзду суддів: О. Волковим, В. Барбарою і К. Кравченком) складуть присягу члена ВРЮ одночасно. Парламентському комітету довелося навіть лобіювати зміни до закону, скасовуючи двомісячне обмеження на складання присяги. Адже, протестуючи проти недопущення до складення присяги О. Волкова, і двоє інших суддів пропустили строк, встановлений законом для цієї дії.

Ситуація кардинально змінилася із перемогою на президентських виборах 2010 року В. Януковича. Разом з цим значно збільшився вплив С. Ківалова у судовій сфері. У зв’язку з чим через суд швидко була поновлена на посаді В. Палій, закріпивши таким чином більшість у ВРЮ за «регіоналами». Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва було зупинено колегіальне рішення З’їзду суддів. Доки правники сперечалися, чи це взагалі можливо, О. Волков втратив не лише місце у ВРЮ, а й роботу.

За час боротьби юристи С. Ківалова знайшли компромат на О. Волкова. І врешті питання про його звільнення з посади судді ВСУ за порушення присяги було ухвалене. Підстави для звільнення і досі не спростовані (перегляд рішень, ухвалених в апеляційному суді його родичем, розгляд як військовим суддею господарських спорів тощо). У рішенні ж ЄСПЛ щодо О. Волкова, про яке згадувалося вище, про це не йшлося зовсім.

Але ж через три роки ЄСПЛ визнав звільнення О. Волкова з посади судді ВСУ незаконним. Питання про виконання цього рішення й досі актуальне. Із чим навіть за нової влади виникли проблеми. Так, за останні півроку двічі на голосування до парламенту виносили проекти, якими пропонували визнати постанову Верховної Ради «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року №2352-VI такою, що втратила чинність частково в частині звільнення з посади судді ВСУ О. Волкова. Проте така пропозиція не набрала необхідної кількості голосів. Подейкують, що, здебільшого, через сумнівність законності такого формулювання. Хоча й з трибуни звучало не раз: хіба ви забули, за що ми його звільняли?

Несподівано саме… С. Ківалов, який же і був винуватцем виникнення ситуації, ініціював і вирішення цього питання. На засіданні комітету ВР з питань правосуддя він визнав, що процедура виконання рішення ЄСПЛ щодо О. Волкова в чинному законодавстві прямо не передбачена. Тому запропонував піти іншим шляхом, виключивши із постанови ВР «Про звільнення суддів» від 17 червня 2010 року слова «Верховного суду України Волкова Олександра Федоровича». Цілком ймовірно, що саме цей варіант постанови сподобається більшості народних обранців, і невдовзі О. Волков замість чиновницької роботи продовжить виконувати обов’язки високопоставленого судді.

Навіщо С. Ківалову активна діяльність з реабілітації колишніх конкурентів? Як варіант, для відновлення втраченого впливу на судову систему. Знову ж таки, вільною залишилася сфера впливу ще двох великих гравців на політико-правовому полі: нинішнього «російського емігранта» Андрія Портнова і позбавленого посади законом про відновлення довіри до судової влади Олександра Лавриновича.

Наразі ж дії С. Ківалова дещо скидаються на серфінг на хвилях громадських настроїв. Адже О. Волков нині є радником президента. Народ хоче справедливості, і в даному конкретному випадку формально лише поновлення цього судді на посаді могло б задовольнити і народ, і нову владу.

Однак решта важливих питань, що їх поставило перед політикумом рішення ЄСПЛ «Волков проти України» і що безпосередньо стосуються С. Ківалова (про якого в тексті рішення згадується не менше за О. Волкова), не вирішуються, як-от: законодавчі зміни щодо зменшення впливу парламенту взагалі та Комітету зокрема на призначення суддів; усунення політиків від участі у складі контролюючих суддівських органів; припинення голосування в парламенті чужими картками. Так і не вирішено у законі проблему правової визначеності в контексті відсутності чітких строків притягнення суддів до відповідальності за порушення присяги, та й інших претензій євроекспертів до існуючого лише в Україні виду конституційної відповідальності суддів — звільнення за порушення присяги. Якщо раніше звільнення було крайнім видом дисциплінарного покарання, то завдяки Основному Закону і практиці рішень ВАСУ цей інститут відповідальності суддів став конституційним й існує відірвано від інституту дисциплінарної відповідальності. Це означає, що градації дисциплінарних стягнень не існує. Якщо суддя скоїв порушення з ознаками порушення присяги, він одразу підпадає під загрозу звільнення. Якщо ж більшості голосів у ВРЮ не набереться, то він взагалі уникне покарання. У вказаному рішенні ЄСПЛ також констатується, що при досить розмитих формулюваннях складу такого правопорушення, як порушення присяги судді, повинні бути розроблені й рекомендації для застосування різних видів дисциплінарних стягнень, в тому числі і звільнення. Цей механізм міг би захистити суддів від свавілля контролюючих органів. Міг би. Якби у держави чи в політиків, які діють, прикриваючись іменем держави, була така мета.

Утім, розмови про вплив С. Ківалова на правосуддя не припиняються і нині. Підтвердженням цьому стало блокування місяць тому на З’їзді суддів України ініціатив давнього опонента В. Онопенка призначень на посади у ВККС та ВРЮ. Через що була унеможливлена на законних підставах робота цих органів. Тоді навіть заговорили про заручення С. Ківалова підтримкою нового президента Петра Порошенка. Проте нещодавно стало відомо, що глава держави вирішив розширити кількість перших заступників своєї Адміністрації до двох. І це задля призначення відомого адвоката Олексія Філатова, який спеціалізується на вирішенні корпоративних спорів та податковому праві та є представником нової генерації юристів. Саме він відповідатиме у президента за судову реформу.

Із цим призначенням плани С. Ківалова про збереження чи повернення минулої особистої величі у судовій системі можуть залишитися нереалізованими. Судячи з усього, П. Порошенко просто використав його можливості для того, аби заблокувати протягування З’їздом суддів України на ключові посади у правосудді людей В. Онопенка. А зараз намагається вибудувати свою командну вертикаль у цій сфері. Тож найцікавіше в боротьбі за суди в Україні попереду.

P.S. Коли стаття була готова до публікації, стало відомо, що 5 серпня ц.р. Київський апеляційний адміністративний суд скасував повноваження діючого складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.