Новини
Ракурс

Чи допоможе Україні нова воєнна доктрина

У воєнній доктрині РФ чітко вказано, до яких дій вдасться ця країна за утисків громадян РФ або російськомовних на території інших країн. Тобто фактично Росія прописала інструмент, який може бути використаний для анексії чужих територій. На жаль, наша влада не зреагувала на цю інформацію своєчасно й адекватно. Втім, як і на багато інших «підказок» Путіна.


.

Про перегляд воєнної доктрини України днями заявив прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, уточнивши, що в новому документі «Росія повинна бути визнана як держава-агресор, основна і єдина країна, яка загрожує територіальній цілісності та національній безпеці України». І зазначив, що західні партнери надіслали в Україну команду експертів для допомоги у створенні нової системи логістики Збройних Сил.

Наскільки актуально зараз (через місяці після початку війни під назвою АТО), прийняття нової воєнної доктрини і чи здатний цей документ стати щитом для захисту нашої країни не тільки сьогодні, але й у майбутньому?

«Одна з причин заяви про необхідність нової воєнної доктрини — це пункт про позаблоковий статус нашої країни, — каже директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський. — Сьогодні триває гібридна війна або, як її називають, війна чужими руками. Ми  намагаємося змоделювати образ сектора безпеки під неї. Це невірно. Ми отримаємо силові структури, які будуть налаштовані на війну минулого. Тобто до майбутньої війни ми знову будемо не готові. Існує постулат у військовому мистецтві: противник завжди б'є по слабких місцях країни-жертви. У цій війні найменш підготовленим виявився у нас інформаційний сектор. Якщо ми зараз врахуємо ці помилки, зробимо нормальний сектор інформаційного захисту, а випустимо з уваги, наприклад, екологічну безпеку, то наступний удар буде по екології. Для того, щоб з'явилася воєнна доктрина, необхідно провести комплексний огляд і спробувати спрогнозувати всі загрози, які стоять перед Україною хоча б у середньостроковій перспективі».

На думку експерта, спочатку ми повинні відповісти собі на питання: що ми захищаємо, від чого і чим збираємося захищатися: «Якщо розглянути це питання по суті, уважно прочитати текст існуючої доктрини і просто прибрати «позаблоковий статус», то, скажімо так, там не буде нічого, що визначало б суть військової організації України. Проведімо аналогію з природою, яка придумала декілька моделей захисту: можна навчитися бути непомітним або швидко бігати, стати небезпечним для агресора чи самому перетворитися на агресора. Нашому суспільству спочатку необхідно визначитися: хто ми? Саме з цього випливає суть воєнної доктрини і моделі сектору безпеки. Поки ми не відповімо на це питання, говорити про нову воєнну доктрину немає сенсу. Визначивши модель сектору безпеки, слід відповісти на питання: яке законодавче поле необхідно для того, щоб сектор безпеки був забезпечений і кадровими, і матеріальними ресурсами, щоб нормально функціонував у прогнозованих в майбутньому ситуаціях».

М. Сунгуровський вважає воєнну доктрину пережитком минулого часу: «В тексті воєнної доктрини повинні викладатися основоположні моменти, які визначають поведінку країни в умовах війни (в нинішньому документі немає відповідей навіть на ці питання). Якщо це так, то таку інформацію можна викласти в будь-якому підручнику, який буде безвідносним до будь-якої ситуації. Якщо говорити про конкретні загрози, про правила поведінки країни в умовах військової агресії в певних ситуаціях, то такі відповіді мають бути в документі, який називається «Стратегія національної безпеки». Тоді виникає питання: навіщо потрібна воєнна доктрина? Якщо ми говоримо про погляди нашого політикуму загалом на побудову сектора безпеки, в тому числі військової організації, то існує інший документ, який це визначає, — «Концепція сектора безпеки». Навіщо дублювати документи й ускладнювати правові засади існування та функціонування сектора безпеки?».

Зі слів експерта, сьогодні в нас не існує образу сектора безпеки. Це тільки збройні сили або плюс Національна гвардія, а також збройні загони правоохоронних органів, добровольчі загони? Чи це взагалі все, що призначене для захисту національних інтересів, включаючи наприклад, МОЗ?

Сьогодні є кілька концепцій реформування збройних сил і правоохоронних органів. Але чи є впевненість у тому, що модель, яку нам піднесуть, буде ефективна і захистить від загроз у майбутньому? Немає процесу формування та відбору таких альтернатив. «Указ президента про запуск процесу комплексного огляду сектору безпеки, підписаний ще в травні, повинен був створити такий механізм, — каже М.Сунгуровський. — Цей процес не запущено досі. Розроблено методології, алгоритм проведення комплексного огляду, але самого огляду немає. Ніхто з чиновників не хоче брати на себе відповідальність за проведення і запуск такого процесу. Адже в результаті цього його діяльність стає підконтрольною, а цього всі хочуть уникнути».

Експерт Інституту Євроатлантичного співробітництва Ігор Козій вважає, що воєнна доктрина повинна відображати конкретні речі: «Наприклад, у Великій Британії чітко розписаний моральний і військово-технічний компонент. Є країни, які вносять у воєнну доктрину навіть питання кількості задіяних підрозділів для участі в миротворчих операціях. Це робиться для того, щоб порахувати гроші. Адже логістика диктує проведення операцій».

Говорячи про ресурси, ми повинні оцінити, чи достатньо нам наших можливостей для захисту від усього діапазону загроз. Напевно, ні. Жодна країна не має таких можливостей. Саме тому країни йдуть на міжнародне співробітництво в секторі безпеки.

«Заявляючи про позаблоковий статус нашої країни і розраховуючи тимчасово умиротворити Росію, ми жодним чином себе не убезпечили, — вважає М. Сунгуровський. — Про те, що Росія не є для нашої країни, м'яко кажучи, дружньою державою, мені стало зрозумілим ще в 1992 році, коли я побачив програму розвитку озброєння РФ. Там було чітко записано, що Росія поступово замикатиме свої виробничі цикли й витіснятиме українських виробників. У 2010 році з'явився проект концепції зовнішньополітичної діяльності, де були виписані способи дії РФ щодо всіх міжнародних партнерів, в тому числі й України. Там було чітко сказано: не випустити Україну (як і решту країн — колишніх членів СРСР) з орбіти свого впливу шляхом захоплення контрольних пакетів акцій і придбання нашої ГТС, відрізання України від каспійських джерел ресурсів. Так, напевно, не поводяться з дружньою державою.

У 2007 році Росія вийшла з договору про звичайні збройні сили в Європі, чим усунула контроль над переміщеннями своїх збройних сил і зняла всі флангові обмеження. Про те, що сталося пізніше, знають усі. Повномасштабні навчання на Кавказі, перегрупування значних сил і вторгнення в Грузію в 2008 році. Те ж саме відбулося і в Україні в 2014 році. Якби наші аналітики відстежували процес ескалації кожної із загроз, то було би зрозуміло, що в Росії ці процеси тривають давно. Джерелом загрози є не країна, а політичний режим у цій країні. А зміни в політичному режимі можна відстежувати, як і настрої в суспільстві. Чому цього не роблять, це інше питання. Мало говорити про те, що нам потрібна допомога, необхідно вести мову про те, чи готові ми цю допомогу прийняти. Виявилося, що в багатьох випадках — ні. Нам, наприклад, потрібні нові комплекси ППО, поставки нової авіації... А екіпажі для них є? А пальне та запчастини? Саме тому й не постачають».

М. Сунгуровський вважає, що передвиборча кампанія стане інструментом із дестабілізації ситуації в Україні: «Колись у «Літературній газеті» була рубрика «Якби я був президентом». Так от, якби я був президентом Путіним, я би скористався цією ситуацією. Це буде ще одна спроба задушити нас своїми ж руками. Передвиборча кампанія буде кампанією з дестабілізації ситуації в Україні. Вона вже триває. До того ж, будуть використані негативні економічні фактори, а також те, що в багатьох регіонах є біженці зі сходу, велика частина яких є прихильниками сепаратизму. Якщо туди підкинути кілька «гіркіних» для дестабілізації ситуації... Ми повинні бути до цього готові».

В одному з інтерв'ю відомий командир Севастопольської бригади тактичної авіації, нині кандидат в народні депутати Юлій Мамчур зазначив, що АТО потрібно було починати з Криму. Якби військові діяли в Криму активніше, то до Донецька та Луганська війна б, швидше за все, не дійшла. Конфлікт було б локалізовано. Але військові чомусь не виконали нормативних документів, посилаючись на тиск політичного керівництва. Але ж армія давала присягу народу України. Якщо кожен політик своїм рішенням, всупереч законодавству, впливатиме на дії військовослужбовців, то ми будемо опинятися в подібній ситуації знову і знову. І справа тут зовсім не у військовій доктрині.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter